Канада

Визначення і загальна характеристика

КАНА́ДА (англ. — Canada, франц. — Le Canada) — країна у Пів­нічній Америці. За­ймає її пн. частину та числен­ні прилеглі о-ви, зокрема Ванкувер, Королеви Шарлот­ти, Канад. арктич. архіпелаг, Ньюфаундленд, Принца Едуарда. На Пн. омивається Пн. Льодовитим, на Зх. — Тихим, на Сх. — Атлантич. океанами. Межує на Пд. і Пн. (Аляска) із США. Має мор. кордони з Ґренландією (Данія) та о-вами Сен-Пʼєр і Мікелон (Франція). Площа 9985 тис. км². Насел. 33,477 млн осіб (2011). У К. проживають 1,2 млн пред­ставників аборигенів, зокрема індіанців (крі, оджибве, ірокези, чорноногі), метисів та ескімосів. Існує 2,5 тис. індіан. резервацій, більшість ескімосів мешкає на федерал. тер. Нунавут. Значну роль ві­ді­грає ім­міграція. Першими європ. колоністами в К. стали французи. Хоча ім­міграція із Франції в К. була не­значною, насел. Нової Франції в 17 ст. швидко зро­стало за рахунок природ. приросту, і до серед. 19 ст. чисельність франкоканадців значно пере­важала англоканадців. Нині франкоканадці компактно живуть на тер. старих франц. колоній — у провінції Квебек, на пн. Нью-Брансвіка, на сх. Онтаріо, на пд. Манітоби. Англомовна колонізація була етнічно строкатішою (ірландці, англійці, шотландці, вал­лійці). Чисельність англомов. колоністів під­тримувалася по­стій. притоком нових ім­мі­грантів. Через посередництво британ. торгових компаній від серед. 18 ст. до К. почали прибувати також німці та гол­ландці. Від серед. 19 ст. у К. роз­почався період нової ім­міграції, в якій взяли також участь євреї, шведи, італійці, норвежці, поляки, греки, китайці (пере­селенці з Азії за­знали дис­кримінації і часто були змушені ви­їжджати до США або Китаю), які оселялися пере­важно в зх. провінціях. Найбільшою була ім­міграція з Європи на­прикінці 19 — на поч. 20 ст., третьою за чисельністю в якій (після англійців та шотландців) була укр. група. Українці оселялися пере­важно в степ. провінціях, зберігали укр. культуру. Нині більшість канадців, предки яких мають укр. корі­н­ня, мешкає в Онтаріо, Альберті та Манітобі. На поч. 21 ст. ім­міграція продовжує ві­ді­гравати значну роль у збільшен­ні насел. К., дещо змінився нац. склад ім­мі­грантів (пере­важають праце­здатні особи, кваліфіков. спеціалісти з країн Азії, менше — Європи, Африки та Пд. Америки). К. дотримується концепції багатокультурності (прийнята 1971, закріплена Канад. актом про багатокультурність 1988), яку пере­йняли деякі європ. країни. Природ. приріст насел. 3 % (при рівні фертильності 1,61 дитини на одну жінку; 2007). Міське насел. складає понад 80 %. Віро­сповіда­н­ня (2001): католицизм — 43,2 %, проте­стантизм — 29,2 %, іслам — 2 %, православʼя — 1,7 %. Адм. поділ — 10 провінцій і 3 т. зв. само­управні тер., під­порядк. федерал. уряду країни. Столиця — Оттава (від 1857; 883,4 тис. осіб, 2011). Найбільші міста (млн осіб, 2011): Торонто (5,58), Монреаль (3,82), Ванкувер (2,31), Калґарі (1,21), Едмонтон (1,16). Держ. мови: англійська, французька. Держ. устрій — кон­ституц. монархія. Влада монарха (королева Великої Британії Єлизавета ІІ) є номінальною. Її пред­ставляє генерал-губернатор, якого на 4 р. при­значає премʼєр-міністр і затверджує королева, та 10 лейтенант-губернаторів — по одному у кожній провінції. Вся повнота влади належить федерал. парламенту й уряду. Законодавча влада: Ін­ститут королеви (пред­ставлений генерал-губернатором), верх­ня палата — Сенат і Палата громад. КМ складається з членів партії премʼєр-міністра і, як правило, депутатів Палати громад. Осн. політ. сили: Консе­рвативна партія, Нова демократ. партія, Ліберал. партія, «Квебекський блок», Партія зелених. Грош. одиниця — канад. долар. Член ООН, Спів­дружності націй, Франкофонії, ОБСЄ, НАТО, ОАД, «Великої вісімки», СОТ, МВФ.

Назва «К.» походить від слова «kanata», що у перекл. з мови індіан. племені ірокезів означає «село, поселе­н­ня». Як вважають канад. дослідники, 1535 мешканці регіону навколо сучас. м. Квебек користувалися цим словом, щоб направити франц. дослідника Ж. Картьє до ірокез. поселе­н­ня Стадакона (знаходилося побл. сучас. м. Квебек). Перші люди на тер. ниніш. К. зʼявилися бл. 30 тис. р. до н. е., при­йшовши з Азії до Америки через Берінґову протоку. За деякими даними, у 10 ст. Лейф Ерікс­сон разом з ін. вікінгами досяг о-ва Ньюфаундленд і п-ова Лабрадор. На­прикінці 15 ст. Х. Колумб від­крив Америку, згодом Дж. Кабот (З. Кабот­то) здійснив 2 подорожі до Пн. Америки, проголосивши роз­ві­дані тер. володі­н­нями короля Англії Генріха VІІ. 1535 і 1536 Ж. Картьє дослідив затоку Св. Лаврентія і дав цій тер. назву К. Від 1663 К. — провінція Франції. 1670 засн. «Компанію Гудзонової затоки» (здобула право за­йматися торгівлею в р-ні затоки). Від поч. 18 ст. виникло проти­стоя­н­ня між французами, англійцями та індіанцями. Активність англ. сторони по­ступово зро­стала. За Париз. мирним договором 1763, унаслідок поразки Франції у Семиріч. війні, К. остаточно пере­йшла під британ. панува­н­ня. Формува­н­ня канад. державності завершилося Актом про Британ. Пн. Америку (1867 ухвалений парламентом Великої Британії). Обʼ­єдн. провінцій Онтаріо, Квебек, Нова Шотландія і Нью-Брансвік започаткувало процес формува­н­ня домініону К. В Акті ви­значено межі повноважень федерал. та провінц. урядів. У ст. 91 проголошено винятково законодав. компетенцією парламенту К., та, від­повід­но, сферою діяльності федерал. уряду як виконав. органу влади, пита­н­ня держ. боргу, податків, банк. справи й грош. обігу, поліції та оборони, кримін. законодавства, звʼязку, судноплавства, мір і ваги, патент. справи, ім­міграц. пита­н­ня, пере­писи, статистику, регулюва­н­ня торгівлі та обміну тощо. 1905 створ. провінції Саскачеван і Альберта, 1949 — провінцію Ньюфаундленд і Лабрадор, 1999 — тер. Нунавут. Як домініон Великої Британії К. брала участь у 2-х світ. війнах. На поч. 1982 британ. парламент ухвалив закон (Акт про К.), за яким припинено дію законодав. повноважень метрополії до К. На його основі вже канад. парламент ухвалив 17 квітня 1982 Акт про кон­ституцію, який обʼ­єд­нував усі попередні кон­ституц. акти.

Рельєф К. змінюється зі Сх. на Зх.: Ап­палац. р-н (гори на Пд. Сх.), Канад. щит (із пере­падами висот 300–1500 м), рівнини степ. провінцій (Манітоба, Саскачеван, Альберта), континентал. низовини Британської Колумбії та скелясті гори (частина Кордильєрів; найвища точка — г. Лоґан, 5959 м). Клімат країни варіюється від арктич. на Пн. до помір. на Пд. Середня температура січня на Пн. може становити –35 °С, на Пд. — –20 °С, на Сх. — –5 °С, на Зх. — –4 °С. На узбереж­жі Британ. Колумбії, особливо на о-ві Ванкувер, клімат помір., з мʼякими дощовими зимами. Найбільша кількість опадів — на узбереж­жях (до 2500 мм), найменша — у центр. частині (200–500 мм). Найбільші ріки: Мак­кензі, Юкон, Св. Лаврентія, Нельсон, Невільнича. Мак­кензі — найдовша річка пн. частини материка з протяжністю понад 4,2 тис. км. 2/3 усіх річок К. належать до бас. Пн. Льодовитого океану. У К. — найбільша кількість озер у світі. Серед них — група Великих озер, Велике Ведмеже, Велике Невільниче, Він­ніпеґ, Атабаска. Рослин. і тварин. світ К. різноманітний, істотно змінюється з Пн. на Пд. Понад 50 % тер. країни вкрито лісами. Особливо цінні породи дерев: дугласія, гігантська туя, бальзамічна піхта, чорна та біла ялиці, а також жовта береза, дуб, клен (символ держави). Багатий і тварин. світ. У зоні тундри водяться білий ведмідь, пн. олень, лемінг, тундровий вовк, полярний заєць; на Пд. поширені лісовий бізон, лось, олень, гризлі та ін. Нац. парки: «Вуд-Баф­фало» (створ. 1922; один із найбільших у світі), «Банф» (засн. 1885), «Озер Ватертона» (створ. 1895; обидва — провінція Альберта), «Йоугоу» (провінція Британ. Колумбія, засн. 1886), «Гори Торнґат» (провінція Ньюфаундленд і Лабрадор, створ. 2005), «Ауюйт­тук» (тер. Нунавут, засн. 2001).

