КАЛО́ДЖЕРО Франческо (Calogero Francesco; 06. 02. 1935, м. Фʼєзоле, Італія) — італійський фізик. Іноз. чл. НАНУ (1994). Закін. Рим. університет (1958), де від­тоді й працює: від 1976 — проф. теор. фізики. Отримав роз­вʼязок одномір. квант. задачі про рух багатьох тіл з парними потенціалами, що обернено пропорційні квадрату від­стані між частинками (модель К.-Мозера); увів класичну інтегровну багаточастинк. модель з еліптич. парними потенціалами та встановив її інтегровність за допомогою методу Лакса (для отрима­н­ня цього результату роз­робив метод функціонал. рівнянь, який широко використовують для дослідж. інтегров. багаточастинк. моделей); за­пропонував новий заг. метод від­шука­н­ня та дослідж. інтегров. неліній. рівнянь у частк. похідних (РЧП), подав спектрал. інтер­претацію пере­творень Беклунда, зна­йшов кілька нових інтегров. неліній. РЧП і сформулював необхідні умови для інтегровності неліній. РЧП, роз­робив техніку багатомас­штаб. редукції для дослідж. диференц. рівнянь, на основі яких за­пропонував поясне­н­ня існува­н­ня деяких інтегров. неліній. РЧП та їх широке за­стосува­н­ня. Тривалий час спів­працював із науковцями Ін­ституту математики НАНУ та Ін­ституту теор. фізики НАНУ (обидва — Київ). Учений секр. (1990–93), голова (1993–96) Комісії з матем. фізики Між­нар. союзу чистої та приклад. фізики. Був ген. секр. Пагуош. руху (1989–97), який від­знач. 1995 Нобелів. премією миру, та головою Пагуош. ради (1997–2002). Автор низки публікацій і книг з питань науки та су­спільства.