Ками - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ками

КА́МИ – куполоподібні крутосхилові горби округлої або продовгуватої форми, переважно в областях розвитку останнього (валдайського) материкового зледеніння. Представлені поодинокими формами і групами. Вис. 6–12 м, макс. – до 30 м, зрідка – до 80–100 м, діаметр до декількох сотень м. Середня стрімкість схилів 10–20°, подекуди – 20–40°. Пл. коливається від десятків до тисяч м2. К. складені шаруватим піщаним та суглинистим матеріалом з включенням гравію, гальки та окремих валунів, зверху часто перекритим моренними відкладами. Переважає гіпотеза, що К. виникли внаслідок акумулят. діяльності водних потоків, які циркулювали по тріщинах, проталинах та ін. заглибленнях на поверхні, порожнинах всередині та в придонній зоні великих пасив. або деградуючих частин (глиб) пасив. «мертвого льоду» відступаючого льодовика. Розрізняють К. флювіогляціальні (флювіо-К.; утвор. водно-льодовик. потоками) та лімногляціальні (лімно-К.; утвор. у стоячій воді льодовик. озер). К. – індикатори ареал. дегляціації льодовика. Характерні для пн. регіонів Євразії (Німеччина, Польща, Фінляндія, Білорусь, країни Балтії) та Пн. Америки (США, Канада). На Укр. Поліссі відомі К. дніпровського зледеніння. Іноді використовують як родовища піску та глин.

Літ.: Динамическая геоморфология. Москва, 1992; Стецюк В. В., Ковальчук І. П. Основи геоморфології. К., 2005.

С. Ю. Бортник

Стаття оновлена: 2012