МЕТАЛООБРО́БЛЕННЯ — сукупність технологічних процесів, що за­стосовують для виготовле­н­ня з металів (сплавів) машин, механізмів, інженерних кон­струкцій і споруд, металевої фурнітури, побутових предметів та іншої продукції металооб­робної промисловості. За допомогою процесів технол. обробле­н­ня різними інструментами та на спец. обладнан­ні й вер­статах змінюють форму, роз­мір, фіз.-мех. характеристики, надають виробам необхід. якості та властивості. На території України виготовле­н­ня знарядь праці, зброї та предметів побуту з самород. міді, золота, срібла та метеорит. заліза роз­почато ще в епоху пізнього неоліту. Кування та зварювання в холод. стані здійснювали вручну камі­н­ням і металом. У бронз. і ран­ній залізний віки почали за­стосовувати біо­паливо для виготовле­н­ня виробів зі сплавів міді (бронзи, латуні) та заліза (сталі). Були створ. такі технології М., як випалюва­н­ня руди, плавле­н­ня, ковал. зварюва­н­ня, наварюва­н­ня, пая­н­ня, гартува­н­ня, точі­н­ня, інкрустація. У процесі становле­н­ня людства зро­стала потреба у метал. виробах, особливо у залізних. Знач. по­ступ у роз­витку М. здійснено у часи Київ. Русі. Давньорус. ремісники удосконалили існуючі технології виготовле­н­ня зброї та знарядь праці. Високо­якісну зброю виробляли багатошаровою — із заліз. і сталевих смуг зварюва­н­ням, кува­н­ням, витяжкою леза, терміч. обробле­н­ням, шліфува­н­ням, полірува­н­ням, наплавле­н­ням рукоятки. Давньорус. майстри володіли пере­довими на той час технологіями роботи з кольор. металами (скань, чернь, філі­грань, чеканка тощо). Укр. ливарники виготовляли з бронзи гармати та дзвони. Досягне­н­ня М. об­умовили тех. оснаще­н­ня ін. видів виробництва. Спеціалізація ремісн. виробництва, обʼ­єд­нува­н­ня в цехи від поч. 16 ст. при­звели до знач. удосконале­н­ня технологій і знарядь праці, що сприяло під­вищен­ню продуктивності виробництва та якості метал. продукції. Роз­по­всюдже­н­ня в Україні мануфактур. виробництва зорієнтувало роз­виток М. на виготовле­н­ня деталей ткац., сукон. вер­статів, обладна­н­ня для кузень, папірень, лісопилень, друкарень, водяних млинів із мех. двигунами та ін. Тривалий час осн. енергією для М. були теплова (від горі­н­ня палива) та механічна (від водяної пари і водяних коліс річк. запруд). У 2-й пол. 19 ст. з пере­ходом до машин. виробництва почали за­стосовувати більш універсал. вид енергії — електричний. Роз­виток економіки зумовив потребу в транс­порті, приміще­н­нях, мостах, що стимулювало удосконале­н­ня М., зокрема металург. і маш.-буд. технологій. У 1920-х рр. мас­штабна електрифікація знач­но посилила тех. потенціал М. Більшість вер­статів, пресів, валь­цювальних станів та ін. обладна­н­ня для М. вже виготовляли з електр. приводами. В Україні було створ. електрометалургію, електрозварювання та низку ін. процесів світ. рівня, зокрема для М. новіт. кон­струкц. металів і сплавів алюмінію, титану, нікелю, ванадію, цирконію, спец. сталей. Укр. вчені роз­робили основи М. електрошлаковими технологіями, концентров. джерелами теплоти (плазмове зварюва­н­ня, дугове зварюва­н­ня, електрон­но-променеве зварюва­н­ня, лазерне зварюва­н­ня, різання тощо). Нині в Україні ви­вчають та роз­вивають такі види М.: лиття (однораз., кокіл., від­центр., без­перервне, вакуум. всмоктува­н­ням, під тиском та ін.); обробле­н­ня металів тиском (кува­н­ня, вальцювання, штампування, обкатування, пресування, волочіння та ін.); слюсарне обробле­н­ня та мех. обробле­н­ня різа­н­ням (точі­н­ня, свердлі­н­ня, фрезерува­н­ня, струга­н­ня, шліфува­н­ня, шабрува­н­ня, протягува­н­ня тощо); термічне та хіміко-термічне обробле­н­ня (гартува­н­ня, від­пуск, нормалізація, цементація, азотува­н­ня, ціанува­н­ня, дифуз. металізація та ін.); термомех. оброб­ле­н­ня; зварюва­н­ня, наплавле­н­ня та пая­н­ня (дугове, газове, контактне, плазм., електрошлак., електрон­но-променеве, тертям, вибухом, дифуз. тощо); хім., електрофіз. і електроліт. оброб­ле­н­ня (шліфува­н­ня, полірува­н­ня, анодно-мех. і катодне оброб­лен­ня, нанесе­н­ня захис. і декор. покрит­тів, обʼємне копіюва­н­ня, прошива­н­ня, калібрува­н­ня, точі­н­ня, видале­н­ня задирок, маркува­н­ня тощо); напилення (газополуменеве, детонаційне, дугове, плазмово-дугове та ін.).