Кампов Павло Федорович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кампов Павло Федорович

КА́МПОВ Павло Федорович (21. 09. 1929, с. Ділок, нині Мукачів. р-ну Закарп. обл.) – учасник опозиційного руху, громадський діяч. Орден «За заслуги» 3-го ступ. (2004). Закін. Ужгород. ун-т (1958). Вчителював (1952–60); працював у Закарп. ін-ті удосконалення кваліфікації вчителів (Ужгород, 1960–70), водночас 1968–70 – в Ужгород. ун-ті. Під час виборів до ВР СРСР 14 червня 1970 частина виборців (за твердженням слідчого КДБ при РМ УРСР – 37 тис.) викреслила признач. КПУ кандидатів у депутати і вписала прізвище К., рекомендов. до обрання з-поміж 4-х осіб анонім. листівками, масово поширеними напередодні виборів. 16 червня 1970 заарешт., 25 грудня того ж року за звинуваченнями у спробі створення «Партії ненасильниц. відновлення Підкарп. Руси», усній антирад. пропаганді, написанні наклепниц. листа в ЦК КПРС та статті «25 років надій і розчарувань» під псевд. Петро Підкарпатський засудж. до 6-ти р. таборів суворого режиму й 3-х р. заслання. В ув’язненні став інвалідом через погіршення зору. 18 квітня 1977 звільнений за станом здоров’я. Був безробітним, працював економістом. Продовжив опозиц. діяльність, підтримував зв’язки з колиш. політв’язнями, зокрема А. Сахаровим, Укр. Гельсин. групою. 13 липня 1981 заарешт. вдруге, за звинуваченням у незакон. отриманні пенсії за інвалідністю (встановленою 6-ма комісіями) засудж. до 10-ти р. таборів суворого режиму з конфіскацією майна і 3-х р. заслання. У таборах писав звернення, заяви, статті, передавав їх на волю, окремі з них публікували за кордоном. Завдяки протестам укр. і світ. громадськості 30 серпня 1989 звільнений, 1991 реабілітований. Працював у Закарп. облдержадміністрації (1992–94), секр. комісії з питань поновлення прав реабілітованих Закарп. облради (1999–2007). Від 1997 очолює Ужгород. міськрайонне т-во політв’язнів і репресованих. Автор кн. «Рідна земле, мій притулку і плахо: Спогади політв’язня брежнєвсько-андроповських ГУЛАГів» (2001), «Наша доля – мій неспокій» (2003), «Чорне жало виходить зі схованки» (2004; усі – Ужгород).

Літ.: Сусленський Я. Вгамуйтеся нелюди! Кого караєте… // Сучасність. 1982. № 6; Кешеля Д. І Син Божий заплакав би // Крізь пекло ГУЛАГів: Док., спогади, нариси. Уж., 1996.

Ю. Д. Зайцев

Стаття оновлена: 2012