К. має роз­винену ринк. економіку з дещо більшим уряд. регулюва­н­ням, ніж, напр., США, але набагато меншим, ніж у деяких європ. країнах. Після періоду спаду економіка держави певною мірою зро­стає, але дається взнаки світ. екон. криза. ВВП становить 1266 млрд дол. США (2007), у роз­рахунку на особу — 38,4 тис. дол. США. У К. невисокий рівень без­робі­т­тя (станом на 2010 складав бл. 8 % від усього праце­здат. насел.). Є значні запаси природ. газу на сх. узбереж­жі, а також нафти в Альберті. Великі поклади нафт. пісків Атабаски — 2-е найбільше родовище нафти у світі після Саудів. Аравії. У Квебеці, Британ. Колумбії, Ньюфаундленді і Лабрадорі, Онтаріо, Манітобі гідро­електро­енергія — найпоширеніше і найдешевше джерело енергії. Також є значні родовища золота, нікелю, алюмінію, свинцю. Добувають залізну руду (Ньюфаундленд і Лабрадор, Квебек), руди кольорових металів (Онтаріо, Манітоба, Квебек, Британ. Колумбія), азбест (4-е м. після Росії, Китаю, Казах­стану; пере­важно на Пд. Квебеку), алмази (4-е м. після Ботсвани, Росії та Австралії; родовище Дайавік). К. — один із найбільших у світі виробників с.-г. продукції; повністю забезпечує внутр. потреби осн. видів продовольства; екс­портує 50 % с.-г. продукції. Для с. господарства К. характерний високий рівень механізації та продуктивність праці. Пл. с.-г. угідь бл. 68 млн га (7,4 % тер. К.), з них бл. 53 % — рілля, 47 % — луки і пасовища. У с. госп-ві пере­важає тварин­ництво; осн. види продукції — молоко, яловичина, телятина, свинина, мʼясо птиці, яйця. Роз­винене хутряне звірівництво (норка, лисиця), хутряний промисел (бобер, куниця, білка, койот), а також рибальство (К. — один із провід. світ. екс­портерів мороженої риби). Канад. прерії (Манітоба, Саскачеван, Альберта), освоєні значною мірою завдяки декільком хвилям укр. еміграції, за­ймають пере­дові позиції з вирощува­н­ня пшениці (пере­важно на екс­порт) та ін. зерн. культур. Вирощують також овочі, гречку, гірчицю, соняшник, жито. В окремих пд. р-нах роз­винене садівництво й вино­градарство. 70 % традиц. канад. продукту — кленового сиропу — виробляють у Квебеці. Основні галузі промисловості: добувна, енергетика, кольорова металургія, машинобудува­н­ня (пере­важно транс­порт­не), хім. та нафтохім., ліс., деревооб­робна та целюлозно-паперова. К. за­ймає 1-е м. у світі з виробництва цинку й урану. Високороз­винена пере­робна пром-сть, перед­усім на Пд. Онтаріо й у Квебеці. У К. знаходиться один із провід. світ. виробників авіакосміч. техніки — компанія «Bombardier Inc.», яка також випускає швидкісні потяги і рухомий залізнич. склад. У країні роз­таш. філії багатьох амер. та япон. автомоб. компаній. Економіка К. сут­тєво повʼяз. із США, зокрема 1989 між країнами укладено Угоду про без­митну торгівлю, 1994 США, Мексика і К. під­писали три­сторон. Пн.-амер. договір про вільну торгівлю. Бл. 75 % екс­порту припадає на США. У К. роз­винена широка транс­порт­на система вантажо- та пасажироперевезень. У структурі вантажообігу лідирує трубо­провід. транс­порт (39 %), пасажирообігу — автомоб. (93 %). Довжина автошляхів 1408,8 тис. км, залізниць — 74,6 тис. км (1995 через екон. неефективність приватизовано під­приємства залізнич. транс­порту, що при­звело до закри­т­тя низки нерентабел. ділянок мережі). Мор. транс­порт здійснює пере­важно зовн.-торг. пере­везе­н­ня. Мор. порти: Ванкувер, Ком-Бай-Чанс, Сент-Джон, Порт-Гоксбері, Монреаль, Квебек, Сет-Іль, Галіфакс, Пор-Картьє; гол. аеропорти: Торонто, Ванкувер, Монреаль, Калґарі, Едмонтон, От­тава, Галіфакс, Він­ніпеґ.

К. — батьківщина лякросу і хокею з шайбою. 1904 засн. Між­нар. хокейну лігу (нині Нац. хокейна ліга — НХЛ). Серед ін. популяр. видів спорту — бейсбол, плава­н­ня, теніс, баскетбол, бокс, легка алтетика, гірськолижний спорт, бобслей, фігурне ката­н­ня, керлінґ. Першу золоту медаль на Олімп. зимових іграх здобула 1924 хокейна збірна К. Успішними були ви­ступи канад. фігуристів: олімп. чемпіонами стали — в одиноч. жін. катан­ні Б.-А. Скотт (1948); у парному катан­ні Б. Ваґнер і Р. Пол (1960), Ж. Сале і Д. Пелетьє (2002), Т. Вертью і С. Мойр (2010). В одиноч. чол. катан­ні К. Браунінґ 4 рази ви­гравав чемпіонати світу (1989–91, 1993). Значних успіхів неодноразово досягали канад. боксери. Від 1967 проводять Канад. літні ігри (раз на 4 р.).

У кожній із провінцій та тер. К. діє своя система шкіл. освіти, оскільки в К. немає єдиної освіт. системи. Функціонують до­шкіл. навч. заклади для дітей 4–5 р. У більшості провінцій повна середня освіта за­ймає 12 р., у Квебеці — 11. Діють 6-річні початк., 3-річні заг. середні, 3-річні повні середні школи. Кількість недерж. шкіл не­значна. У системі вищої освіти — бл. 150 ВНЗів. Серед них — Університет провінції Нью-Брансвік (м. Фредеріктон; найдавніший ВНЗ К.), Університет Торонто, Оттав. університет, Університет Лаваля (Квебек), Університет Він­ніпеґа, Монреал. університет, Університет Манітоби (Він­ніпеґ), Університет Альберти (Едмонтон), Університет Британ. Колумбії (Ванкувер), Університет Карлетон (От­тава). Найдавніша наук. організація країни — Королів. товариство К. в От­таві (створ. 1882, реорганіз. 1974), у складі якого — Академія літ-ри і гуманітар. наук, Академія гуманітар. і соц. наук. Серед ін. наук. установ — Геол. служба К. та Канад. ін­ститут дослідж. у галузі охорони здоровʼя в От­таві, Королів. академія мистецтв К. та Нац. ін­ститут раку в Торонто, Агентство з атом. енергії в м. Міс­сіс­соґа побл. Торонто. У К. — понад 2 тис. музеїв та істор. парків (найві­доміші роз­таш. у найбільших містах). Щодня виходить понад 100 газет, з яких 11 — франц. мовою. Від 1917 працює гол. агентство новин «Canadian Press».

У сучас. мистецтві й арх-рі К. по­єд­нані риси мистецтва корін­них народів та пере­селенців з Європи і США. Європ. колоністи точно від­творювали споруди метрополій. У 2-й пол. 19 ст. ви­значено стандартну структуру нових міст із малоповерх. забудовою, прямокут. сіткою вулиць і діловими центрами, де почали зводити хмарочоси амер. типу. Серед ві­домих художників — Ф. Бокур, А. Пламондон, К. Кріґгоф, П. Кейн, Дж. Макдоналд, А. Лізмер, Ф. Варлі, Л. Гер­ріс, Т. Томсон, А.-Й. Джексон, Е. Карр, Дж.-У. Моріс, Ж.-П. Ріопель, П.-Е. Бордуа, Дж. Буш, В. Курилик, Дж. Шадболт, Д. Коупленд, Ґ. Курноу, Р. Бейтман, К. Данбі, Т. Полатайко. Роз­винені декор.-ужитк. мистецтво (обробка металу, килимарство, кераміка), нар. творчість (різьбле­н­ня на дереві, вишивка українців, камʼяна скульптура ескімосів).

У К. театр почав роз­виватися від 17 ст. Спочатку це були аматор. трупи, які не мали по­стій. приміщень. 1789 побудовано Новий Великий театр у Галіфаксі, 1825 — Королів. театр у Монреалі. У репертуарі пере­важали твори канад. драматургів Ж. Кенеля, Ч. Мейра. На поч. 20 ст. організовано багато аматор. труп при університетах, церквах, клубах (найбільші в Монреалі, От­таві, Ванкувері). Від 1940-х рр. формувалися профес. театр. трупи у великих містах. Період кін. 20 — поч. 21 ст. ознаменувався появою авангард. театр. колективів. 1990 Р. Лепаж заснував театр «Ex Machina» (Квебек), у ви­ставах якого по­єд­нує сучасні технології та класичні уявле­н­ня про театр. Швидко роз­вивається альтернатив. театр. рух «фриндж» — екс­перим. мобіл. театр. трупи, які освоюють різноманітні нетрадиц. сценічні форми. Від 1953 проводять Шек­спірів. фестиваль у м. Стратфорд (Онтаріо).

1984 в Монреалі від­крився перший нац. цирк «Дю Солей» під керівництвом Ґ. Лаліберте, з появою якого зародився новий напрям у світ. цирк. мистецтві (сюжетне яскраве шоу з елементами цирк., хореогр. та вокал. мистецтва, традиц. драм. театру, в якому обʼ­єд­нано ви­ступи жонглерів, гімнастів, клоунів, спортс­менів). На поч. 21 ст. у колективі, що має стаціонарні трупи і цирки-шапіто, працюють понад 500 артистів із різних країн світу.

