КРИЛО́В Микола Іванович (16(29). 04. 1903, с. Голяєвка, нині Вишневе Пензен. обл., РФ — 09. 02. 1972, Москва) — радянський вій­ськовий діяч. Маршал Рад. Союзу (1962). Двічі Герой Радянського Союзу (двічі — 1945). Учасник воєн. дій 1918–20, конфлікту на Ки­тай.-Сх. залізниці 1929, боїв побл. оз. Хасан 1938, 2-ї світової війни. Державні та бо­йові нагороди СРСР. В армії від 1919. Закін. Саратов. піхотно-кулеметні курси (РФ, 1920) та курси вдосконале­н­ня команд. складу «По­стріл» (1928). Від­тоді — на штаб. і команд. посадах, зокрема від травня 1941 — нач­штабу Дунай. укріпра­йону Одес. військ. округу, від серпня того ж року — нач­штабу Примор. армії, у складі якої взяв участь в обороні Одеси та Севастополя. Від 1943 командував арміями на різних фронтах. Від­значився вліт­ку 1944 під час визволе­н­ня Біло­русі та в серпні 1945 у ході роз­грому квантун. угрупова­н­ня япон. військ на тер. Маньчжурії. Після війни — командувач військами Далекосх., Урал., Ленінгр. (нині С.-Пе­тербург), Моск. військ. округів; 1963–72 — головнокоман­дувач ракет. військ стратег. при­­значе­н­ня і заст. міністра оборони СРСР. Зробив знач. внесок у роз­будову ракет військ. стратег. при­значе­н­ня, збільше­н­ня їх­нього кількіс. та якіс. бо­йового потенціалу. Автор спогадів «Не померкнет никогда» (1969), «На­встречу победе» (1970), «Огнен­ный бастион» (1973), «Сталин­градский рубеж» (1984; усі — Мос­ква). Його імʼям було на­звано Харків. вище військ. командно-інж. училище, низку вулиць та ін. Прах К. роз­міщений у Кремлів. стіні на Красній площі.