Кам’яний Затон - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кам’яний Затон

КАМ’ЯНИ́Й ЗАТО́Н – урочище. Розташ. на лівому березі Дніпра побл. однойм. затоки навпроти впадіння р. Кінська у Дніпро. Свого часу слугувало межею між істор. тер. Великий Луг і Базавлук. Побл. нього річище Дніпра було загромаджене камінням (лоцмани називали його Кам’яна забора), що ускладнювало плавання, але полегшувало переправу з берега на берег. У р-ні К. З. татари часто переправлялися через Дніпро, коли ріку сковувала крига. Тут стояли їхня залога, митниця, відбувався викуп полонених. На перетині шляху через К. З. зведено першу Запороз. Січ – Томаківську. Через К. З. проходив також Крим. (Чумац.) шлях. 26 квітня (6 травня) 1648 побл. К. З. загін реєстр. козаків, що входив до складу польс. армії, потопив старшину й вирушив до урочища Жовті Води на з’єднання з військом гетьмана Б. Хмельницького. 1696 з ініціативи гетьмана І. Мазепи та за наказом рос. царя Петра І побл. К. З. збудовано фортецю з такою ж назвою, що мала стати опорним пунктом у боротьбі з Осман. імперією (гарнізон – 6 тис. солдатів і офіцерів). Однак фортецю використовували і для контролю за діями запорожців, тому вони виступали проти її спорудження, а 1709 зруйнували. 1736 під час рос.-турец. війни 1735–39 на місці фортеці споруджено Кам’янозатон. редут, у якому розташовувалася військ. команда – 1 тис. солдатів і запорожців, які несли сторожову службу. Наприкінці 18 ст. побл. редуту виникло с. Кам’янка (нині м. Кам’янка-Дніпровська Запоріз. обл.). Після приєднання Пн. Причорномор’я та Криму до Рос. імперії потреба у фортеці відпала, тому гарнізон був виведений, а сама вона поступово зруйнувалася.

Літ.: Эварницкій Д. И. Запорожье въ остаткахъ старины и преданіяхъ народа. Ч. 1–2. С.-Петербургъ, 1888; Голобуцкий В. А. Запорожское казачество. К., 1957 (укр. мовою – 1994).

І. М. Кривко

Стаття оновлена: 2012