На роз­виток муз. культури К. сут­тєво вплинули традиції осн. груп насел. — індіанців та ім­мі­грантів з Європи. На­прикінці 19 ст. виникла низка колективів і т-в: перший симф. оркестр (1819–78; на поч. 20 ст. симф. оркестри засн. у найбільших містах, нині вони є в багатьох провінцій. містах К.), філармон. товариства в Торонто (1845–94) та Монреалі (1875–99), Мендельсонів. хор Монреаля (1864–94). Профес. муз. освіту в 2-й пол. 19 ст. отримували на муз. ф-тах університетів К. 1868 засн. незалежну муз. школу — Муз. академію Квебеку. 1886 від­крито консерваторію в Торонто, 1887 — у Галіфаксі (Примор. консерваторія виконав. мистецтв), 1904 — у Монреалі (Консерваторія Мак-Ґілла). Серед перших профес. композиторів — К. Лавал­ле — автор патріот. пісні «О, Канадо!» (від 1980 — нац. гімн К.). Роз­вивається також оперета (муз. театр «Орфей» в От­таві), хор. мистецтво (профес. хор «Фестівал Сінґерс» у Торонто). У К. проводять низку муз. фестивалів та конкурсів: джаз. музики (від 1980), нової музики (від 2003) у Монреалі та камер. музики в От­таві (від 1994).

Першими балет. колективами в К. були напів­профес. трупи. 1939 від­бувся перший ви­ступ «Він­ніпезького балету» (від 1953 — Королів. балет Він­ніпеґа; засн. хорео­граф Г. Ллойд і танцівниця Б. Фарал­лі), у репертуарі якого були класичні балетні по­становки, згодом — балети сучас. хорео­графів. 1951 у Торонто С. Франка заснувала Нац. балет К., що став найбільшим балет. колективом у країні; від 1959 при ньому діє балетна школа.

Кіно К. роз­вивається в тісному взаємозвʼязку з кінемато­графом США. Перший фільм, який було знято на тер. К., був рекламним (1898); перший ігровий фільм — «Еванжеліна» (1914, реж. І.-П. Сал­лівен, У. Кавано), перший звук. фільм — «Вікінг» (1931, реж. Дж. Мелфорд). 1906 у Монреалі від­крито перший кінотеатр. Від поч. 20 ст. роз­почато виробництво докум. фільмів (пере­важно на тему ім­міграції). У 1930–40-х рр. осн. мотивом у кінемато­графі К. було формува­н­ня самосві­домості канадців. У цей час низкою законодав. актів за­охочувалася кінодокументалістика, роз­вивалася анімац. нац. школа. Для подола­н­ня за­стою канад. кінемато­графа у 1967 створ. Канад. корпорацію з роз­витку кіно, що сприяла зро­стан­ню кіновиробництва.

Література народів К. роз­вивається пере­важно англ. і франц., а також укр., шотланд., ісланд., угор., рос., їдиш та ін. мовами. Усна нар. творчість індіанців та ескімосів К. (міфи, легенди, казки, пісні) зі­брана й опубл. англомов. канад. письмен­никами. Про життя корін­ного насел. К. писали Полін Джонсон (справж. — Тека­йонуейк), Маркузі, Сіра Сова (справж. — Дж.-С. Белані).

Література англ. мовою виникла у 2-й пол. 18 ст. після британ. колонізації і роз­вивалася під впливом англ. літ. традицій. Першими творами були листи, мемуари, щоден­ники місіонерів та мандрівників. Зʼявилися крутій. романи Т.-Ч. Гелібертона та істор. — Дж. Річардсона. 1860-і рр. — початок роз­витку власне канад. англомов. літ-ри, осн. мотивом якої був процес становле­н­ня культури молодої країни. Сформовано школу поетів-романтиків (І. Крофорд, В.-Б. Кармен, А. Лампмен та ін.). 1921 утвор. Канад. асоц. письмен­ників, на­друк. перші антології. Тематика цього періоду різноманітна: антивоєн­ні романи В. Макдоналда, волелюбні поезії Дж. Уол­леса, соц. твори Д. Лайвсей, М. Кал­лагена. У 1940–50-х рр. опубл. антимілітарист. романи М. Лаурі. Г. Маклен­нан у своїх творах порушив про­блему англо- і франкоканадців, у романах Г. Мерфі та Е. Манстергельма провід­ною стала тема захисту природи. Згодом роз­вивалися нові жанри — т. зв. романи прерій (Дж. Риґа), що пере­дають на­строї ізольованості людини в оточен­ні суворої природи, та урбаністичні романи (Р. Дейвіс, М. Кал­лаген). Більшість творів 1970–80-х рр., як прозових, так і драм., присвяч. про­блемі існува­н­ня людської особистості в сучас. канад. су­спільстві (романи Дж. Бойла, М. Лоренс, Р. Дейвіса, пʼєси Т. Макдоно).

Література франц. мовою (пере­важно у Квебеці) сформувалася у 16 ст. Першими творами були хроніки та реліг. твори місіонерів (найві­доміші пред­ставники — Ж. Картьє, С. Шамплен). Першою франкомов. письмен­ницею, яка народилася у Квебеці, була черниця М. Морен. Становле­н­ня франкомов. літ-ри нерозривно повʼяз. із боротьбою франкоканадців за свої права. Цю тематику від­ображено у творах кін. 19 ст. (поезії М. Бібо, драми А. Жерен-Лажуа, романи П. Лакомба, П.-О. Шово, Ф.-О. де Ґаспе-сина, епопея Ф.-К. Ґарно). Від 1860-х рр. бере початок літ. рух т. зв. патріот. школи Квебеку (романи Ф.-О. де Ґаспе-батька, вірші Л.-О. Фрешет­та). Пред­ставники монреал. літ. школи (виникла 1895) уникали патріот. тематики, їхня поезія тяжіла до символізму й декадентства (твори Е. Нел­ліґана).

На поч. 20 ст. роз­ширилася тематика прозових творів, набули роз­витку нові жанри: реаліст. роман (Л. Емон, Ж.-Ш. Гарві), т. зв. роман землі (А. Рінке). Література 1940–50-х рр. присвяч. соц. про­блемам, антифашист. тематиці, життю канад. селян. Здобули ви­зна­н­ня поезії Р. Жіґера, Ж.-Г. Пілона, Ґ. Мірона, романи Ґ. Руа, Р. Лемлена, Р. Шарбон­но, пʼєси П. Тупена, М. Дюбе та ін.

Дипломат. від­носини між державами встановлено 27 січня 1992. Від квітня 1992 функціонує Посольство К. в Україні, а від листопада того ж року — Посольство України в К. У березні 1993 від­крито Ген. консульство України в Торонто. 1994 та 2001 від­носини між державами закріплено Деклараціями про стратег. партнерство. У вересні 2009 між обома країнами укладено Дорожню карту укр.-канад. від­носин. 2010 під­писано між­уряд. укр.-канад. Меморандум про молодіжні обміни, згідно з яким особа віком від 18-ти до 35-ти р. може подорожувати, навч. та працювати в ін. країні терміном до 1-го р. Водночас від 1991 через Агентство між­нар. роз­витку К. сприяє роз­витку екон., політ., демократ. та державниц. реформатор. процесів в Україні. Заг. сума канад. тех. допомоги Україні становить 400 млн дол. Так, 2011 уряд К. оголосив про виділе­н­ня понад 36 млн дол. на під­тримку 6-ти проектів, що від­повід­ають пріоритетам роз­витку нашої держави. 2011 від­булося урочисте від­значе­н­ня 120-річчя поселе­н­ня українців у К. За даними посольства України в К., від 23 червня до 9 липня 2011 організовано найбільший в історії укр.-канад. від­носин проект «Істор. потяг укр. піонерів».

