Крим Генеральний округ - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Крим Генеральний округ

«КРИМ» Генеральний округ (Krim Generalbezirk). 17 липня 1941 А. Гітлер підписав указ про заснування у складі «Україна» Райхскомісаріаті «К.» Г. о., формально його створ. 1 вересня того ж року. Згідно з планами, він охоплював тер., що нині перебувають у складі Херсон. і Запоріз. обл. й АР Крим. Центр округу – Сімферополь, найвищий орган цивіл. адміністрації – ген. комісаріат (див. Генерал-комісаріати) на чолі з ген. комісаром (А. Фрауенфельд).

Ген. округ поділено на 14 округів, кожен з яких територіально об’єднував 2–3 р-ни (за рад. адм.-тер. поділом). У округах заплановано створити окружні комісаріати на чолі з окруж. комісарами. Адм. центрами округів визначено на­селені пункти Цюрупинськ, Каховка, Генічеськ (усі – Херсон. обл.), Якимівка (нині смт), Мелітополь (обидва – Запоріз. обл.), Джанкой, Євпаторія, Курман-Ке­мельчі (нині смт Красногвардій­ське), Ічки (нині смт Совєтсь­кий), Судак, Керч, Ялта (нині усі – АР Крим), Сімферополь, Севастополь. У Мелітополі, Сімферополі, Керчі та Севастополі мали бути створені міські комісаріати, кер. яких користувалися б правами окруж. комісарів.

Однак фактично «К.» Г. о. остаточно так і не сформовано, оскільки до літа 1942 його тер. за­лишалася ближнім тилом військ вермахту. А. Фрауенфельд до обов’язків ген. комісара зміг приступити тільки 1 вересня 1942 і лише на частині тер. ген. округу: 9 округів Криму так і не перейшли під його юрисдикцію, тер. п-ова залишалася під подвій. упр. – цивіл. (номінально) і військ. (фактично). У зв’язку з цим адм. центр ген. округу перенесено у Мелітополь, а сама адм. одиниця отримала назву ген. округ «Таврія». Упродовж усього періоду окупації реал. влада на Крим. п-ові належала командувачеві місц. частин вер­махту, підпорядк. командувачеві групою армій «А» (від квітня 1944 – група армій «Пд. Україна»). Ними були: генерал піхоти Ф. Маттенклотт (серпень 1942 – квітень 1943), генерал піхоти Х. Аулеб (квітень–липень 1943), генерал-майор Ф. Кехлінґ (липень–листопад 1943), генерал-полковник Е. Йенеке (листопад 1943 – травень 1944), генерал піхоти К. Альмендінґер (травень 1944). З метою здійснення необхід. влад. функцій при командувачі військами вермахту в Криму створ. штаб, що скла­дався з кількох відділів, гол. се­ред яких – оператив. (1-й), роз­відув. (2-й) і адм. (7-й). Оператив. відділ займався упр. усіма військами окупац. угруповання на п-ові (нім., румун. і словац. польові частини та з’єднання), розвідув. опікувався підрозділами абверу (нім. військ. розвідки), адм. – військ.-адм. органами, які поділяли на польові і місц. комендатури, наділені усією повнотою влади на закріпленій за ними території.

Польові комендатури створюва­ли зазвичай у межах 1–2 р-нів. Їм підпорядк. місц. комендатури – у містах, рай. центрах, великих вузлах залізнич. і шосей. доріг та місцях дислокації військ. гарнізонів. Усі комендатури виконували охоронну (забезпечення спокою в окупов. р-нах, охорона тилів вермахту) та управ­лін. (створення органів місц. упр., контроль за ними, мобілізація резервів для ведення війни) функції. До кожної комендатури прикріплювали підрозділи армій. служби порядку – таєм. польової поліції та польової жандармерії (виконували в зоні юрисдикції військ. адміністрації відповідно слідчі та карал. функції). Загалом 1941–44 у Криму функціонувало 4 польові і 23 місц. комендатури. У липні–листопаді 1943 на тер. Криму діяла ще одна адм. служ­ба, сфор­мов. на поч. боїв за Та­ман. п-ів для охорони тилу військ, що вели воєнні дії. Окрім за­­йня­тої нім­цями частини тер. Кубані, її влада розповсюджувалася також і на Керчен. п-ів. Військ. адміністра­цію тут очолював командувач військ вермахту Керчен. дороги генерал-лейтенант В. Лухт. Його владні повноваження не залежа­ли від військ. адміністрації на решті тер. Криму і мали такий са­мо статус. У листопаді–грудні 1943, після евакуації Кубан. плац­дарму та звільнення військами рад. армії Керчен. п-ова, посаду командувача військ вермахту Кер­чен. дороги ліквідовано, а персонал відповід. адміністрації переведено в ін. подібні структури. З часом кожна з гілок окупац. адміністрації почала залучати до співпраці насел. Криму.

