Камков Борис Давидович

КАМКО́В Борис Давидович (справж. — Кац; 03. 06. 1885, с. Кобильє Бес­сараб. губ., нині Флорешт. р-н, Молдова — 29. 08. 1938, Москва) — партійний діяч. Закін. Кишинів. г-зію. Як чл. партії есерів вів рев. агітацію у Кишиневі, Одесі, Миколаєві. 1904 заарешт., від 1905 — на заслан­ні, звідки 1907 втік за кордон. На еміграції мешкав у Німеч­чині (1911 закін. Гайдельбер. університет), Франції, Італії, був ред. антивоєн. г. «Жизнь» (Париж), спів­засн. Комітету допомоги рос. військовополоненим. Після Лютн. революції 1917 повернувся до Росії. Обраний чл. Петрогр. ради робітн. і солдат. депутатів (нині С.-Петербург), де очолив групу есерів (інтернаціоналістів) і став одним із лідерів лівого крила; згодом — чл., голова президії ЦК Партії лівих есерів (інтернаціоналістів). Ви­ступив проти укладе­н­ня Брест. мирного договору. В газетах і листівках теоретично об­ґрунтував необхідність низкою терорист. актів і пов­стань спровокувати продовже­н­ня воєн. дій, критикував аграрну політику більшовиків, зокрема створе­н­ня продовол. загонів і комітетів бідноти. Актив. учасник антибільшов. ви­ступу лівих есерів у липні 1918 в Москві, після придуше­н­ня якого пере­йшов на нелегал. становище (рев. трибуналом при ВЦВК заочно засудж. до 3-х р. увʼязне­н­ня). Створював парт. осередки у Білорусі та Литві, був одним із лідерів Укр. партії лівих есерів. У січні 1920 заарешт. у Москві, однак у травні звільнений, у лютому 1921 заарешт. знову. Звернувся до більшов. керівництва із проха­н­ням до­зволити ви­їхати за кордон, однак отримав від­мову. Від 1923 — на заслан­ні у містах РФ, зокрема від 1933 — у Архангельську. У лютому 1937 заарешт., навесні 1938 ви­ступав свідком у справі Правотроцькіст. антирад. блоку, в серпні того ж року засудж. до роз­стрілу.

Завантажити статтю