Українці в Канаді. Першими українцями, які прибули до К. на пароплаві «Орегон» у вересні 1891, були галичани І. Пилипів та В. Єлиняк (Еленяк). Однак, канад. учені укр. походже­н­ня припускають, що вихідці з України могли потрапити до К. й раніше, шукаючи вільних земель, придат. для веде­н­ня с. господарства. Вони могли мігрувати із США, оскільки початок укр. ім­міграції туди припадав на 1870-і рр. Ця гіпотеза повʼяз. із тими можливостями, які надавала К. для поселе­н­ня вихідцям з ін. країн, і, особливо, з с.-г. характером ім­міграції. Так, у Зх. К. за номінал. плату (10 дол.) поселенцю надавали землю пл. 160 акрів (бл. 64,7 га), яку той зобовʼязувався обробляти. Під час 1-ї хвилі укр. еміграції (1891–1914) до К. прибуло бл. 172 тис. осіб (5,23 % канад. ім­міграції того періоду). Це були здебільшого вихідці із зх.-укр. земель, які пере­бували на той час у складі Австро-Угорщини. Важкі умови життя укр. поселенці подолали завдяки великій витривалості та наполегливості. Площі укр. поселень в К. іноді становили десятки, а то й сотні км². Найбільші з них — у лісо­степ. смузі К., що про­стягнулася від Пд.-Сх. Манітоби до Пн.-Зх. Альберти. У селах панувала укр. мова, пісня, побут. Серед сільс. насел. пунктів були поширені укр. назви — Витків, Горлиці, Збараж, Золочів, Коломия, Новий Київ, Січ, Снятин, Сокаль, Стрий. Ім­міграція від­новилася після 1-ї світової війни. Вона охопила також пн.-зх. землі і Закарпа­т­тя, але уряд К. обмежив її най­ближчими чл. родини, голова якої по­стійно пере­бував у К., та селянами і с.-г. робітниками. Екон. криза 1929 і на­ступ. років негативно вплинула на ім­міграцію. У період між 2-ма світ. війнами до К. прибуло бл. 70 тис. українців. За при­близними під­рахунками, до того часу в К. поселилося 237 тис. українців, пере­важно вихідців із Галичини, Буковини, Закарпа­т­тя, Лемківщини і Волині. Нові пере­селенці від­значалися високою нац. сві­домістю. Зʼявлялися поселе­н­ня у провінціях Онтаріо, Квебек, Британ. Колумбія. Українці купували ферми у місц. насел., збільшуючи власні тер. Під час 3-ї еміграц. хвилі (1947–55) до К. виїхало бл. 35–40 тис. осіб укр. походже­н­ня; серед них значна частина — профес. інтелігенція, твор. потенціал якої вимагав певного втіле­н­ня. Культурна діяльність українців діаспори в К. збагатила усю укр. культуру. Вони осіли пере­важно в містах, зокрема в провінції Онтаріо. 3-я хвиля (т. зв. недобровіл. ім­міграція) повʼяз. із про­блемою пере­міщених осіб та біженців і від­різнялася від міграц. процесів поперед. періодів. Причиною цього стало припине­н­ня діяльності Допомог. та Реабілітац. адміністрації ООН і започаткува­н­ня роботи Між­нар. організації для біженців. Канад. уряд керувався при цьому не стільки почу­т­тям гуманітар. допомоги, як доцільністю ім­міграції з точки зору соц.-екон. роз­витку країни. За пере­писом 1951, в К. мешкало 395 тис. осіб укр. походже­н­ня: становили найчислен­нішу словʼян. групу та бл. 3 % насел. К. (4-е м. у країні і 3-є м. у степ. провінціях). Однак цей пере­пис не можна вважати повним, оскільки частина українців була помилково приписана до ін. етніч. груп (поляків, росіян, ав­стрійців, чехословаків, угорців, румунів). За цим пере­писом, 69,5 % українців К. припадало на народжених в К., 30,5 % — ім­мі­грантів (13,5 % — на тих, які прибули до 1914; 11 % — на тих, які прибули в період між 1-ю та 2-ю світ. війнами; 6 % — на 3-й період); серед ім­мі­грантів пере­важали чоловіки (на 100 чоловіків припадало лише 89 жінок). 2/3 українців мешкало в степ. провінціях, зокрема 64,6 % — у селах, 36,4 % — у містах. Укр. поселенці за­ймали тер. завдовжки 1800 км і завширшки 200–300 км від Пд.-Сх. Манітоби до Пн.-Зх. Альберти. На пл. 250 тис. км² мешкало понад 80 % усіх українців, які заселяли степ. провінції і становили бл. 1/4 усього насел. (числен­нішими від них були англійці). У деяких округах українці складали більшість насел. У Сх. К. українці мешкали пере­важно в містах. Найбільші осередки канад. українців: Він­ніпеґ (41 тис. осіб; 11,7 % насел. міста), Торонто (29,3 тис.; 2,6 %), Едмонтон (19 тис.; 10,9 %), Монреаль (11,2 тис.; 0,8 %), Ванкувер (11 тис.; 2,1 %), Гамільтон (7,1 тис.; 2,7 %), Віндзор (5,1 тис.; 3,2 %), Саскатун (4,1 тис.; 7,7 %).

Перші укр. пере­селенці були пере­важно греко-католиками. 1901 митрополит Андрей Шептицький ві­діслав до К. отця В. Жолдака, який 1902 став візитатором (з функцією ген. вікарія) для українців з Галичини. Завдяки митрополиту 1902 до К. прибули василіяни-місіонери під керівництвом отця І. Філяса і 4 сестри-служебниці. Допомогу укр. місіонерам надали деякі лат. священики, які ви­вчили укр. мову і прийняли укр. обряд. Серед них — редемпторист А. Деляре, який створив укр. громаду Редемптористів у Йорктоні (провінція Саскачеван). 1910 митрополит Андрей Шептицький від­відав К. 1911 було при­значено першим єпис­копом Н. Будку (з осідком у Він­ніпезі). З прибу­т­тям Н. Будки до К., там було 20 священиків, 80 тис. віруючих, діяли бл. 80 церков і каплиць, 3 школи, мала семінарія в Сіфтоні (провінція Манітоба), виходив тижневик «Канадійський українець» (1911–31; до 1919 — «Канадійський русин»). З ініціативи Н. Будки засн. бурси ім. митрополита Андрея Шептицького у Він­ніпезі та ім. Т. Шевченка в Едмонтоні, а також Дівочу академію Пресвятого Серця Христового в Йорктоні. 1914 в Йорктоні від­бувся 1-й Собор укр. катол. священиків, на якому укладено окремі правила Русько-Катол. Церкви в К. На­ступником Н. Будки 1927 став В. Ладика. 1948 Рим поділив тогочасну одну єпархію на 3 екзархати: Сх. (з осідком у Торонто; єпис­коп І. Борецький), Зх. (з осідком в Едмонтоні; єпис­коп Н. Саварин, від 1943 — єпис­коп-помічник у Він­ніпезі), Серед. (з осідком у Він­ніпезі; 1951 виділено ще Саскачеванський; єпис­коп А. Роборецький). Після смерті архі­єпис­копа В. Ладики 1956 Папа Пій ХІІ установив укр.-катол. митрополію в К. з осідком у Він­ніпезі, а існуючим екзархатам надав статус єпархій, першим митрополитом при­значив М. Германюка. Укр. Катол. Церква в К. пред­ставлена у формі церк. провінції з 4-ма єпархіями (зокрема однією архієпархією), одним митрополитом і 3-ма єпис­копами. Значну роль у реліг. житті також ві­ді­грають чернечі чини та згромадже­н­ня, зокрема Василіян, Редемптористів. Православні українці, які були пере­важно вихідцями з Буковини, пере­бували в гіршому становищі, ніж католики, тому що не мали духівників. 1918 створ. Укр. Греко-Православне Братство, уповноважене організувати Укр. Греко-Православну Церкву в К., незалежну від ін. Церков. Провід­ну роль в організації Церкви ві­діграли М. та Ю. Стечишини, В. Свистун, В. Кудрик, С. Савчук та ін. На її чолі став митрополит Германос, від 1924 — єпис­коп Іоанн (Теодорович), від 1947 — архі­єпис­коп Мстислав (Скрипник). 1950 на 9-му Соборі, що від­бувся у Саскатуні, проголошено Укр. Православну Церкву в К. (УПЦК) митрополією, обрано митрополитом Іларіона (Огієнка). Ухвалою Собору створ. 3 єпархії: Сх. (з осідком у Торонто; архі­єпис­коп Михаїл (Хороший), для Манітоби й Саскачевану (з осідком у Він­ніпезі; митрополит Іларіон), Зх. для Альберти й Британ. Колумбії (єпис­коп Андрей (Метюк). Діють Ін­ститути ім. св. Петра Могили в Саскатуні (від 1916), ім. М. Грушевського (згодом св. Івана) в Едмонтоні (від 1918), св. Володимира (від 1949) і Братство св. Володимира (від 1950) в Торонто, Колегія св. Андрея з богослов. школою у Він­ніпезі (від 1946). Від­крито низку укр. шкіл під опікою Ради укр. школи при консисторії. З УПЦК спів­працює Союз українців-само­стійників (засн. 1927) та його орган «Український голос» у Він­ніпезі. Не­значна кількість православ. українців належала до ін. православ. церков, зокрема до Укр. Православ. Церкви в Америці під проводом митрополита Богдана (Шпильки) та РПЦ під проводом митрополита Леонтія (Туркевича), яку в К. очолив архі­єпис­коп Никон. Укр. проте­стант. Церкви по­стали в К. з укр. емі­грантів-баптистів, а також з вірних т. зв. Незалеж. Греко-Православ. Церкви. Згодом більшість укр. пасторів і громад при­єд­налися до Злученої Церкви К. 1951 кількість укр. проте­стантів в К. становила бл. 60 тис. осіб, зокрема до Злученої Церкви К. належало 28 200 українців, до Англікан. Церкви — 10 тис., Пресвітеріан. Церкви — 4500. У 1922 створ. Укр. євангел. обʼ­єдн. у Пн. Америці. 1946 у Саскатуні засн. Укр. Біблій. ін­ститут, в якому навч. укр. баптист. проповід­ники; є видавництво. Лише частина укр. проте­стантів має окремі укр. громади. Серед їхніх вид. — «Євангельська правда» в Торонто (1940–79; орган пресвітеріан), «Канадійський ранок» (орган Злученої Церкви К.), «Християнський вісник» (орган баптистів) у Він­ніпезі. Окрім церк. громад, у К. зʼявлялися читальні, Нар. доми (1925 — 250), аматор. і театр. гуртки тощо. 1932 засн. Братство українців-католиків К., 1933 — Лігу укр. катол. жінок. На поч. 1930-х рр. на основі Укр. стрілец. громади (засн. 1928) організовано Українське національне обʼ­єд­на­н­ня. 1924 створ. організацію «Геть­манська Січ», згодом перейм. у Геть­манців-державників Союз (видавав двотижневик «Батьківщина» в Торонто). Після 2-ї світової війни зʼявилася низка нових політ., молодіж., ветеран., наук. організацій. 1949 засн. Лігу визволе­н­ня України (нині Ліга українців Канади). Поряд з існуючими молодіж. організаціями (Союз української молоді Канади, Укр. катол. юнацтво, Молоді укр. націоналісти) у той період виникли організація укр. молоді «Пласт», Української молоді Спілка, Демократичної української молоді Обʼ­єд­на­н­ня. Крім раніше створ. ветеран. організацій (Укр. стрілец. громада і Союз бувших укр. вояків), після війни зʼявилися Союз укр. канад. ветеранів, чл. якого згуртовані в укр. від­ділах Королів. канад. легіону, Братство УСС, Братство карпат. січовиків, Братство колишніх вояків 1-ї Української дивізії Української Національної Армії, Обʼ­єдн. колиш. вояків УПА. У 1950-х рр. засн. Укр. тех. товариство. Централя Свiт. кoн­гресу вiльних українцiв (вiд 1991 — Свiтoвий кoн­грес українцiв) знахoдиться в Тoрoнтo; його президенти пере­важно укр. канадцi: o. В. Кушнiр (1968–69, 1973–78), М. Плавʼюк (1978–81; такoж гoлoва ОУН, 1979–2012, i oстан­нiй президент уряду УНР в екзилi, 1989–92), П. Саварин (1983–88), Ю. Шимкo (1988–93) i Є. Чoлiй (від 2008).

