Картина

КАРТИ́НА (від італ. cartina — зменшене від італ. carta — папір, від лат. charta, від грец. χάρτη — листок паперу) — твір станкового живопису із само­стійним художнім значе­н­ням, намальований пере­важно фарбами на полотні, картоні, дошці; створений митцем образ. Перед його викона­н­ням автор ставить конкретні зав­да­н­ня і про­блеми, теми або мотиви. Площина К. вдало під­ходить для створе­н­ня на ній образу. З мист. точки зору К. — певний світ, про­стір та середовище предметів, які у реальності є значно більшими. К. виконують із роз­рахунком на найвищу художню завершеність і тех. досконалість (на від­міну від етюду й ескізу). Класична К. ві­дома з антич. часів (яскравим прикладом є фаюм. порт­рети). К. виникла у мистецтві Давньої Греції, широкого роз­по­всюдже­н­ня набула в епоху Від­родже­н­ня, у рос. мистецтві — від кін. 17 ст., стала осн. формою станк. живопису із роз­виненою жанр. структурою (див. також Жанр). К. абстрагується до духов. якостей сприйня­т­тя; по суті, К. — зразок класич. мист. процесу. Вона складається з основи (полотно на під­рамнику, деревʼяна або металева дошка, картон, папір), ґрунту, фарбового шару (олій., темпер., вос­ковий живопис), шару захис. лаку та рами. Осн. компоненти К. — рисунок, живопис і композиція, гармонійне по­єд­на­н­ня яких формує довершеність задуму. Гол. засади К. — цілісність колориту, виразність силуету, пластика ліній, ритм фігур, обʼєктів чи предметів та злагодженість їхнього роз­ташува­н­ня. Композиція є худож. «каркасом», на який за допомогою колорист. сполучень накладають органічно по­єд­нані між собою обʼєми, формують заг. образ темат. К., пейзажу чи натюрморту. Основа композиції К. вибудовує сюжет. стрій зображуваного на площині з певним змістов. сенсом. Вдало скомпонований, довершений твір спри­ймається цілісно. На К. усі складові елементи повин­ні бути взаємоповʼязані в часовому вимірі та просторі. Важливу роль у побудові К. ві­ді­грає рисунок — основа композиції. Робота над ескізом довготривала (збір матеріалу, начерки типажів, фігур, компонува­н­ня пейзаж. мотивів чи елементів натюрморт. характеру). Митець компонує плями, схеми, лінії, що під­порядковуються певним рухам, створює схемат. вузли композиції олівцем. Але є художники, які виконують ескізи від­разу фарбою, під­порядковуючи колір, тримаючи в уяві тон, властивий рисунку. Доповнює гармонійну єд­ність колірне наповне­н­ня твору, що апелює до тону, плями, контуру. Сконцентрувавши думки над ескізом, зі­браним етюд. матеріалом, в якому зафіксовано на­стрій дня і стан, якомога ближчий характер задуманої композиції, створюють К. У роботі над ескізом велику роль ві­ді­грає колорит. Володіючи колір. можливостями, художник від­ходить від натурал. ро­зумі­н­ня й світос­прийня­т­тя, варіюючи силою кольору і тону, під­носить чи опускає в певній тональності, загострює або послаблює реєстр кольорових плям, що створюють гармонію на полотні. Задуманий образ митець на К. від­творює за допомогою засобів виразності. Специфічні ансамблі К. — диптих, триптих, поліптих, темат. серія або цикл. Як правило, К. не входить до складу ансамблю з ін. творами мистецтва (на від­міну від монументального мистецтва, декоративного роз­пису, ікони, панно тощо). К. — за­мкнений у собі світ, водночас — елемент оформле­н­ня інтерʼєру.

Завантажити статтю