Калинівський регіоярус - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Калинівський регіоярус

КАЛИ́НІВСЬКИЙ РЕГІОЯ́РУС (за назвою смт Калинове Попаснян. р-ну Луган. обл.) – регіональний стратон Стратиграфічної шкали кам’яновугільних відкладів України. К. р. встановлений 2011 О. Щоголєвим. Відповідає нижній частині гжел. ярусу верх. відділу пенсильван. підсистеми кам’яновугіл. системи Міжнар. стратигр. шкали. Стратотипом є розріз, який відслонюється у ярах лівого берега р. Лугань (притока Сіверського Дінця) на околиці смт Калинове. К. р. уміщує геол. формування, що лежать на гірських породах торецького та перекриваються породами миронівського регіоярусів верхньокам’яновугіл. відділу. Включає ключовий і троїц. горизонти та охоплює інтервал геол. розрізу між репер-горизонтами O46SO5 авилівської і Р4–Р50 араукаритової світ. Товщина К. р. у стратотипі становить 810 м. Калинів. відклади поширені в Донбасі та Дніпров.-Донец. западині. Вони представлені сірими та строкатоколір. аргілітами, алевролітами, товщами алювіал. пісковиків, вапняками, часто брекчованими та тонкими проверстками вугілля. У вапняках виявлені відповідні комплекси форамініфер, конодонтів, а також брахіоподи, пелециподи, гастроподи, моховатки та синьо-зелені водорості. У межах акумулятив. низовини були поширені членистостеблові, папороті, птеридосперми. Загалом калинів. час характеризується пульсацій. підвищенням аридності семигумід. клімату з короткочас. і нечастими субарид. та гумід. піками; заг. збільшенням ролі континент. умов (поширенням товщ алювіал. пісковиків, строкатоколір. лагун. і озер. відкладів та субаерал. ґрунтів), а також деякою активізацією епейрогеніч. коливань та наприкінці – звуженням ареалу мор. трансгресій і збідненням більшості груп мор. фауни. Див. також Кам’яновугільний період і кам’яновугільна система та Палеозойська ера і група.

Літ.: Геологическая история территории Украины. Палеозой. 1993; Полєтаєв В. І., Вдовенко М. В., Щоголєв О. К., Бояріна Н. І., Макаров І. А. Стратотипи регіональних стратиграфічних підрозділів карбону і нижньої пермі Доно-Дніпровського прогину. 2011 (обидві – Київ).

Н. І. Бояріна

Стаття оновлена: 2012