Відразу ж після встановлення на тій чи ін. тер. нім. військ. або цивіл. адміністрації там створю­­вали органи т. зв. місц. самоврядування – сільс., рай. і міські управління. Їх очолювали відповідно старости, нач. рай. і місь­ких упр., підпорядк. нім. чиновникам (окруж. або міським комісарам). Коли органи самоврядування створювали у зоні дії військ. адміністрації, їхніх кер. підпорядковували шефам польових або місц. комендатур. При цьому органи місц. самоврядування повністю позбавле­но політ. прав. Для налагодження системи адм. упр. у Криму активно використовували фактор багатонац. складу місц. населення. Паралельно з влад. органами самоврядування виникали представниц. органи – нац. ком-ти. 1941–42 на п-ові з’явилися татар., вірм., болгар., укр. й ін. ком-ти. Через них нац. групи могли обстоювати перед окупац. владою свої куль­турні, реліг. та екон. інтереси. У свою чергу окупац. влада використовувала нац. ком-ти у влас. інтересах, оскільки їхню діяльність повністю контролювала поліція безпеки і СД (Гол. упр. імпер. безпеки Німеччини). Фінансування органів місц. самоврядування відбувалося за рахунок зібраних із насел. податків. Очолити органи місц. самоврядування міг представник будь-якої нац. групи, яка населяла відповідну територію.

Нац. ком-ти утримували виключно на кошти від діяльності підвідом. культур. установ (зокрема театрів і муз. ансамблів), а також за рахунок добровіл. по­жертвувань. Займатися будь-якою підприємн. діяльністю чл. ком-тів заборонено. Найбільші повноваження отримали від нім­ців татар. нац. ком-ти. Незважаючи на повну заборону політ. діяльності, лідери кримськотатар. націоналістів вели з окупац. владою переговори про проголошення в Криму татар. держави й орг-цію влас. нац. армії. У січні 1944 генерал-полковник Е. Йенеке наказав розпочати під­готовку до створення в Криму місц. земел. уряду. Він мав скла­датися з представників 3-х осн. національностей, які населяли п-ів: росіян, українців і татар. Основа уряду – органи місц. са­­моврядування і деякі нац. ком-ти. До компетенції земел. уряду (при заг. нагляді з боку нім. військ. адміністрації) планувалося передати: адм. кер-во органами цивіл. влади, командування частинами допоміж. поліції, доброчинність і судочинство, питання релігії та освіти. До березня 1944 всю місц. адміністрацію загалом переформовано згідно з цим планом. Однак земел. уряд так і не приступив до роботи, оскільки у квітні–травні 1944 Крим повністю звільнено частинами рад. армії.

Літ.: G. Tessin. Verbände und Trup­pen der deutschen Wehrmacht und Waffen-SS im Zweiten Weltkrieg 1939–1945. Bd. 1. Osnabrück, 1977; N. Kunz. Die Krim un­ter deutscher Herrschaft (1941–1944). Germanisierungsutopie und Besat­zung­srealität. Darmstadt, 2005; Романь­ко О. В. Крым, 1941–1944: Оккупация и кол­­лаборационизм: Сб. ст. и мат. Сф., 2005; Його ж. Органы управления на оккупированной территории Крыма (1941–1944) // Сторінки воєн. історії України: Зб. наук. ст. Вип. 10, ч. 1. К., 2006; Його ж. Немецкая оккупационная группировка и силовые струк­туры на территории Крыма (1941–1944): организация, структура, численность // Истор. наследие Крыма. 2006. № 12–13; Його ж. Крым под пятой Гитлера. Москва, 2011.

Національний рух кримських татар в роки Другої світової війни

Військ.-політ. кер-во нацист. Німеччини не мало чіткого плану щодо майбут. статусу Крим. п-ова: існувало кілька проектів, які передбачали його приєднання до «васал. України» або перетворення на частину «Третього райху», але з особл. статусом «нім. Ґібралтару». У другому проекті Крим мав бути повністю очищений від місц. насел. і заселений німцями з Транс­ністрії, Тироля й Палестини.

