Калиниченко Володимир Григорович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Калиниченко Володимир Григорович

КАЛИНИЧЕ́НКО Володимир Григорович (20. 08. 1935, м. Красний Сулін Ростов. обл., РФ) – письменник, публіцист, фотохудожник. Чл. НСЖУ (1974), Нац. спілки фотохудожників України (1989), НСПУ (1995). Обл. літ. премії ім. Б. Горбатова (1970), ім. В. Шутова (1990). Міжнар. премія ім. В. Винниченка (2007). Під час 2-ї світ. війни був вивезений до філії концтабору Маутгаузен (Австрія). Закін. ф-т журналістики Львів. ун-ту (1959). У 1961 заарешт., за звинуваченням у антирад. діяльності засудж. до 10-ти р. суворого режиму. Звільн. 1967. Працював шахтарем, кор. на телебаченні та у ред. обл. газет Донеччини. 1997–2004 – ред. тижневика «Панацея» (м. Єнакієве Донец. обл.). Дебютував 1954 віршем «Золотая осень» у г. «За радянську науку» (Львів). Автор поет. творів рос. мовою на теми 2-ї світ. війни, морал.-філос. проблеми. Видав також зб. новел, повістей, літ. дописів та есеїв «Сфумато» (Д., 2005). Персон. фотовиставки – у Львові (1959), Донецьку (1968, 1987, 1990, 2002), Норильську (1974), Москві (1981), Єнакієвому (1983, 1986, 1990, 1998, 2003, 2005), Києві (1987, 1990, 2003), пересувна Воркута–Тюмень–Певек–Анадир–Магадан (1989), Лубнах (Полтав. обл., 2003), Горлівці (Донец. обл., 2004). Надрук. каталог його вибр. світлин «Листая лет и ликов светотени» (Д., 2008). На Центр. студії докум. фільмів РФ про нього знято стрічку «Русский украинец» (2001, реж. В. Трошкін). Окремі твори К. перекладено укр. та нім. мовами.

Тв.: Радость родства. Д., 1976; Звездная струна. Д., 1979; Пласты. Москва, 1979; Вечный двигатель. Д., 1982; Надежда. Д., 1986; Фонограмма сердца. Москва, 1990; Войной проросшие слова. Д., 1995; Иван-чай. Москва, 1995; Пожизненная исповедь. Д., 1996; Незабытая книга. Д., 1997; Как жили, как теперь живем. Д., 2000; Дальше век минувший, ближе даль… Д., 2002; Будни ремесла. Д., 2004; Свирель высокосного года. Д., 2005; Из душевных глубин. Д., 2008; Избранное. К., 2008; Глубина резкости. Д., 2010; Жизни маленькая повесть. Д., 2011.

Є. І. Лук’яненко

Стаття оновлена: 2012