КА́МИ — куполоподібні круто­схилові горби округлої або продовгуватої форми, пере­важно в областях роз­витку остан­нього (валдайського) материкового зледені­н­ня. Пред­ставлені поодинокими формами і групами. Вис. 6–12 м, макс. — до 30 м, зрідка — до 80–100 м, діаметр до декількох сотень м. Середня стрімкість схилів 10–20°, подекуди — 20–40°. Пл. коливається від десятків до тисяч м2. К. складені шаруватим піщаним та су­глинистим матеріалом з включе­н­ням гравію, гальки та окремих валунів, зверху часто пере­критим морен­ними від­кладами. Пере­важає гіпотеза, що К. виникли внаслідок акумулят. діяльності водних потоків, які циркулювали по тріщинах, проталинах та ін. за­глибле­н­нях на поверх­ні, порожнинах всередині та в придон­ній зоні великих пасив. або де­градуючих частин (глиб) пасив. «мертвого льоду» від­ступаючого льодовика. Роз­різняють К. флювіогляціальні (флювіо-К.; утвор. водно-льодовик. потоками) та лімногляціальні (лімно-К.; утвор. у стоячій воді льодовик. озер). К. — індикатори ареал. дегляціації льодовика. Характерні для пн. регіонів Євразії (Німеч­чина, Польща, Фінляндія, Білорусь, країни Балтії) та Пн. Америки (США, Канада). На Укр. Поліс­сі ві­домі К. дні­провського зледені­н­ня. Іноді використовують як родовища піску та глин.