Українцi в К. за­ймаються благодій. діяльністю. Серед вiдoмих сучас. меценатiв — пiд­приємцi Б. Вжесневський, Е. Гуцуляк, І. Ігнатoвич, Є. Мельник, Дж. Темертей, П. Яцик, а також Укр.-канад. фундацiя iм. Т. Шевченка, Канадська фундацiя українських студiй, Освiтня фундацiя iм. П. Яцика, Фундацiя кредит. спiлки «Будучність».

Під час 1-ї світової війни багато зх.-укр. ім­мі­грантів К. — громадян ворожої Австро-Угорщини — за­знали пере­слідувань з боку уряду К. (союзника Росії), зокрема 5 тис. українців було заслано в концентрац. табори і лише через 2 р. залучено до праці у військ. промисловості. У 2-й пол. війни бл. 10 тис. українців вступили до канад. армії і боролися на Зх. фронті. 1918 у Він­ніпезі організовано Укр.-Канад. горожан. комітет з метою сприяти українського народу в боротьбі за незалежність. У Париз. мирній конф. 1919–20 брали участь пред­ставники цього комітету О. Меґас та І. Петрушевич. 1919–22 Укр. Червоний хрест у К. за участі пред­ставника уряду ЗУНР І. Боберського зібрав понад 50 тис. дол. на допомогу потерпілим селянам, вдовам і сиротам Галичини , Буковини і Пд. України, а також укр. інвалідам, ветеранам і студентам в Чехо-Словач­чині й Австрії. Також 1922 з ініціативи пред­ставника уряду ЗУНР О. Назарука в К. організовано кампанію «Позичка нац. оборони», яка 1922–23 зібрала 34 тис. дол. (пере­важно від укр. фермерів Саскачевану і Манітоби) на під­тримку уряду і місій ЗУНР в екзилі. Окрім матеріал. допомоги, канад. українці надавали Україні допомогу інтервенціями перед канад. урядом та ін. країнами на захист проти насильств польс. уряду під час т. зв. Пацифікації, нище­н­ня укр. церков на Холмщині тощо. Під час 2-ї світової війни в канад. ЗС служило понад 30 тис. українців, зокрема понад 500 старшин. 1945 створ. Фонд допомоги українців К. (за період 1945–58 зі­брано і ви­дано на допомогу українцям в Європі понад 500 тис. дол.). У 1950-х рр. діяльність укр. нац. угруповань зосереджено на внутр. культ.-осв. роботі.

1896 у Манітобі, а згодом в Альберті і Саскачевані до­зволено на­вчати релігії та вести двомовне навч. (англ. і укр. мовами) у канад. школах, в яких було щонайменше 10 учнів, які мали бажа­н­ня ви­вчати укр. мову. Згодом також роз­почато друк двомов. під­ручників. 1905 у Манітобі від­крито учит. семінарію (Він­ніпеґ, 1907 пере­несена до Брандона). 1907 укр. учителі заснували Укр. учит. організацію. 1909 від­крито укр. учит. семінарії у Саскачевані й Альберті. З огляду на те, що канад. політика була спрямов. на швидку асиміляцію поселенців, не­вдовзі укр. мову заборонено в цих провінціях. Натомість почали зʼявлятися приватні укр. школи, бурси та інтернати-бурси. Серед них найпоширеніші — «Рідна школа», приватні курси української мови, релігії та україно­знав. предметів. 1958 існувало 600 шкіл, де навч. бл. 18 тис. учнів і працювало бл. 650 учителів. Першу укр. бурсу організовано 1912 в Едмонтоні, 1915 — ім. А. Коцка, 1917 — ім. митрополита Андрея Шептицького у Він­ніпезі. Осн. зав­да­н­нями поза­шкіл. освіти були ліквідація неписьмен­ності (майже половина пере­селенців), навч. основ англ. мови, пошире­н­ня нац. сві­домості. Значним осередком культ.-осв. діяльності був Укр. нар. дім у Він­ніпезі (засн. 1913). Українці від­кривали в К. власні видавництва, які можна поділити на 3 групи: заг.-інформ., реліг., фахово-професійні. Гол. видавн. осередки: Він­ніпеґ, Торонто, Едмонтон, Йорктон. 1958 видавали 38 період. вид., зокрема 1 пів­тижневик, 7 тижневиків, 22 місячники, 2 двомісячники, 1 квартальник, з яких 3 англ. і 2 з англ. додатками. Серед них — «Новий шлях», «Канадійський фармер», «Український голос», «Українські вісті», «Гомін України», «Голос Спасителя», «Світло», «Жіночий світ», «Молода Україна», «Українське життя», «Українське слово». Після 2-ї світової війни книжк. продукція в К. зросла якісно і кількісно. Найві­доміші видавництва в Торонто — «Гомін України», «Добра книжка», «Євшан-зілля», «Нові дні», отців Василіян; у Він­ніпезі — Укр. Греко-Православ. Церкви, «Новий шлях», УВАН, видавн. спілка «Тризуб»; у Йорктоні — отців Редемптористів; в Едмонтоні — «Українські вісті».

4-а хвиля укр. ім­міграції до К. повʼязана із роз­падом СРСР. Після здобу­т­тя Україною незалежності 1991 чисел. показник укр. пере­селенців до К. залишається досить високим. Так, 1991–2009 до­звіл на по­стійне прожива­н­ня у К. отримали понад 43 тис. осіб з України. За пере­писом 2001, у К. проживало 1,7 млн осіб укр. походже­н­ня (9-а за кількістю нац. група у К.), проте лише 148 тис. ви­знало рідною укр. мову. Згідно з даними пере­пису насел. 2006, у К. нараховувалося 1,2 млн пред­ставників укр. етніч. групи, з яких 908 тис. осіб поліетніч. походже­н­ня. Найбільші скупче­н­ня українців (2006, тис. осіб): у провінціях Онтаріо (336,4; Торонто — 122,5), Альберта (332,2; Едмонтон — 144,6), Британ. Колумбія (197,3; Ванкувер — 81,7), Манітоба (167,2; Він­ніпеґ — 110,3), Саскачеван (129,3).

Організації канад. українців ві­ді­гравали і продовжують ві­ді­гравати ви­значал. роль в інтеграц. процесах укр. етніч. групи К. Перша організація реліг. типу виникла 1897 у поселен­ні Една-Стар (провінція Альберта) із на­звою Руське братство св. Миколая; 1898 збудовано першу церкву (парох Н. Дмитрів). За­звичай, перші церк. братства та читальні товариства «Просвіта» зʼявлялися в місцях компакт. поселе­н­ня пред­ставників укр. етніч. групи. Так, напр., укр. читальню міського значе­н­ня засн. 1899 у Він­ніпезі, в якому по­стійно пере­бувала чимала кількість українців-ім­мі­грантів, які потім ви­їжджали до місць по­стій. поселе­н­ня. Значна кількість укр. організацій, окрім прокомуністич. Товариства обʼ­єд­наних українських канадців, входить до складу Кон­гресу українців Канади (КУК). Саме ця організація ви­ступає від імені пере­важ. більшості українців країни, пред­ставляючи їхні інтереси у держ. установах і ЗМІ. Числен. інтервенціями перед урядами К. й ін. країн КУК спричинився до ви­зна­н­ня правного становища укр. емі­грантів, які опинилися після 2-ї світової війни у Зх. Європі, що унеможливило їхню примусову репатріацію та надало можливість ви­їхати до К. Від поч. 20 ст. українці почали здобувати позиції спочатку у місц. органах влади, а потім і федеральних. Так, 1911 священик Т. Стефаник став укр. радником Він­ніпеґа. Першими укр. депутатами, обраними до провінц. парламентів К., були А. Шандро в Альберті (1913), Т.-Д. Ферлей (1915), Д. Якиміщак та М. Григорчук (1920) в Манітобі. На поч. 1920-х рр. укр. поселенці за­ймали провід­ні позиції у низці муніципалітетів. У деяких місцевостях вони були радниками або кер. органів влади, зокрема в Манітобі — у місцевостях Етельберт, Дофін, Броукен-Гед, Ґімлі; у Саскачевані — Ростерн та Йорктон; в Альберті — Веґревіль, Мірнам. Першим укр. головою муніципалітету обрано 1908 І. Сторощука (поселе­н­ня Стюартберн у Манітобі). Важливою віхою на шляху інтеграції українців у канад. су­спільство стало обра­н­ня 1926 М. Лучковича за списком Обʼ­єдн. фермерів Альберти до федерал. парламенту. За різними даними, протягом на­ступ. 30 р. до федерал. парламенту обрано понад 30 українців зі 120-ти, які кандидували. Першим сенатором укр. походже­н­ня 1955 став В. Вал, 1959 — І. Гнатишин, 1963 — П. Юзик, 1976 — І. Івасів. На сучас. етапі укр. етнічна група пред­ставлена як на федерал., так і на провінц. та муніцип. рівнях. Першим укр. мером канад. міста став В. Гавреляк в Едмонтоні (1951–59, 1963–65, 1974–75). С. Дзюба був мером Він­ніпеґа (1957–77), І. Яремко — міні­стром в уряді Онтаріо (1958–74), Л. Дікур — мером Едмонтона (1983–88) і головою Ліберал. партії Альберти (1988–94), Р. Романів — премʼєр-міні­стром Саскачевану (1991–2001), Е. Стельмах — Альберти (2006–11). Нині укр. громаду в Сенаті К. від провінції Саскачеван пред­ставляють Р. Андрейчук і Д. Ткачук. Найвищу в країні посаду генерал-губернатора 1990–95 обі­ймав Р.-Дж. Гнатишин.

