Карст - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Карст

КАРСТ – геохімічні процеси, що розвиваються в усіх розчинних природними водами гірських породах. Такими породами є: вапняки, доломіти і перехідні між ними різновиди карбонат. порід, крейда, іноді крейдоподіб. мергель, мармури, а також гіпс, ангідрит, кам’яна сіль, калійні, калійно-магнієві та ін. соляні породи. В основі виникнення К. лежать хім. процес розчинення гірських порід і геол. процес вилуговування, тобто розчинення з винесенням розчиненої речовини. Термін походить від австр. назви вапняк. плато Карст (Karst) на Пд. Зх. Словенії (має продовження на Пн. Сх. Італії). Там карст. явища типово виражені, і вивчати їх почали давно. У Словенії, Чехії та Словаччині плато має назву Крас (Kras), відповідно такі явища в цих країнах називають «крас» («краж», «краш»). Унаслідок цих процесів утворилися різні карст. форми рельєфу – поверхневі (карри, жолоби і рови, лійки, блюдця і западини, улоговини, порожнини, останці) та підземні (колодязі, шахти, прірви, печери). За морфолого-генет. класифікацією виділяють такі типи К.: похований, або викопний; броньований; вкритий; задернований; напівзадернований і частково задернований; голий; останцевий тропічний; такий, що розвивається в умовах вічної мерзлоти; морський. Осн. літолог. типи К.: вапняковий; доломітовий; мармуровий; крейдовий (зокрема й у крейдоподіб. мергелях); гіпсово-ангідритовий; соляний. Таксономічна система районування К.: карст. країна – область – провінція – округ – р-н – підрайон – мікрорайон. К. досить поширений на поверхні Землі та у приповерхневій зоні земної кори. У межах материків оголені та поховані карбонатні породи, що карстуються, займають від 16 до 40 млн км2, гіпси й ангідрити – бл. 7 млн км2, кам’яна сіль – до 4 млн км2. З палеокарстом пов’язане формування родовищ нафти і газу, рідкіс. металів, бокситів, золота, алмазів, заліза, свинцю, цинку, міді, фосфоритів, бариту, мармур. оніксу, лікув. сірководневих вод та ін. Карст. процеси ускладнюють пром. і цивіл. буд-во, спорудження ГЕС, АЕС, водоймищ, видобування корис. копалин та ін. У р-нах розвитку К. застосовують різні способи протикарст. меліорації: регулювання поверхневого і підзем. стоку; тампонування карст. порожнин; спец. пристрої і споруди. Буд-во і госп. освоєння закарстов. територій потребує проведення комплекс. інж.-геол., гідрогеол., геофіз., геохім. досліджень. Карст. утворення мають важливе значення для штуч. поповнення підзем. вод для потреб водопостачання, карст. порожнини використовують для підзем. сховищ, вилучення корис. хім. речовин, обладнують як об’єкти туризму. В Україні карст. процеси розвиваються на 60 % території. К. поширений у Крим. горах, Карпатах, на Поділлі, Донбасі.

Літ.: Гвоздецкий Н. А. Карст. Москва, 1954; 1981; Соколов Д. С. Основные условия развития карста. Москва, 1962; Гвоздецкий Н. А. Проблемы изучения карста и практика. Москва, 1972; Дублянский В. Н. Пещеры Крыма: Научно-популяр. очерк. Сф., 1977; Дублянский В. Н., Ломаев А. А. Карстовые пещеры Украины. К., 1980; Дублянский В. Н., Илюхин В. В. Путешествия под Землей. Москва, 1981; Воропай Л. И., Андрейчук В. Н. Особенности карстовых ландшафтов как геосистем. Чц., 1985; Дублянский В. Н. Занимательная спелеология. Пермь, 2000; Андрейчук В. Карст как экологический фактор. Сф.; Сосновец, 2007.

Є. П. Захаров

Стаття оновлена: 2012