Ці плани ухвалювали і знову змінювали впродовж окупації п-ова, але вони так і не стали реальністю, проте навіть у незавершеному стані значно впливали на кримськотатар. нац. рух. Наприкінці грудня 1941 у Бахчисараї створ. т. зв. мусульман. ком-т на чолі з колиш. чл. кримськотатар. партії Міллі-Фірка Дж. Абдурешидовим. Через кіль­ка днів ком-т переїхав до Сімферополя. За задумом його засновників, ця установа мала представляти всіх крим. татар і керувати всіма сферами їхнього життя. Сімфероп. мусульман. ком-т складався з 18-ти осіб: президента, 2-х заст. і 15-ти чл., кожен з яких відповідав за певну сферу діяльності. Чл. ком-ту затверджували нач. поліції безпеки і СД (Гол. упр. імпер. безпеки Німеччини) «К.» Г. о. Гол. мета діяльності – сприяння нім. окупац. адміністрації. Вирішенням конкрет. питань займалися відповідні відділи: по боротьбі з рад. партизанами, з комплектування добровол. формувань, із надання допомоги сім’ям добровольців, пропаганди й агіта­ції (при цьому відділі перебувала ред. г. «Azat Kirim» – гол. друк. органу мусульман. ком-тів), релігії. У січні–березні 1942 подібні ком-ти створ. в Алушті, Бахчисараї, Євпаторії, Карасубазарі (нині Білогірськ), Старому Криму, Судаку і Ялті. Місц. мусульман. ком-ти мали таку саму структуру й у своїх діях не­­офіційно керувалися вказівками столич. ком-ту.

Окупац. адміністрація суворо заборонила мусульман. ком-там вести будь-яку політ. діяльність, проте лідери кримськотатар. націоналістів не полишали надії отримати ширші повноваження. Боротьба за поширення повноважень мала два етапи, які за місцем дії умовно на­зивають крим. (тривав до квіт­ня–травня 1944) і нім. (літо 1944 – вес­на 1945). У квітні 1942 Дж. Аб­ду­решидов, І. Керменчикли, Гж. Ап­паз та ін. розробили новий статут і програму діяльності Сімфероп. мусульман. ком-ту, що передбачали у кінц. підсумку створення Кримськотатар. держави під протекторатом Німеччини (документи подано на розгляд до мін-ва у справах окупов. сх. областей). Після негатив. реакції окупантів кер. руху поділилися на 2 угруповання: колабораціоністів (див. Колабораціонізм), роль яких зведено до звич. посібництва нім. адміністрації, і прихильників «третьої сили», які відтепер вважали своїм ворогом не тільки сталінізм, а й гітлеризм. Перших очолив Дж. Абду­решидов, діяльність їхніх опонентів – один із лідерів нац. руху 1917–20 А. Озенбашли.

Свої погляди на програму співпраці з Німеччиною він відобразив у меморандумі, написаному в ли­стопаді 1942. Хоча цей документ був поміркованішим за поперед., окупац. влада не надіслала його до Берліна. Боротьба між угрупованнями нац. руху тривала з перемін. успіхом ще рік. У листопаді 1943 прихильники «третьої сили» зазнали поразки, а їхній лідер, побоюючись репресій, виїхав до Румунії. Му­сульман. ком-ти припинили політ. активність, їхню діяльність зведено до вирішення госп. і добродійн. питань. Другий етап боротьби за політ. права (літо 1944 – весна 1945) пов’яз. з ім’ям Е. Киримала – емігранта з СРСР, який від 1932 мешкав у Туреччині. У грудні 1941 він і М. Улькюсаль (емігрант із Румунії) за підтримки нім. посла в Туреччині Ф. фон Папена прибули до Берліна, де спробували вступити в переговори з представниками нім. політ. кер-ва. У ході зустрічей вони висловили побажання отримати гарантії щодо майбут. незалежності Кри­му і попросили допустити їх у табори для військовополонених на тер. Пд. України і Криму, де утримували крим. татар. Розмови про незалежність Криму німці залишили без коментарів, відвідати табори не дозволили під приводом карантину. Однак цим емігрантам вдалося залишитися в Німеччині та закласти тут підґрунтя для майбут. кримськотатар. представництва (на­весні 1942 з Е. Кирималом уже працювало 12 осіб).

У липні 1942 ген. комісар «К.» Г. о. А. Фрауенфельд повідомив Е. Киримала про те, що уряд Німеччини визнає його штаб повноваж. представництвом крим. татар, але тільки в екон. і гуманітар. сферах. У листопаді 1942 Е. Ки­римал отримав дозвіл приїхати до Криму. Гол. мета візиту – зустріч із представниками місц. кримськотатар. громадськості. 16 грудня берлін. делегація про­вела спільне засідання з чл. Сімфероп. мусульман. ком-ту. Е. Киримал і А.-Х. Баліч інформували про роботу свого представництва актив ком-ту, який схвалив діяльність берлін. штабу, визнав його керівну роль і обрав до свого складу обох доповідачів. У січні 1943 штаб Е. Киримала визнаний мін-вом у справах окупов. сх. областей єдиним представником інтересів кримськотатар. народу і почав офіційно називатися Кримськотатар. нац. центром. У листопаді 1943 при цьому мін-ві виник кримськотатар. відділ, який мав давати вказівки Е. Кирималу та його людям. Навесні 1944 Крим­ськотатар. нац. центр взяв актив­ну участь у порятунку чл. му­суль­ман. ком-тів.