Мистецтво українців у К. роз­вивалося пере­важно в галузі церк. архітектури та малярства. У церк. арх-рі від­бувся синтез укр. і канад. стилів, що спричинило появу таких памʼяток, як церкви Матері Божої Неу­стан­ної Помочі в Йорктоні, св. Володимира й Ольги у Він­ніпезі, св. Йосафата в Зх. Торонто й Едмонтоні, Успі­н­ня в Портідж-ла-Прері, Покрови в Дофіні, а також «степова катедра» в Кукс-Крік (4 остан­ні — арх. П. Ру). Декілька церков збудовано за проектами арх. С. Тимошенка (св. Івана в Едмонтоні, св. Духа в Саскатуні), М. Фляка (св. Володимира в Калґарі та ін.). Найві­доміший архітектор укр. церков у К. — Р. Жук (Державна премія України за проект церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Львові, 2011). Першу церкву роз­писав 1939–41 кваліфіков. маляр С. Меуш. Після 2-ї світової війни до К. прибули майстри Ю. Буцманюк (роз­малював катедру св. Йосафата в Едмонтоні), М. Дмитренко, В. Баляс, І. Курочка-Армашевський (роз­писали церкву св. Володимира в Торонто). У церк. мистецтві працювали Л. Перфецький (Монреаль), В. Залуцький, В. Доброліж (обидва — Едмонтон). 1956 у Торонто засн. Укр. спілку образотвор. мистців (від 1957 — в Едмонтоні), 1975 — Канад.-укр. мист. фундацію з галереєю. Особливе ви­зна­н­ня здобули митці В. Курилик, Л. Молодожанин, Н. Гусар, Е. Буртинський (один із найві­доміших канад. фото­графів), Т. Полатайко.

Перші драм. товариства зʼявилися 1911–12 у Він­ніпезі: ім. М. Заньковецької, «Боян», ім. І. Котляревського (1922 обʼ­єд­налися в Укр. нар. домі). Також діяла низка напів­профес. театрів, зокрема «Русалка» при товаристві «Просвіта» і «Подорожуючий театр» при філії Укр. нац. обʼ­єдн. Серед ві­домих драматургів — О. Луговий, Мирослав Ірчан, О. Івах. Після 2-ї світової війни центр театр. життя пере­містився до Торонто. Актор. мистецтво пред­ставлене іменами Г. Ярошевича, Л. Кемпе, І. Гірняка, М. Слюсарівни, В. Козаченко, В. Довганюка (довголіт. реж. театр. ансамблю «За­грава», засн. 1953 в Торонто). Мистецтво нар. танцю повʼяз. з діяльністю В. Авраменка, який 1927 здійснив турне по К., внаслідок чого зʼявилася значна кількість шкіл нар. танцю. Після 2-ї світової війни роз­винули діяльність танцівники О. Ґер­дан-Заклинська, Д. Нижанківська, Г. Заварихіна; виникли дит. хореогр. школи (зокрема «Апол­лон» у Торонто). Нині найві­доміші танц. ансамблі: «Шумка», «Черемош», «Явір» в Едмонтоні, «Євшан», Фольклор. ансамбль Л. Павличенко в Саскатуні, «Зірка» в Дофіні, «Русалка» та «Романець» у Він­ніпезі, «Десна» в Торонто.

Укр. науковці К. зайняті пере­важно у тех. і природн. сферах. Серед них — еколог Т. Павличенко, агроном В. Черевик, хiмiки ">Є. Вертипoрoх, В. Мацькiв, М. Сенькусь, iнж. О. Гавалешка, В. Янiшевський, математики М. Держкo, А. Яцiв, фізики Ю. Даревич, М. Гoрбач, Р. Кoнюх, Г. Месель. Одним з найві­доміших право­знавців в К. став Дж. Сопінка, який 1988–97 був суд­дею Верхов. Суду К. Серед знаних українiстів в К. — історики М. Антoнoвич, О. Баран, С. Величенкo, В. Верига, О. Ґерус, Д. Дорошенко, С. Єкельчик, В. Кайє-Кисiлевський, Б. Клiд, З. Кoгут, І. Лисяк-Рудницький, М. Лупул, А. Макух, О. Мартинoвич, М. Марунчак, В. Остапчук, С. Плoхiй, Т. При­ймак, Ф. Свирiпа, Р. Сербин, Ф. Сисин, О. Субтельний, І.-П. Химка, П. Юзик; лiтературo­знавцi Р. Багрiй, Я. Балан, К. Бiда, Л. Бiлецький, Л. Ґрекул, О.-С. Ільницький, О. Кoпач, Ю. Луцький, І.-Р. Макарик, Н. Пилипʼюк, В. Ревуцький, М. Рoманець, Я. Рoзумний, М.-Р. Стех, Д. Струк, M. Тарнавський, М. Шкандрiй; мoвo­знавцi митрополит Іларіон, К. Андрусишин, А. Гoрняткевич, А. Недашкiвська, М. Павлюк, Я.-Б. Рудницький, Яр Славутич; пoлiтoлoги Б.-Р. Бoцюркiв, Б. Гарасимiв, М. Дичoк, Б. Кoр­дан, Т. Кузьo, П.-Й. Пoтiчний, І. Явoрський; екoнoмiст Б. Гаврилишин; мистецтвo­знавець Д. Даревич; церк. iстoрики i бoгoслoви П.-Б. Бiланюк, П. Ґаладза, Р. Єренюк, А. Кравчук; геo­графи Л. Луцюк, І. Стебельський, І. Тесля; етнo­графи Н. Кoнoненкo, Б. Медвiдський, А. Нагачевський, С. Килимник, Р. Климаш, Н. Ханенкo-Фрiзен; археологи В. Мезенцев, Я. Пастернак; сoцioлoг В.-В. Ісаїв; музикo­знавець Л. Жук; iстoрик кiнo Б. Небесьo. 1948 вiднoвленo УВАН у Він­ніпезі, 1949 — НТШ в К. Важливим здобутком є про­грами навч. української мови, літ-ри, історії, етно­графії в університетах Торонто, От­тави, Альберти, Манітоби, Саскачевану та Вікторії, а також заснува­н­ня Канадського ін­ституту українських студій (1976) в Університеті Альберти з філією в Університеті Торонто та пере­несе­н­ня греко-катол. Ін­ституту сх.-християн. наук ім. митрополита Андрея Шептицького з Чикаґо до Університету От­тави (1990). Нині найвагоміші укр.-канад. громад. б-ки: Осередку укр. культури і освіти та Музею ім. І. Франка у Він­ніпезі, отців Василіян у Мондері, отців Редемптористів в Йорктоні, Ін­ституту св. Володимира в Торонто. Найбiльшi наук. зі­бра­н­ня українiки — у б-ках університетiв Тoрoнтo, Альберти та Манiтoби. Особливу цін­ність становлять архівні зі­бра­н­ня Осередку укр. культури і освіти у Він­ніпезі (архіви Є. Коновальця, О. Кошиця, І. Боберського, рідкісні старо­друки і рукописи), Ін­ституту ім. св. Петра Могили в Саскатуні, отців Редемптористів в Йорктоні та ін. Найбiльше приват. архiвiв укр. дiячiв (зокрема А. Жука, Д. Дoнцoва) збереженo в Нац. б-цi-архiвi К. в От­тавi. Архiв Університету Тoрoнтo такoж має деякi цiннi зі­бра­н­ня (напр., ВАПЛІТЕ та Ю. Луцькoгo). Діють музеї при Осередку укр. культури і освіти у Він­ніпезі, отців Василіян у Мондері, Ін­ститутi св. Вoлoдимира в Тoрoнтo, а також Музей iм. Т. Шевченка в Тoрoнтo, Центр. музей нар. мистецтва і піонер. життя, музеї нар. мистецтва Ліги укр. катол. жінок в Едмонтоні й Саскатуні. У 1930-х рр. роз­почато радіопрo­грами українською мовою. 1952–2009 існувала укр. секцiя i пере­дача при мiжнар. «Радiо-Канада» в Мoнреалi. У 1970-х рр. зʼявилися тижневi укр. телепередачi, зокрема «Кoнтакт» i «Свiтo­гляд» (дo 2012) в Тoрoнтo.

1922 у Він­ніпезі засн. спортивне товариство «Січ». Згодом почали зʼявлятися «Січові курені», Укр. стрілец. громади в різних містах К. 1924 засн. школу авіації в Ошаві. Від 1926 у Він­ніпезі діяв Канад.-Укр. атлетич. клуб, від 1929 — Укр. футбол. клуб при товаристві «Просвіта». Після 2-ї світової війни центром укр. спорт. життя стало Торонто, де існували кра­йова делегатура Укр. спорт. централі Америки і К., товариства «Тризуб», «Україна», Карпат. лещетар. клуб. Футбол. команда товариства «Україна» з Монреаля здобула першість К. 1957. Серед ві­домих укр. спортс­менів у К. — брати Ваврики (хокей), Ю. Кусів (важка атлетика).

