Крилос - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Крилос

КРИ́ЛОС – село Галицького району Івано-Франківської області. Знаходить­ся на р. Луква (притока Дністра), за 6 км від райцентру та залізнич. ст. Галич. Пл. 18 км2. Насел. 1693 особи (2001), переважно українці.

У К. та його околицях вияв­лено поселення епохи мезоліту, неоліту, культури шнурової кераміки, голіград. культури фракій. гальштату, періоду Київ. Русі. Археол. й істор.-топогр. розвід­ки тер. навколо Успен. церкви (1584) проводили І. Шараневич, О. Чо­ловський, Й. Пеленський, Л. Чач­ковський, Я. Пастернак.

Відкрит­тя залишків Успен. собору (фун­дамент, за 5 м на Сх. від Успен. церкви; серед. 12 ст.) експедицією Я. Пастернака, археол. до­­с­лідж. тер. Крилос. городища, які продовжували В. Ауліх, В. Ба­ран, Б. Томенчук, Ю. Лукомський, принесли знач. масив інформа­ції про історію Галича давнього. У храмі поховано його фундатора князя Ярослава Осмомисла (знайдено кам’яний саркофаг із останками; є літописна згадка під 1187, пов’язана з його смер­тю та похованням), у ньому хрес­тили та вінчали його синів, висвячували на галиц. престол Да­нила Романовича. Востаннє в літописі Успен. собор згадується під 1255. Ймовірно, зруйнований у 1340-х рр. Галиц. Ус­пен. собор був не лише композиц. і сакрал. центром княжого горо­да, поряд з яким розташовувалися княжий і митрополичий дво­ри, а й виконував роль укріпленої цитаделі, про що свідчать описи подій 1219 та 1254.

За реконструкціями дослідників, це була триапсидна чотиристовпна спо­руда, опоясана з трьох боків од­ноповерх. відкритими галереями. Існує кілька версій щодо походження назви: за С. Пушиком – від слів «крило» і «ліс» (нібито княжа гора була своєрід. крилом Галича, яке впиралося у ліс. масив) або від слова «критися» (у давнину в густому лісі на Крилос. горі місц. жит. ховалися від ворогів); за П. Сіреджуком – від назви підвищеного місця у передвівтар. частині храму, де під час богослужіння стоїть священик; за моск. істориком М. Тихомировим – від грец. слова «клірос» – собор духовенства. Біль­шість вчених стверджує, що насел. пункт зберіг за собою назву однойм. реліг. кварталу давнього Галича, локалізованого у княжу добу на цій території. 1301 К. у фундац. Грамоті на за­кладення Галиц. митрополії впер­ше згадується як самостійна адм. одиниця. Після ліквідації Галиц. митрополії (1391) тут майже до остан. третини 15 ст. знаходилася резиденція намісників. З відновленням 1539 Галиц. єпархії насел. пункт став другою резиденцією галиц.-львів. єпископів.

Єпископ Гедеон Балабан заклав у К. друкарню. 1606 у ній видано «Учительне Євангеліє» царгород. архієпископа св. Каліста. У крилос. друкарні працювали Варлам Гребеневич, Семен Будзина, Памво Беринда. Після смерті Гедеона Балабана центр єпархії знову перенесено до Львова. У 1670-х рр. унаслідок тривалого конфлікту між претендентами на єпископ. престол черговий раз розділилася на 2 частини: Є. Сви­стіцький осів у Львові, а Й. Шу­млянський – у К. 1753 у місц. друкарні єпископ Л. Шептицький видав «Краткое поученіе о сакраментії Євхаристії, о сьв. Лі­тургії і о сьв. обрядах сакрамен­тальних» зі своєю передмовою. 1807–1944 у К. містилася тимчас. резиденція галиц. митрополитів. Жит. брали участь у пов­станні селян Галиц. землі 1490–92 під проводом Мухи, Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. 1676 К. зазнав великих руйнувань під час турец.-татар. нападу. Після 1-го поділу Польщі 1772 К. заволоділа Австрія (від 1867 – Австро-Угорщина). 1875 відкрито 1-класну школу, 1907 засн. читальню «Просвіти», на поч. 1920-х рр. – кооперативи «Будучність», «Луква», «Сила», наприкінці 1920-х – на поч. 1930-х рр. – гурток «Сільс. госпо­даря». Під час 1-ї світ. війни тут точилися запеклі бої.

Від листопада 1918 до травня 1919 діяла влада ЗУНР. Улітку 1919 після боїв 3-го корпусу УГА з польс. частинами К. захопила Польща. Від 1939 – у складі УРСР. Від липня 1941 до липня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. До серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. Ще до поч. 2-ї світ. війни органи НКВС заарештували 23 жит., більшість яких бу­ли чл. ОУН, 1941 вислали у Крас­нояр. край (РФ) 7 осіб. У 2-й пол. 1940-х рр. за допомогу підпіллю з К. депортовано 27 родин. У боях з енкаведистами загинуло 138 крилосців. У червні 1990 на Крилос. горі відкрито перший в Україні пам’ятник жертвам сталін. репресій. 1858 мешкало 641, 1880 – 941, 1890 – 1245, 1913 – 1365, 1921 – 1437, 1931 – 1728, 1943 – 1503, 1959 – 1557, 1989 – 1737 осіб.

Нині у К. – заг.-осв. школа, дитсадок; Нар. дім, б-ка; мед. амбулаторія. Діє реліг. гро­мада УГКЦ. Серед ін. пам’яток – каплиця св. Василія (зведена бл. 1500 на місці хрещальні Успен. собору), митрополичі палати (поч. 19 ст.), Княжа криниця, над­гробна плита церк. діяча М. Шу­млянського (виявлена бл. 1700), пам’ятник воїнам-односельцям, які загинули під час 2-ї світ. вій­ни, пам’ят. знак «Давній Галич», мемор. дошка Я. Пастернаку (на стіні каплиці св. Василія). На основі пам’яток історії та культури Галича, К., с. Шевченкове та їхніх околиць, а також істор.-краєзнав. музею та музею нар. арх-ри у К. 4 листопада 1994 створ. Нац. заповідник «Давній Галич». У К. народилися громад.-політ. діяч, письменник, педагог Ю. Романчук, громад. діяч, публі­цист, перекладач, лікар Я. Хмілевський; художник театру, гро­мад. діяч П. Фіґоль, мистецтво­знавець, художник, засл. худож­ник УРСР М. Фіґоль, мистецтво­знавець, художник Б. Бойчук, художник В. Бацвин.

Літ.: Коваль І., Жолоб Я., Юсипчук Ю. Свята земля України: Істор.-археол. нарис церк.-реліг. життя Крилос. гори. 2000; Крилос – серце княжого Галича: Путівник по істор. центру Галиц. митро­полії. 2000; Гандзюк Р., Федунків З. Крилос // Міста і села Галицького району: Історія, пам’ятки, особистості. 2001 (усі – Івано-Франківськ).

І. І. Лотоцький

Стаття оновлена: 2014