Йому вдалося евакуювати 60 осіб, ще бл. 2-х тис. (переважно кадри поліцей. фор­мувань) вивезено морем на поч. боїв за Крим. Восени 1944 Е. Ки­римал залишився єдиним лідером кримськотатар. нац. руху, якого визнавала Німеччина, але фактично він уже нікого не пред­ставляв (на той час Крим був звільнений рад. армією). Та навіть у таких умовах ключовим пунктом його програми залишалося досягнення незалежності Криму в межах п-ова. У листопаді 1944 така позиція спричинила конфлікт із генералом А. Власовим, оскільки Кримськотатар. нац. центр Е. Киримала відмовився приєднуватися до Ком-ту визволення народів Росії. Натомість Е. Киримал активно про­пагував ідею «тюрк. єдності» – крим. татари не тільки повинні отримати незалежність, а й відчути себе частиною «єдиного тюрк. світу». З цими ідеями він виступав на сторінках г. «Kirim», перший номер якої вийшов у Берліні 25 листопада 1944. Е. Ки­римал надавав допомогу під час створення бойової групи «Крим» Сх.-тюрк. з’єднання військ СС.

17 березня 1945 уряд Німеччини зробив офіц. заяву, в якій Крим­ськотатар. нац. центр визнавав єдиним представником кримськотатар. народу. Його головою залишався Е. Киримал, але склад повністю оновлено. Перший крок оновленого Кримсько­татар. нац. центру в квітні 1945 – заява про те, що гол. політ. метою орг-ції є боротьба за нац. і політ. звільнення крим. татар; проте в результаті військ. поразки Німеччини цей захід не мав ніяких наслідків.

З одного боку, кримськотатар. нац. рух у роки 2-ї світ. війни був типовим проявом колабораціонізму; з ін. – до осені 1943 його підтримувала більшість татар. насел. Криму, завдяки чому окупац. адміністрації вдалося завербувати у поліцей. формування бл. 15 тис. осіб і фактично поставити на межу знищення рад. партизан. рух. Тільки корін. перелом на Сх. фронті і заг. розчарування нім. окупац. полі­тикою призвели до того, що крим. татари знову почали підтримувати рад. владу. Історія взаємин нацист. військ.-політ. кер-ва з представниками нац. руху крим. татар свідчить про те, що воно не розглядало їх як рівноправ. союзника. І мусульман. ком-ти на тер. п-ова, і Крим­ськотатар. нац. центр на тер. Німеччини нацисти використовували як інструмент окупації та пропаганди, за допомогою якого вони збиралися впливати на осн. масу татар. (і нетатар.) населення. Відомо, що на ад­ресу окупац. адміністрації від деяких представників рай. мусульман. ком-тів надходили про­позиції влаштувати етнічні чист­ки слов’ян. і грец. насел. Криму.

Ці пропозиції залишилися приват. ініціативою, оскільки зіткнен­ня на нац. ґрунті не були потрібні ні німцям, ні більшості націоналістів. Однак зробивши крим. татар опорою свого режиму, окупанти протиставили їх решті нац. груп, що не могло не позначитися в майбутньому на системі міжнац. відносин у Криму. Надії кримськотатар. на­ціоналістів на створення незалеж. держави та її невід’єм. атри­бу­тів (парламент, уряд, армія) ви­явилися марними, а їхня діяльність слугувала виправданням депортації крим. татар сталін. режимом.

Літ.: E. Kirimal. Der nationale Kampf der Krimtürken mit besonderer Berücksich­tung der Jahre 1917–1918. Emsdetten, 1952; P. von zur Mühlen. Zwischen Haken­kreuz und Sowjetstern: Der Nationa­lismus der sowjetischen Orientvülker im Zweiten Weltkrieg. Düsseldorf, 1971; Ро­манько О. В. Крымско-татарская эми­грация в годы Второй мировой войны и ее сотрудничество с военно-политическим руководством Третьего рейха // Интеллектуал. 2007. № 6–7.

О. В. Романько

Стаття оновлена: 2014