КАЛО́ДЖЕРО Франческо (Calogero Francesco; 06. 02. 1935, м. Фʼєзоле, Італія — 30. 01. 2026, Рим) — італійський фізик. Іноземний член НАНУ (1994). Закінчив Римський університет (1958), де від­тоді й працював: від 1976 — професор теоретичної фізики. Отримав роз­вʼязок одномірної квантової задачі про рух багатьох тіл з парними потенціалами, що обернено пропорційні квадрату від­стані між частинками (модель К.-Мозера); увів класичну інтегровну багаточастинкову модель з еліптичними парними потенціалами та встановив її інтегровність за допомогою методу Лакса (для отрима­н­ня цього результату роз­робив метод функціональних рівнянь, який широко використовують для дослідже­н­ня інтегровних багаточастинкових моделей); за­пропонував новий загальний метод від­шука­н­ня та дослідже­н­ня інтегровних нелінійних рівнянь у частин­них похідних (РЧП), подав спектральну інтер­претацію пере­творень Беклунда, зна­йшов кілька нових інтегровних нелінійних РЧП і сформулював необхідні умови для інтегровності нелінійних РЧП, роз­робив техніку багатомас­штабної редукції для дослідже­н­ня диференціальних рівнянь, на основі яких за­пропонував поясне­н­ня існува­н­ня деяких інтегровних нелінійних РЧП та їх широке за­стосува­н­ня. Тривалий час спів­працював із науковцями Ін­ституту математики НАНУ та Ін­ституту теоретичної фізики НАНУ (обидва — Київ). Учений секретар (1990–93), голова (1993–96) Комісії з математичної фізики Між­народного союзу чистої та прикладної фізики. Був генеральним секретарем Пагуошського руху (1989–97), який від­значено 1995 Нобелівською премією миру, та головою Пагуошської ради (1997–2002). Автор низки публікацій і книг з питань науки та су­спільства.