Картина - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Картина

КАРТИ́НА (від італ. cartina – зменшене від італ. carta – папір, від лат. charta, від грец. χάρτη – листок паперу) – твір станкового живопису із самостійним художнім значенням, намальований переважно фарбами на полотні, картоні, дошці; створений митцем образ. Перед його виконанням автор ставить конкретні завдання і проблеми, теми або мотиви. Площина К. вдало підходить для створення на ній образу. З мист. точки зору К. – певний світ, простір та середовище предметів, які у реальності є значно більшими. К. виконують із розрахунком на найвищу художню завершеність і тех. досконалість (на відміну від етюду й ескізу). Класична К. відома з антич. часів (яскравим прикладом є фаюм. портрети). К. виникла у мист-ві Давньої Греції, широкого розповсюдження набула в епоху Відродження, у рос. мист-ві – від кін. 17 ст., стала осн. формою станк. живопису із розвиненою жанр. структурою (див. також Жанр). К. абстрагується до духов. якостей сприйняття; по суті, К. – зразок класич. мист. процесу. Вона складається з основи (полотно на підрамнику, дерев’яна або металева дошка, картон, папір), ґрунту, фарбового шару (олій., темпер., восковий живопис), шару захис. лаку та рами. Осн. компоненти К. – рисунок, живопис і композиція, гармонійне поєднання яких формує довершеність задуму. Гол. засади К. – цілісність колориту, виразність силуету, пластика ліній, ритм фігур, об’єктів чи предметів та злагодженість їхнього розташування. Композиція є худож. «каркасом», на який за допомогою колорист. сполучень накладають органічно поєднані між собою об’єми, формують заг. образ темат. К., пейзажу чи натюрморту. Основа композиції К. вибудовує сюжет. стрій зображуваного на площині з певним змістов. сенсом. Вдало скомпонований, довершений твір сприймається цілісно. На К. усі складові елементи повинні бути взаємопов’язані в часовому вимірі та просторі. Важливу роль у побудові К. відіграє рисунок – основа композиції. Робота над ескізом довготривала (збір матеріалу, начерки типажів, фігур, компонування пейзаж. мотивів чи елементів натюрморт. характеру). Митець компонує плями, схеми, лінії, що підпорядковуються певним рухам, створює схемат. вузли композиції олівцем. Але є художники, які виконують ескізи відразу фарбою, підпорядковуючи колір, тримаючи в уяві тон, властивий рисунку. Доповнює гармонійну єдність колірне наповнення твору, що апелює до тону, плями, контуру. Сконцентрувавши думки над ескізом, зібраним етюд. матеріалом, в якому зафіксовано настрій дня і стан, якомога ближчий характер задуманої композиції, створюють К. У роботі над ескізом велику роль відіграє колорит. Володіючи колір. можливостями, художник відходить від натурал. розуміння й світосприйняття, варіюючи силою кольору і тону, підносить чи опускає в певній тональності, загострює або послаблює реєстр кольорових плям, що створюють гармонію на полотні. Задуманий образ митець на К. відтворює за допомогою засобів виразності. Специфічні ансамблі К. – диптих, триптих, поліптих, темат. серія або цикл. Як правило, К. не входить до складу ансамблю з ін. творами мист-ва (на відміну від монументального мистецтва, декоративного розпису, ікони, панно тощо). К. – замкнений у собі світ, водночас – елемент оформлення інтер’єру.

Літ.: Волков Н. Цвет в живописи. Москва, 1965; Його ж. Композиция в живописи. Москва, 1977; Виппер Б. Р. Введение в историческое изучение искусства. Москва, 1985; Даниэль С. М. Картина классической эпохи. Ленинград, 1986; Данилова И. Е. Этюды о картинах. Москва, 1986; Писанко М. Рух, простір і час в образотворчому мистецтві. К., 1995; Данилова И. Е. Судьба картины в европейской живописи. С.-Петербург, 2005.

В. І. Петрашик

Стаття оновлена: 2012