Кастрація

КАСТРА́ЦІЯ (лат. castratio, від castro — вихолощую) — видале­н­ня статевих залоз хірургічним способом або пригніче­н­ня їхніх функцій за допомогою інших методів (рентґенівського чи іонізуючого опроміне­н­ня тощо). Унаслідок К. у людей і хребет. тварин не роз­виваються (якщо її здійснено до статевого до­зріва­н­ня) або зникають вторин­ні статеві ознаки. К. людини здійснюють з лікув. (показа­н­ня для її викори­ста­н­ня повин­ні бути аргументовані як з мед., так і юрид. по­гляду) та культовою (напр., у чл. секти скопців) метою. З лікув. метою за­стосовують при зло­якіс. пухлинах статевих залоз, травмат. ушкодже­н­нях статевих органів у чоловіків, зло­якіс. пухлинах молоч. залози, яєчників у жінок та ін. Клін. прояви К. залежать від віку людини. У дит. віці вона призводить до деформува­н­ня скелета, ожирі­н­ня, остеопорозу, євнухоїдизму; у зрілому — зумовлює обмін­ні, вегетативно-судин­ні поруше­н­ня, роз­лади психіки. Зміни в організмі певною мірою усувають за допомогою препаратів статевих гормонів. Знач. пошире­н­ня нині набула медикаментозна К. з викори­ста­н­ням агоністів рилізинг-гормону лютеїнізуючого гормону. К. тварин за­стосовують з екон. і лікув. метою. Кастровані тварини спокійніші, схильні до від­годовува­н­ня, їхнє мʼясо смачніше і поживніше, не має специфіч. запаху, у баранів після К. збільшується настриг вовни. У багатьох без­хребет. видів К. не призводить до знач. змін в організмі, оскільки статеві залози в них не повʼязані з внутр. секрецією. У ссавців від­буваються зміни в обміні речовин, поведінці. Показа­н­ням для К. самців с.-г. тварин є крипторхізм. Каструють також декор. домаш. тварин. К. самок називають стерилізацією. З лікув. метою К. тварин здійснюють при ново­утворе­н­нях статевих залоз, травмах сімʼяників, кістоз. пере­родже­н­нях яєчників, інтравагінал. грижах та ін. Кастрованого самця коней називають мерином, свійського бика — волом, свиней — кабаном, овець — валухом, курей — каплуном, кастровану курку — пуляркою.

К. рослин за­стосовують під час гібридизації для запобіга­н­ня самозапилен­ню дво­статевої квітки. Її проводять у період роз­витку бутонів. За­звичай полягає у видален­ні пінцетом недо­зрілих пиляків. К. дрібних протандрич. квіток (морква, буряк тощо) здійснюють за допомогою води, роз­пилюючи її пульверизатором. Для злаків із дрібними квітками (просо, чумиза) використовують термічну К. (волоть занурюють у гарячу воду (45–50 °С) на 4–5 хв., унаслідок чого пилок втрачає жит­тє­здатність).

Завантажити статтю