Карткова система - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Карткова система

КАРТКО́ВА СИСТЕ́МА – один зі способів нормованого розподілу продовольчих і промислових виробів серед населення. Після запровадження К. с. споживачі легально можуть отримувати їх з підконтрол. державі резервів лише за спец. індивід. картками, що мають обмежений термін дії (день, тиждень, місяць). В Україні таку систему вперше почали застосовувати більшовики. У червні 1919 Нар. комісаріат продовольства УСРР спробував узагальнити як влас. досвід (в окремих містах на деякі види продуктів), так і досвід запровадження К. с. у РСФРР, де для формування та розподілу держ. продовол. фонду створ. спец. орган і проведено поділ споживачів на 4 категорії з урахуванням їхньої класової належності та важливості виконуваної ними роботи. При Нар. комісаріаті продовольства УСРР організовано підвідділ карткової системи і класового пайка, який почав підготовчу роботу з метою встановлення в респ. від 1 серпня 1919 єдиної К. с. (передбачено охопити плановим постачанням бл. 9,5 млн осіб). Однак опір насел. політиці «воєн. комунізму», а також наступ військ Армії УНР й УГА із Зх. і ЗС Пд. Росії з Пд. перешкодили здійсненню цих планів. Після відновлення рад. влади 6 червня 1920 оприлюднено декрет про єдиний труд. пайок. Окрім заг., введено додатк. труд. картки за кожен відпрацьований на підпр-ві чи в установі день. Оскільки гол. опорою більшовиків і водночас гол. потенц. загрозою для їхньої влади були робітники великих з-дів, забезпечення спожив. виробами саме цієї групи насел. стало пріоритетним. Найбільше потерпали від впровадження К. с. селяни через заборону продавати с.-г. продукцію. При цьому продзагони, виконуючи плани з продрозверстки, забирали в них усі продовол. лишки (часто й необхід. мінімум), не даючи взамін нічого, що спричинило кризу в с. госп-ві та погіршення харчування населення. К. с. не змогла забезпечити прожитк. мінімуму навіть робітникам. Порівняно з довоєн. часом, узимку 1920 добова калорійність харчування мешканця міста в Україні скоротилася зі 3458-ми до 2582-х калорій. Добовий раціон харчування робітників у великих пром. центрах становив 2281 калорію – 75 % прожитк. мінімуму. Навесні 1921 у зв’язку зі скороченням пайка у містах до 1/4 фунта хліба (100 гр) калорійність ще більше знизилася. К. с. скасовано у листопаді 1921. Унаслідок продовол. кризи, зумовленої колективізацією, 1929 її відновлено. Спочатку запроваджено нормування хліба, згодом – цукру, м’яса, масла та ін. продуктів за 3-ма категоріями. Робітники (1-а категорія) отримували по 800 гр хліба на день (чл. родини – по 400 гр); службовці та чл. їхніх родин (2-а категорія) – по 300 гр; безробітні, інваліди, пенсіонери (3-я категорія) – по 200 гр. Т. зв. нетруд. елементи (торговці, служителі реліг. культів і домогосподарки, яким не виповнилося 56 р.) карток узагалі не отримували. Відмінена 1935. Під час 2-ї світ. війни К. с. встановлено у СРСР, Німеччині, Великій Британії, США, Канаді, Японії та ін. країнах (у деяких з них картки на окремі групи продовол. і пром. товарів скасовано лише на поч. 1950-х рр.). 1949–52 К. с. діяла в Ізраїлі. У зв’язку з гострою екон. кризою наприкінці 1980-х рр. її відновлено в СРСР (відмінена у пострад. респ. на поч. 1990-х рр.).

Літ.: Реент А. П. Рабочий класс Советской Украины на завершающем этапе гражданской войны (1920 г.). 1984; Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). 1996; Реєнт О. П. Українська революція і робітництво: Соціально-політичні та економічні зміни 1917–1920 рр. 1996; Ковпак Л. Соціально-побутові умови життя населення в 2-й половині ХХ ст. (1945–2000 р.). 2003 (усі – Київ).

О. П. Реєнт

Стаття оновлена: 2012