Карпенко-Криниця Петро - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Карпенко-Криниця Петро

КАРПЕ́НКО-КРИНИ́ЦЯ Петро (справж. – Горбань Петро Дмитрович; 09(22). 12. 1917, с. Бакланова Муравійка, нині Куликів. р-ну Черніг. обл. – 05. 01. 2003, м. Сан-Франциско, шт. Каліфорнія, США) – поет. Закін. Київ. учит. ін-т (1937). Учителював (1935–41), редагував г. «Іванівські вісті» (1942–43). Від 1943 – на еміграції. Співвидавець г. «Краківські вісті» (1943–44) та «Українська трибуна» (Мюнхен, 1946–48), ред. ж. «Авангард» (1948). Від 1951 – у США. Працював робітником у Нью-Йорку, Детройті, Лос-Анджелесі. Здобув ступ. бакалавра бібліотекознавства в Оттав. ун-ті (1962), навч. в Амер. рос. ін-ті славістики (1963–65). Після спроби самогубства від 1965 перебував на лікуванні у психіатр. лікарні. Друкувався від 1938. Твори К.-К. вирізняються драм. напругою, контрастністю мотивів та образів (боротьба УПА, неприкаяність молодого емігранта-патріота в Новому Світі, роздуми над майбутнім держ. становленням України).

Тв.: Гримлять дороги. Чг., 1942; Полум’яна земля. Мюнхен, 1947; Підняті вітрила. Авґсбурґ, 1950; Солдати мого легіону. Чикаґо, 1951; Поеми. Детройт, 1954; Індіянські баляди. Нью-Йорк, 1968.

Літ.: Доценко Р. Крізь нетрі неугавних скрут // Зірка. 1997, 11 квіт.

Р. І. Доценко

Стаття оновлена: 2012