КА́ЛЬЧЕНКО Галина Никифорівна (04. 02. 1926, м. Борзна, нині Черніг. обл. — 11. 03. 1975, Київ) — скульпторка. Дочка Никифора, сестра Володимира, мати Микити Кальченків, дружина П. Білаонова. Народний художник УРСР (1967). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1974). Державні нагороди СРСР. Член СХУ (1958). Закін. Київський художній ін­ститут (1953; викл. К. Єлева, М. Лисенко, Л. Муравін). Голова Київ. організації СХУ (1968–70). Основні галузі — станк. і монум. пластика, гол. жанр — монум. порт­рет. Авторка памʼятників, парк. статуй, порт­ретів, над­гробків, мемор. дощок, медалей. У всіх скульптур. жанрах зберігала теплоту станк. інтонацій. Гол. герой порт­ретів — самовід­дана, одухотворена й натхнен­на людина. Створила образи видат. діячів укр. культури та героїв 2-ї світової війни. Учасниця респ. і всесоюз. мистецьких ви­ставок від 1953. Персон. — посмертна у Києві (1976). Окремі роботи зберігаються в НХМ, Дні­проп., Запоріз., Луган., Одес., Сум., Харків. ХМ, Держ. картин. галереї ім. Т. Шевченка в Алмати (Казах­стан), НМУНДМ, МТМК України, Літ.-мемор. музеях Лесі Українки у Києві та Колодяжному (Ковел. р-н Волин. обл.), Нац. музеї Т. Шевченка (Київ), Шевченків. нац. заповід­нику в Каневі (Черкас. обл.).