Кримінально-виконавче право

КРИМІНА́ЛЬНО-ВИКОНА́ВЧЕ ПРА́ВО — само­стійна галузь права, що врегульовує су­спільні від­носини, які виникають у звʼязку з ви­кона­н­ням усіх видів кримінальних покарань, а також порядок діяльності органів і установ викона­н­ня покарань, участь громадськості у виправлен­ні засуджених.

К.-в. п. регламентує по­рядок і умови викона­н­ня (від­бува­н­ня) кримінал. покарань; від­носини, що виникають під час під­готовки засуджених до звільне­н­ня та здійсне­н­ня кон­т­ролю за їхньою поведінкою піс­ля звільне­н­ня; повʼязані із забезпече­н­ням жит­тєдіяльності засуджених (матеріал.-побут. і мед.-сан.); організацію діяльності та взаємодією органів і установ викона­н­ня покарань (встановле­н­ня внутр. роз­порядку, поря­док взаємин засуджених й адміністрації тощо); участь органів держ. влади та місц. самоврядува­н­ня, ін. органів і громад. обʼ­єд­нань у здійснен­ні контролю та на­гляду за діяльністю органів і установ викона­н­ня покарань, а також у виправлен­ні засуджених; від­носини між засудженими, яких утримують у слід­чих ізоляторах (напр., засудженими, залишеними для викона­н­ня госп. робіт) і адміністрацією тощо.

Юрид. під­ставою виникне­н­ня кримінал.-виконав. правовід­но­син є обвинувачув. вирок суду, який набув закон. сили; субʼєк­тами цих правовід­носин — з одного боку, засуджені, з ін. — органи й установи викона­н­ня покарань в особі їхніх адміністрацій. Принципи К.-в. п. (керівні правові ідеї, у яких виражено позицію держави щодо злочинців і покара­н­ня як засобу запобіга­н­ня злочин­ності у су­спільстві) від­ображають осн. правові по­гляди держави на характер кри­мінал.-виконав. права і регулюва­н­ня сусп. від­носин при виконан­ні кримінал. покарань.

До них належать: заг.-правові принципи закон­ності, демократизму, гума­нізму; між­галуз. принципи невід­воротності від­повід­альності та її індивідуалізації; галуз. прин­ципи психол.-пед. об­ґрунтованості заходів карально-виховного впливу, їхньої диференціації стосовно різних категорій засуджених, провід. ролі праці у системі засобів виправле­н­ня та пере­вихова­н­ня засуджених та ін. Мета К.-в. п. — захист інтересів особи, су­спільства та держави шляхом забезпече­н­ня викона­н­ня покара­н­ня; створе­н­ня таких умов, за яких воно виконувало б свою гол. місію — виправле­н­ня засуджених. Осн. зав­­да­н­ня К.-в. п.: ви­значе­н­ня прин­ципів викона­н­ня кримінал. пока­рань, правового статусу засудже­них, гарантій захисту їхніх прав, закон. інтересів та обовʼязків; порядку за­стосува­н­ня до них за­ходів впливу з метою виправле­н­ня і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ викона­н­ня покарань, їхніх функцій та порядку діяльності; на­гляду й контролю за викона­н­ням кримінал. покарань, участі громадськості в цьому процесі; регламентація порядку й умов викона­н­ня та від­бува­н­ня кримінал. покарань; звільне­н­ня від від­бува­н­ня покара­н­ня, допомоги особам, звільненим від покара­н­ня, контролю і на­гляду за ними.

Система К.-в. п. становить науково об­ґрунтовану класифікацію правових норм, що перед­бачає їхній роз­поділ на заг. і особл. частини, а також на правові ін­ститути за ознакою предмет. регулюва­н­ня. У Заг. частині по­дано норми та положе­н­ня, які за­стосовують до усіх або більшості правових ін­ститутів галузі. Серед них — ін­ститут правового статусу засуджених, системи органів і установ викона­н­ня покарань, на­гляду й контролю за викона­н­ням кримінал. покарань, участі громадськості у виправлен­ні та ресоціалізації засудже­них.

