КАЛЕНИЧЕ́НКО Лука Петрович (08(20). 02. 1898, містечко Карлівка, нині місто Полтав. обл. — 05. 08. 1968, Київ) — ре­ставратор і мистецтво­знавець. Батько Н. Калениченко. Член СХУ (1938). Премія ім. І. Моргилевського Укр. товариства охорони памʼяток історії та культури (1993, посмертно). Закін. Миргород. худож.-пром. школу (нині Полтав. обл., 1918), Київ. худож. ін­ститут (1931; викл. Ф. Кричевський). Працював дир. Миргород. худож.-керам. технікуму (1926–29). Від­тоді — у Києві: у музеях укр. і рос. мистецтва; до 1935 — викладач та декан музей. факультету Худож. ін­ституту. Засн. (1938), гол. художник-ре­ставратор, консультант (після 1945) Держ. н.-д. ре­ставрац. майстерні. Вчений секр. (1942–45), заст. дир. ІМФЕ АН УРСР; дир. (1945–47) Ін­ституту худож. промисловості, кер. сектору ре­ставрації (1947–48) Академії будівництва і архітектури УРСР; кер. від­ділу історії укр. мистецтва НДІ теорії, історії та пер­спектив. про­блем рад. архітектури. Кер. ре­ставрац. робіт, зокрема стінописів Володимир. (1946–52) та Софій. (від 1952) соборів, Кирилів. (1950) та Андріїв. (1951–52) церков. Брав участь у від­новлен­ні роботи Музей. м-ка (від 1933; нині Києво-Печер. лавра), організації Музею укр. мистецтва (до 1937 — завідувач від­ділу). Ви­вчав укр. нар. мистецтво та художні промисли. Під його керівництвом під­готовлено роз­горнуту про­граму з історії укр. мистецтва, що стало початк. етапом у створен­ні шеститом. «Історії українського мистецтва» (К., 1966–70). Разом із Є. Мамолатом та О. Плющ роз­робив наук. методику ви­вче­н­ня стану монум. живопису й ви­значе­н­ня процесів ре­ставрації (картогр. принцип), закріпле­н­ня основи живопису. Вперше за­стосував синтет. смоли.