Калянник Іван Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Калянник Іван Іванович

КАЛЯ́ННИК Іван Іванович (справж. – Калянников; 07(20). 03. 1911, с. Дятьково Орлов. губ., нині місто Брян. обл., РФ – 15. 07. 1937, Київ) – поет. Чл. СПУ (1934). Закін. робітн. ф-т (1930) і Технікум сходознавства та сх. мов (1933) у Харкові. Працював на Харків. паровозобуд. з-ді, брав участь у роботі завод. літ. студії під кер-вом Г. Епіка, друкував від 1929 вірші у багатотиражці «Харківський паровозник», рукопис. ж. «Новий цех». Спершу писав рос. (у г. «Брянский рабочий», ж. «Огонек», «Красная новь»), від 1930, за порадою П. Тичини, – укр. мовою. Чл. Пролеткульту. Осн. зміст творів К. – думи й переживання молодого робітника, актив. учасника соц.-екон. перетворень. 4 листопада 1936 заарешт., за звинуваченням в участі в укр. контррев. нац.-фашист. терорист. орг-ції засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1958.

Тв.: Риси обличчя. Х., 1931; Струм. Х.; О., 1931; Висока путь. Х., 1932; Поезії. Х., 1933; 1959; 1967; Майдан. Х., 1934; Східні новели. Х., 1934; Товариш Карий: Поема. Х., 1934; Гордість. К.; Х., 1936; Дорога на схід. Х., 1939; Робочий ранок. Х., 1962.

Літ.: Дроздовська О. Калянник (Калянников) Іван Іванович // Укр. журналістика в іменах. Л., 2010. Вип. 17.

О. Р. Дроздовська

Стаття оновлена: 2012