Карпов Євген Олександрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Карпов Євген Олександрович

КА́РПОВ Євген Олександрович (14. 02. 1949, Москва) – скульптор. Батько Є. Є. Карпова. Засл. діяч мист-в України (2009). Чл. НСХУ (1977). Закін. Київ. худож. ін-т (1973; майстерня В. Бородая). Від 1992 – заст. голови худож. ради зі скульптури Київ. орг-ції НСХУ. Учасник міських, всеукр. мист. виставок від 1972. Часто звертається до воєнно-істор. тематики. У монум. роботах відобразив героїку боротьби та перемогу над фашизмом. У реаліст. манері створює горельєфи, пам’ятники, мемор. дошки, скульптурні портрети. Кращі роботи позначені ліризмом. Брав участь у роботі над монументом «Незалежність» (Київ, 2001).

Тв.: станк. композиції – «Льотчики», «Завжди на варті» (обидві – 1972), «Балтійці» (1977), «Син» (1983), «Сигнальник» (1990), «Материнство» (1995), «Травень 45-го» (1996); горельєфи – «Курська битва», «Воїн-визволитель» (обидва – Нац. музей історії Великої Вітчизн. війни, 1981); пам’ятники – М. Нестерову (1979), ополченцям на з-ді ім. І. Лепсе (1984; усі – Київ), воїнам-інтернаціоналістам (м. Лисичанськ Луган. обл., 1990), у співавт. – пожежникам, ліквідаторам аварії на ЧАЕС (2008), жертвам Голодомору і політ. репресій (2009; обидва – м. Бровари Київ. обл.), І. Кожедубу (2010); рельєф «Комсомол у Великій Вітчизняній війні» (1986); мемор. дошка Ю. Мейтусу (2001; усі – Київ).

О. О. Роготченко

Стаття оновлена: 2012