Особл. частина врегульовує від­носини, повʼязані з порядком і умовами викона­н­ня та від­бува­н­ня кримінал. покарань усіх видів, і охоплює ін­ститути викона­н­ня покарань, не повʼязаних з по­збавле­н­ням волі (у ви­гляді гро­мад. робіт, штрафу, виправ. робіт та ін.); викона­н­ня покарань у ви­гляді по­збавле­н­ня волі на певний строк або довіч. по­збав­ле­н­ня волі. Крім того, вона регламентує від­носини, тісно по­вʼязані із зга­даними правовими ін­ститутами і похідними від них: звільне­н­ня засуджених від від­бува­н­ня покара­н­ня, допомоги особам, звільненим від від­бува­н­ня покара­н­ня, контролю та на­гляду за ними тощо.

Джерела К.-в. п. — різні за походже­н­ням та юрид. силою нормативні акти, зокрема між­нар.-правові, імплементов. у нац. законодавство (Між­нар. пакт про громадян. та політ. права 1966, Конвенція про пере­дачу засуджених осіб 1983, Конвенція проти катувань та ін. жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводжен­ня і покара­н­ня 1984 та ін.). Пев­ний вплив на нормотворчу та правоза­стосовну практики мають правила-рекомендації з пи­­тань викона­н­ня покарань і поводже­н­ня з вʼязнями, роз­роб­лені органами ООН і Ради Європи: Мін. стандартні правила поводже­н­ня з вʼязнями 1955, Єв­­роп. пенітенціарні правила 1987, Осн. принципи поводже­н­ня з вʼяз­нями 1990. Викори­ста­н­ня цих та ін. документів сприяє роз­виткові К.-в. п. України з урахува­н­ням у ньому позитив. досвіду поводже­н­ня із засудженими та організації процесу викона­н­ня покара­н­ня, набутого в ін. країнах.

Основу кримінал.-виконав. законодавства України становить прийнятий ВР 2003 (набрав чин­ності з 1 січня 2004) Кримінал.-виконав. кодекс України — спец. профіл. законодав. акт, що акумулює осн. масив норм, які регулюють кримінал.-виконавчу сферу правовід­носин (до цього діяв Виправно-труд. кодекс Украї­ни). Він поділяється на Заг. й Особл. частини та Прикінц. положе­н­ня. У Заг. частині ви­значено мету, зав­да­н­ня, чин­ність, джерела кримінал.-виконав. за­­конодавства України; правовий статус засуджених; органи й установи викона­н­ня покарань; особливості на­гляду та контролю за викона­н­ням кримінал. по­­карань; участь громадськості у виправлен­ні та ресоціалізації засуджених.

Особл. частина рег­ламентує порядок та умови ви­кона­н­ня покарань, не повʼя­за­них із по­збавле­н­ням волі (обме­же­н­ня прав, штрафи, конфіскація, дисциплінарні покара­н­ня тощо); порядок та умови викона­н­ня покара­н­ня у ви­гляді по­збавле­н­ня волі (режим у колоніях і засоби його забезпече­н­ня, умови від­бува­н­ня покара­н­ня в колоніях, праця засуджених, вихов. вплив, особливості від­бува­н­ня покара­н­ня в колоніях різних видів, особливості від­бу­ва­н­ня покара­н­ня у ви­гляді по­збавле­н­ня волі засудженими жінками та неповнолітніми); викона­н­ня покара­н­ня у ви­гляді до­віч. по­збавле­н­ня волі; звільне­н­ня від від­бува­н­ня покара­н­ня; допо­могу особам, звільненим від від­­бува­н­ня покара­н­ня, контроль і на­гляд за ними.

Завантажити статтю