Літ.: C. H. Young. The Ukrainian Canadians: A Study in Assimilation. Toronto, 1931; Прoпамʼятна книга Українськoї Грекo-Правoславнoї Церкви в Канадi. Вiн­нiпеґ, 1938; Пропамʼятна книга поселе­н­ня українського народу в Канаді, 1891–1941. Йорктон, 1941; Чумер В. Спомин про пере­жива­н­ня перших українських пере­селенців у Канаді 1892–1942. Він­ніпеґ, 1942; Ювілейна книга 25-ліття Ін­ституту ім. Петра Могили в Саскатуні. Він­ніпеґ, 1945; Прoпамʼятна книга Українськoгo Народнoгo Дoму у Винипеґу. Винипеґ, 1949; Прoпамʼятна книга отців Василіян у Канаді, 1902–52. Торонто, 1953; P. Yuzyk. The Ukrainians in Manitoba: A Social History. Toronto, 1953; Казимира Б. Митрополит Андрій Шептицький та канадські українці. Торонто, 1954; Тесля І. Роз­селе­н­ня українців у Канаді. Він­ніпеґ, 1957; Рудницький Я.-Б. Канадські місцеві назви українського походже­н­ня. Він­ніпеґ, 1957; V. J. Kaye. Participation of Ukrainians in Political Life of Canada. Winnipeg, 1957; Кравчук П. На нoвiй землi. Тoрoнтo, 1958; V. J. Kaye. Early Ukrainian Settlements in Canada, 1895–1900: Dr. Josef Oleskowʼs Role in the Settlement of the Canadian Northwest. Toronto, 1964; Марунчак М. Студiї дo iстoрiї українцiв Канади. Т. 1–5. Вiн­нiпеґ, 1964–80; Кравчук П. Український сoцiалiстичний рух в Канадi (1907–1918). Тoрoнтo, 1976; J. Kolasky. The Shattered illusion: The History of Ukrainian Pro-Communist Organizations in Canada. Toronto, 1979; A Statistical Compendium on the Ukrainians in Canada, 1891–1976. Ottawa, 1980; Ukrainians in the Canadian City. Special issue of Canadian Ethnic Studies. Calgary, 1980; Changing Realities: Social Trends among Ukrainian Canadians. Edmonton, 1980; A Heritage in Tradition: Essays in the History of Ukrainians in Canada. Toronto, 1982; F. Swyripa, J. H. Thompson. Loyalties in Conflict: Ukrainians in Canada during the Great War. Edmonton, 1983; Савчук С., Мулик-Луцик Ю. Істoрiя Українськoї Грекo-Правoславнoї Церкви в Канадi. Т. 1–3. Вiн­нiпеґ, 1987; Continuity and Change: The Cultural Life of Albertaʼs First Ukrainian. Edmonton, 1988; T. M. Prymak. Maple Leaf and Trident: The Ukrainian Canadians during the Second World War. Toronto, 1988; Ukrainians in Toronto. Special issue of Polyphony. Toronto, 1988; L. Y. Luciuk, B. S. Kordan. Creating a Landscape: A Geography of Ukrainians in Canada. Toronto, 1989; The Ukrainian Religious Experience: Tradition and the Canadian Cultural Context. 1989; Canadaʼs Ukrainians: Negotiating band Identity. Toronto, 1991; O. T. Martynowych. Ukrainians in Canada: The Formative Period, 1891–1924. Edmonton, 1991; F. Swyripa. Wedded to the Cause: Ukrainian-Canadian Women and Ethnic Identity, 1891–1991. Toronto, 1993; W. W. Isajiw, A. Makuch. Ukrainians in Canada // Ukraine and Ukrainians throughout the World. Toronto, 1994; L. Y. Luciuk. Searching for Place: Ukrainian Displaced Persons, Canada, and the Migration of Memory. Toronto, 2000; Макар Ю., Макар Л. З Україною в серці. Чц., 2003; Макар В. Соціально-політична інтеграція українців у поліетнічне су­спільство Канади. Чц., 2006; Архівна україніка в Канаді. К., 2010.

Р. Сенькусь, В. Ю. Макар, Н. В. Попович-Кузнецова

Українська література в Канаді. Літ-ру українською мовою започатковано в К. у 1890-х рр. Ред. україномов. газети у США Н. Дмитрів, при­їхавши до К., від­відав укр. першопоселенців побл. Калґарі та Він­ніпеґа й опублікував декілька худож. нарисів про них під заголовком «Канадійська Русь. Подорожні вспомини» (Маунт-Кармел, 1897; пере­вид. — Він­ніпеґ, 1972). Першим літописцем життя укр. канадців був К. Ґеник-Березовський, який роз­горнув у К. широку культ.-осв. й громад. діяльність. Його стат­ті публікували від 1896 на сторінках укр. газет Галичини, США і К.; він був одним із засн. г. «Канадійський фармер» 3 листопада 1903 у Він­ніпезі. 29 листопада 1903 К. Ґеник-Березовський від­крив у Він­ніпезі Читальню ім. Т. Шевченка. 1919 вже діяло 23 читальні ім. Т. Шевченка (у Гамільтоні, Монреалі тощо). 2 жовтня 1906 у Він­ніпезі засн. Товариство ім. Т. Шевченка — першу укр. організацію, що за­ймалася не тільки культ.-осв., а й громад.-політ. діяльністю, закликала боротися за екон. і політ. права. Перше Шевченкове свято в К. — від­значе­н­ня 90-річчя з дня народж. поета — організував К. Ґеник-Березовський 1 травня 1904 у Він­ніпезі. 11 березня 1905 студенти учител. курсів у Він­ніпезі влаштували шевченків. концерт. У листопаді 1905 чех Ф. Доячек (довголіт. власник г. «Канадійський фармер») від­крив у Він­ніпезі «Руську книгарню», що популяризувала твори укр. класиків, зокрема Т. Шевченка. Книгарня випускала та поширювала серію книжок «Шевченківська бібліотека». 1906 учні Руської ремісничої школи (Він­ніпеґ) від­значили Шевченковий ювілей. 1914 у К. проголошено ювіл. Шевченковим роком. Великі урочистості від­булися в Едмонтоні (14 лютого), Ванкувері (18 лютого), Монреалі (15 березня), Він­ніпезі, Елмвуді та ін. Від­тоді канад. громадськість (пере­важно укр. походже­н­ня) щороку від­значає Шевченкові ювілеї. Широкого роз­маху набуло від­значе­н­ня поетових ювілеїв 1939, 1951 (тоді від­значали також 60-річчя укр. ім­міграції до К.). Від 1951 святкува­н­ня у радянофіл. укр. громаді (Товариство обʼ­єд­наних укр. канадців) часто закінчувалося Всекра­йовим фестивалем укр. пісні, музики й танцю в місцевості Палермо (між Торонто і Гамільтоном у Пн. Оуквілі, провінція Онтаріо). Українці в К. святково від­значали також Шевченкові ювілеї 1961, 1964, 1974, 1989, 1994, 2004, 2011. Велика роль у популяризації творчості Т. Шевченка належить україномов. та англомов. пресі. Спочатку завдяки К. Ґенику-Березовському, І. Бодругові, І. Негричу твори Кобзаря часто публікувала най­старіша укр. газета К. — «Канадійський фармер». Актив. популяризаторами творчості Т. Шевченка були також г. «Українське життя» (1941–65, Торонто), «Українське слово» (1943–65, Він­ніпеґ), а від 1965 — тижневик «Життя і слово» (від 1991 — двомов. місячник «Ukrainian Canadian Herald = Українсько-канадський вісник», Торонто). Від 1 вересня 1947 у Торонто виходило англомовне період. вид. «The Ukrainian Canadian» (1968–91 — журнал, в ін. час — газета). 1900–06 у провінції Манітоба було поселе­н­ня Шевченко (нині Вайта), де діє школа ім. Т. Шевченка.

Перший вірш — «Канадійські еміґранти» — належить І. Збурі (1898; опубл. у г. «Свобода» 2 лютого 1899). Початк. період україномов. канад. літ-ри (1897–1920) характеризується етно­графізмом, близькістю до фольклору, досить низьким естет. рівнем; осн. тематика — но­стальгія, спогади про рідний край (Т. Федик, І. Збура, Д. Могилянка (справж. — Янда). Д. Рараговський написав вірш «Гей, до бою!» (опубл. 1907 у «Червоному прапорі» — першій на амер. континенті укр. соціаліст. газеті). 1908 у Він­ніпезі ви­йшла зб. «Пісні про Канаду і Австрію», яку записав від укр. поселенців та уклав Т. Федик. Реалістично зображали побут українців, закликали до соц. боротьби прозаїки С. Чернецький (оповіда­н­ня «З глибини пропасті»), П. Крат (оповіда­н­ня «Остан­нє ходже­н­ня бога по землі», «Віджитки в людській натурі»), М. Стечишин (оповіда­н­ня «Пілот Бут», нарис «Смерть за восьмигодин­ний день праці»). 1909 П. Крат опублікував в Едмонтоні зб. «Соціалістичні пісні», в якій було вміщено «Інтернаціонал» (імовірно, в його перекл.).

