Криміналістика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Криміналістика

КРИМІНАЛІ́СТИКА (від лат. criminalis – злочинний) – юридична наука про спеціальні прийоми, методи і засоби, які застосовують у кримінальному судочинстві з метою запобігання злочинам, їх розкриття і розслідування, а також під час розгляду кримінальних справ. У минулому цим терміном користувалися для позначення всієї сукупності кримінал.-правових наук; у більш вузь­кому значенні почали вивчати як окрему науку, що виникла в остан. чв. 19 ст., і предметом якої стали техніка, тактика і методика розслідування злочинів.

Термін «К.» запровадив у наук. обіг австр. криміналіст Г. Ґросс. Він вважав її допоміж. наукою і визначив як вчення про реальності кримінального права. К. стала своєрід. енциклопедією знань природн. і тех. наук, які ви­користовують для розслідування злочинів. У її історії виокремлюють 3 осн. етапи: емпірич. розвитку знань (від часу виникнення до серед. 1930-х рр.) – у цей період закладено підґрунтя для визначення предмета К.; формування поняття предмета К., створення окремих криміналіст. теорій (1930–40-і рр.) – окреслене поняття К. тривалий час слугувало теор. основою існування і подальшого розвитку цієї науки; формування заг. теорії К. (від серед. 1960-х рр.) – пов’я­заний із розбіжністю поглядів на предмет К. Питання щодо джерел К. донині залишається дискусійним.

На думку деяких учених, осн. масив знань, які становлять науку К., взято безпосередньо з досвіду слідчої, судової та експерт. діяльності. Ін. науковці (зокрема В. Гончаренко, В. Лисиченко, М. Сегай) вважають, що криміналіст. знан­ня започатк. із використаних у ході розслідувань положень при­родн. і тех. наук. Практика, безумовно, спричинила потребу в розвитку та використанні криміналіст. засобів і методів, проте сама винайти їх без спец. наук не змогла б.

Так склався напрям твор. застосування спец. наук у розслідуванні злочинів, у пристосованому вигляді вони стали складовими елементами К. Взаємодія К. зі спец. науками дає їй змогу модифікувати методи останніх для розкриття та розслідування злочинів. Разом з тим у використанні спец. наук з метою формування криміналіст. методів обмежень не існує, що свідчить про динам. ха­рактер К. Згідно із заг.-визна­ною класифікацією, К. належить до спец. юрид. наук, яким не відповідає певна визначена галузь права.

Водночас вона тісно пов’язана з кримінал.-правовою і кримінал.-процесуал. науками, що вивчають злочинність, способи боротьби з нею, стадії та методи розслідування. Юрид. характер К. та її спец. прикладне значення визнані біль­шістю вчених-криміналістів і процесуалістів. На відміну від фундам. наук, завданням яких є теор. дослідж. у певній галузі, К. як прикладна спец. наука вивчає шляхи та способи застосу­вання набутків цих наук у прак­тич. діяльності.

Вона має свою систему і структуру та складається з 4-х пов’язаних між собою частин: теор. основи – пред­мет науки, об’єкти, завдання, методи дослідж.; криміналіст. техніка – система теор. положень та розроблюваних на її основі засобів, прийомів і методів, призначених для вилучення, фіксації, дослідж. і вико­ристання інформації про розслідувану подію; криміналіст. тактика – система наук. положень і розроблюваних на її ос­но­ві рекомендацій щодо орг-ції та планування поперед. і судового слідства, знання про тактичні заходи та прийоми, які за­стосовують для всебіч., повного та об’єктив. дослідж. обставин кримінал. справи, а також підготовки і проведення її розслідування; криміналіст. методика – поєднує криміналіст. рекомендації, що ґрунтуються на її заг. положеннях про розслідування окремих видів (груп) злочинів. Вироблені К. знання мають різні сфери застосування, але їхнє гол. призначення – наук. забезпечення боротьби зі злочинністю, яку ведуть правоохоронні органи.

Ці знання необхід­ні також для подальшого розвитку самої науки, поглиблення пізнання її предмета, вдосконалення структури та змісту. Криміналіст. знання використовують також для підготовки фахівців для пра­воохорон. органів у системі заг. і спец. юрид. освіти.

Літ.: Домбровский Р. Г. Предмет кри­миналистики. Рига, 1973; Гончаренко В. И. Использование данных есте­ствен­ных и технических наук в уголов­ном судопроизводстве. К., 1980; Климен­ко Н. И., Кириченко А. А. Криминалисти­ка как наука и учебная дисциплина. Дн., 1996; Клименко Н. И. Криминалис­тика как наука. К., 1997; Салтевский М. В. Кри­миналистика. X., 1997; Шепітько В. Ю., Коновалова В. О., Журавель В. А. Криміналістика: Підруч. 4-е вид. Х., 2008.

Н. І. Клименко

Стаття оновлена: 2014