Кримінологія

КРИМІНОЛО́ГІЯ (від лат. crimen — злочин і …логія) — наука про злочинність, її причини, заходи запобіга­н­ня, а також особистість злочинця. Термін «К.» за­провадив 1879 ан­­трополог П. Топінар, 1885 опубл. однойм. кн. криміналіста Р. Ґарофало. Однак уявле­н­ня про злочин­ну поведінку та боротьбу з нею присутні і в більш ран­ніх джерелах, зокрема у моно­графії право­знавця Ч. Бек­каріа «Dei delitti e delle pene» («Про злочини та покара­н­ня», 1764) сформульовано основи науки про злочин­ність.

Залежно від ха­рактеру причин злочин­ності вио­кремлюють декілька концептуал. під­ходів у К. Згідно з містич. під­ходом, причиною злочин­нос­ті є «нечиста сила», яка вселяється в людину й пере­творює її на злочинця. Цей під­хід особ­ли­во виразно проявився за доби середньовіч­чя у формі інквізиції. Її теоретики — ченці Я. Шпренґер і Г. Інститоріс — опублікували 1486 на­станови щодо боротьби зі злочин­ністю під на­звою «Mal­leus Maleficarum» («Молот від­ьом»), де описано ознаки диявольства у поведінці людей, ретельно роз­роблено різні аспекти інквізиц. процесу (включаючи тортури, під­ступні обіцян­ки свободи з метою виявле­н­ня спільників тощо), а також міри покара­н­ня, спрямов. на ви­гнан­ня із злочинця «нечистої сили». За класич. під­ходу, сформульов. Ч. Бек­каріа на противагу містич. під впливом ідей Просвітниц­тва, причиною злочин­ності вважають не «нечисту силу», яка вселяється у злочинця, а самодо­статню «злу волю» самого злочинця.

Тому протидія злочин­ності зводиться до за­стосува­н­ня кари, яка має на меті вплинути на волю людей таким чином, щоб вони не вчиняли злочинів. Біол. під­хід за­пропонував кримінолог Ч. Ломброзо, який вважав причиною злочин­ності не волю злочинця, а біол. (антропол.) чин­ники. Від­повід­но до цьо­го протидія злочин­ності перед­бачає нейтралізацію тих чи ін. біол. (антропол.) чин­ників злочин­ності. При цьому суд, що встановлює вину особи у вчинен­ні злочину і при­значає їй покара­н­ня, втрачає своє значе­н­ня, а його роль має виконувати антропол. екс­пертиза.

Кри­тики Ч. Ломброзо, зокрема автор кн. «Socialismo e criminalità» («Кримінальна соціологія», 1881) Е. Феррі, роз­робили соціол. під­­хід, згідно з яким протидія злочин­ності полягає у впливі на со­ціол. чин­ники, які начебто здатні ви­значити поведінку людей поза їхньою волею, незалежно від її стану. Культурол. під­хід, інтегруючи класич., біол. і соціол. під­ходи, причиною злочин­ності ви­значає фактори, що мають властивість зумовлювати виникне­н­ня у людини криміноген. сваволі — стану не­узгодженості волі людини із природ. законами соц. життя. Злочином є вияв сваволі людини, що порушує природні закони соц. життя, від­ображені у кримінал. законодавстві; антиподом сваволі — соц. культура людини (міра при­стосованості її волі до природ. законів соц. жит­тя).

З огляду на це, протидія зло­чин­ності вимагає формува­н­ня у людей соц. культури, що забезпечує імунітет проти виникне­н­ня у них криміноген. сваволі. До чин­ників, які мають культуризуючі, а отже й антикриміноген­ні, властивості, належать ринк. економіка, що при­стосовує волю людей до природ. законів соц. життя, а також натураліст. просвітництво і релігія. В Україні за рад. часів гол. причиною злочин­ності називали со­­ціол. фактори, зумовлені поперед. капіталіст. способом життя, які з часом ві­ді­мруть в умовах комунізму; після проголоше­н­ня незалежності 1991 набув роз­витку культурол. під­хід. Методика кримінол. дослідж. — система конкрет. способів, при­йомів, засобів збору, обробле­н­ня, ана­лізу й оцінюва­н­ня інформації про злочин­ність, її причини, умо­ви, особу злочинця, заходи запобіга­н­ня злочинам.

У К. най­частіше використовують статист. методи, за допомогою яких ви­вчають кількісно-якісні показ­ники злочин­ності та правопорушників; метод анкетува­н­ня, що до­зволяє отримувати дані за показниками, не від­ображеними у статист. матеріалах, і про­во­ди­ти їхню неодноразову пере­вірку (осн. недолік цього методу — субʼєктивність інформації); метод інтервʼю, який дозво­ляє за певних умов отримувати необхідну інформацію швидше і пов­ніше (за­стосовують для по­глиб­леного ви­вче­н­ня особи злочинця, потерпілих і громад. думки); метод тестува­н­ня — стандартизов. вимірюва­н­ня індивід. від­мін­ностей для ви­вче­н­ня особи злочинця, мотивації злочин. по­ведінки, емоц., вольових, інтелектуал. та ін. особливостей зло­чинців і потерпілих, їхніх установок, орієнтації, характеру та змісту від­носини з ін. людьми, від­носин до самого себе тощо.

Також за­стосовують соціометрію, яка дає змогу простежити кримінол. особливості взаємин у групі, дати їм оцінку, виявити характер психол. взаємовід­носин, наявність конфлікт. ситуацій, угруповань, лідерства (корисна під час ви­вче­н­ня ефектив­ності заходів кримінал. покара­н­ня — по­збавле­н­ня волі, виправні роботи, обмеже­н­ня волі та ін.), докум. метод (аналіз офіц. і неофіц. інформації), методи спо­­стереже­н­ня (процес візуал. сприйня­т­тя об­становки, що має кримінол. значе­н­ня), екс­перт. оцінки, екс­перименту тощо.

Завантажити статтю