Літ-рі на­ступ. десятиліть (1920–50) властиві роз­шире­н­ня тематики та значно вищий худож. рівень. По­жвавлен­ню літ. життя сприяло пере­бува­н­ня в К. Івана Кулика (1923–27) та Мирослава Ірчана (1923–29). Здобули ви­зна­н­ня твори І. Данильчука — неоромантика, поета оригін. образ. світобаче­н­ня (зб. «Світає день», 1929); О. Іваха, в чиїй поезії лірич. струмінь органічно по­єд­нується з філос., неокласична традиція київ. типу — з рисами, властивими ран­ньому П. Тичині (зб. «Бо­йова сурма України», 1931; поема про Г. Сковороду «Той, кого світ ловив, та не спі­ймав», 1932; зб. «Євшан-зілля в Канаді», 1960); Мирослава Ічнянського (справж. — І. Кмета) — поета ім­пресіоністич. спалахів (зб. «Фраґменти», 1929; «Ліра еміґранта», 1936; усі — Він­ніпеґ). Пі­знавал. та виховну цін­ність мала проза С. Пури, М. Поповича, Д. Гунькевича, М. Герасимчука, М. Шатульського (оповіда­н­ня «Забуті», «Янсон», нариси, памфлети). Значний здобуток прози цього періоду — соціол. повість-трилогія І. Киріяка «Сини землі» (Едмонтон, 1939–45; скороч. англ. перекл. М. Лучковича — 1959), в якій зображено життя укр. першопоселенців у провінції Альберта від 1890-х рр. до поч. 2-ї світової війни. Життя у К. під час екон. кризи 1930-х pp. зобразив О. Луговий у повісті «Без­хатний» (Едмонтон, 1946); він писав також вірші й короткі оповіда­н­ня. У драм. жанрі працював С. Ковбель — автор 17-ти пʼєс (з них опубліковано 6, зокрема пʼєсу «Дівочі мрії», Він­ніпеґ, 1918).

Від 1950-х рр. література характеризується жанр. роз­маї­т­тям, самобутністю стильових манер, виявами модернізму. Серед поетів цього періоду — М. Мандрика (зб. «Золота осінь», 1958; «Радість», 1959; «Симфонія віків», 1961; «Сонцецвіт», 1965; «Вино життя», 1970; «Заверше­н­ня літа», 1975; поеми «Мазепа», 1960; «Канада», 1961 (англ. перекл. В. Кірк­конел­ла — 1971); усі — Він­ніпеґ). Канад. тематиці присвятив повість «На твердій землі» У. Самчук (Торонто, 1967), який прибув до К. 1950 уже сформованим письмен­ником, автором 10-ти прозових творів, зокрема повісті «Марія». Виразна індивідуальність Яра Славутича, автора зб. поезій «Оаза» (1960), «Має­стат» (1962), «Трофеї» (1963), «Заво­йовники прерій» (1968; вміщено поему «Скарга» — про укр. громад. діяча в США Агапія Гончаренка — в англ. перекл. Р.-Ґ. Мор­рісона, 1974), «Мудрощі мандрів» (1972; усі — Едмонтон), оповід­ної поеми «Моя доба» (625 октав, опубл. 1978). Його поетика характеризується рисами символізму з панува­н­ням муз. начала та не­значним впливом модерніст. техніки.

Певний внесок в україномовну канад. літературу зробили: Б. Олександрів — автор зб. інтим. лірики «Туга за сонцем» (1965), «Колокруг» (1972; обидві — Торонто), «Камін­ний берег» (Нью-Йорк; Торонто, 1975), «Поворот по сліду» (Едмонтон; Торонто, 1980) та сатир. оповідань (зб. «Свирид Ломачка в Канаді», Торонто, 1951; «Любов до ближнього», Нью-Йорк; Торонто, 1961); Б. Мазепа — поет любов. та пейзаж. лірики (зб. «Зоряна даль», 1956; «Полумʼяні акорди», 1976); В. Скорупський — автор інтелект. поезії (зб. «Моя оселя», 1954; «В дорозі», 1957; «Без рідного порога», 1958; усі — Едмонтон; «Із джерела», 1961; «Над могилою», 1963; «Айстри не від­цвіли», 1972; усі — Торонто; «Споконвічні луни», Нью-Йорк; Торонто, 1977). Оригінальністю від­значається поезія Л. Мурович (зб. «Піонери святої землі», 1969; «Жар-птаха», 1971; «Дерево рідного роду», 1984; усі — Торонто), яка широко використовувала укр. міфологію, пере­буваючи водночас під впливом амер. поетеси Е. Дікінсон та канадської І.-В. Крофорд; у багатьох її творах описано побут індіанців, ісландців, ірландців. У поезії вагоме місце посідали модерністи О. Зуєвський (зб. «Золоті ворота», 1947; «Під знаком фенікса», 1958; обидві — Мюнхен; «Голуб серед ательє», Едмонтон, 1991, «Кас­сіопея», К., 1993; «Обіцянка радості» // «Дні­про», 1995, № 7–8), який має також значний пере­кладац. доробок; Л. Палій, М. Царин­ник, І.-Р. Макарик, Д. Струк; у прозі — Ф. Одрач, І. Боднарчук (зб. «На пере­хресних шляхах», 1954; «Роз­квітлі сузірʼя», 1985; обидві — Він­ніпеґ), Р. Кoлiсник (рoман «Остан­нiй пoстрiл», Тoрoнтo, 1989), О. Смотрич («Лірник», Торонто, 1976); у драмі — М. Ковшун; в есе­їстиці — Ю. Стефаник, якому належить зб. «Моїм синам, моїм приятелям» (Едмонтон; Торонто, 1981).

Укр. письмен­ники в К. та США створили літ. товариство «Слово» й опублікували 12 томів літ.-мист. альманаху з однойм. на­звою (1962–90). В Едмонтоні 1964–71 опубл. 5 книг альманаху «Пів­нічне сяйво». В. Кірк­конелл видав антологію поезії нац. меншин К. в англ. перекл. — «Канадські обертони» (Він­ніпеґ, 1935; на­друковано твори О. Іваха, І. Киріяка та ін.). 1968 в Торонто опубл. англомовну зб. поезій та драм Лесі Українки в перекл. Віри Річ (Велика Британія) під заголовком «Дух пломеню» (по­дано ґрунтовну роз­відку К. Біди про життя і творчість поетеси). Яр Славутич упорядкував «Антологію української поезії в Канаді. 1898–1973» (Едмонтон, 1975). Канад. ін­ститут укр. студій сприяє роз­витку літературо­знавства, дослідж. укр. літ-ри у світ. контекс­ті, зокрема 1987 видав зб. «Ярмарок» — англомовну антологію укр. літ-ри в К. від 2-ї світової війни (упорядники Я. Балан та Ю. Стефаник). В антології по­дано твори україномов. авторів (І. Боднарчука, М. Царин­ника, І.-Р. Макарик, Б. Мазепи, У. Самчука, Яра Славутича) та англомовних на укр. тематику (Я. Балана, А. Сукнаскі, Дж. Риґи, Г. Потребенко); по­дано також повну біо­бібліогр. інформацію про авторів. Укр. літературу К., укр.-канад. культурні звʼязки опрацьовував П. Кравчук, актив. діяч комуніст. руху в К., багатоліт. кер. Товариства обʼ­єд­наних укр. канадців. Серед дослідників — М. Мандрика («History of Ukrainian Literature in Canada», Winnipeg; Ottawa, 1968), Яр Славутич («Українська поезія в Канаді», 1976; «Українська література в Канаді», 1992; обидві — Едмонтон; також уклав анотов. бібліо­графію укр. книжк. ви­дань у К.), Д. Струк, В. Кірк­конелл, В. Жила, М. Марунчак. Укр. ім­міграція має вирішал. вплив на роз­виток укр.-канад. літ. взаємозвʼязків. Першими популяризаторами і пере­кладачами укр. худож. слова у К. були Ф.-Р. Лайвсей, А.-Дж. Гантер, П. Канді, які, працюючи серед укр. ім­мі­грантів, зацікавилися їхньою культурою, опанували укр. мову. Ф.-Р. Лайвсей пере­клала й упорядкувала першу англомовну зб. «Пісні України з русинськими віршами» (Торонто, 1916), до якої уві­йшли нар. пісні (істор., обряд., побут.) та вірші укр. поетів; пере­клала повість «Маруся» Г. Квітки-Основʼяненка і драму-феєрію «Лісова пісня» Лесі Українки. До першого англомов. вид. поезій Т. Шевченка у К. (під на­звою «Кобзар України», Він­ніпеґ, 1922; факсиміл. вид. — Нью-Йорк; Він­ніпеґ, 1961) уві­йшло 23 твори поета у перекл. А.-Дж. Гантера (також автора декількох статей про Т. Шевченка). Твори І. Франка, Лесі Українки, Т. Шевченка, Марка Вовчка, О. Кобилянської та ін. пере­кладав П. Канді. У пере­кладац. доробку К. Андрусишина і В. Кірк­конел­ла — англомовна антологія «Українські поети 1189–1962» (Торонто, 1963), що охоплює вісім століть укр. поезії від «Слова о полку Ігоревім» до нашого часу (загалом у ній пред­ставлено творчість 102-х укр. поетів), та перше майже повне вид. «Кобзаря» під на­звою «Поетичні твори Тараса Шевченка» (Торонто, 1964). У 1980 Канад. ін­ститут укр. студій видав англомовну антологію літературо­знав. та крит. праць з питань шевченко­знавства «Шевченко і критики (1861–1980)» за ред. Ю. Луцького, який 1988 опублікував у власному англ. перекл. кн. «Життя Тараса Шевченка» П. Зайцева. Серед пере­кладачів укр. походже­н­ня — Джон Вір (твори Т. Шевченка, І. Котляревського, Лесі Українки, І. Франка, М. Рильського та ін.), М. Скрипник (поема Т. Шевченка «Катерина», повість О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала…»; уривки творів 122-х укр. авторів, зокрема О. Кобилянської, Панаса Мирного, М. Коцюбинського, С. Васильченка, В. Стефаника). Пита­н­ня укр. культури, насамперед літ-ри, висвітлював також англомов. канад.-амер. ж. «Forum» за ред. А. Григоровича (77-й вип. присвяч. Т. Шевченку, 1989). Укр. художнє слово пере­кладали О. Івах (англомовні зб. «Українські пісні і лірика», 1933; «Спів­аймо ж!», 1947), Б. Мельник (прозовий перекл. «Лиса Микити» І. Франка, 1978, віршовий — 2000), Н. Педан-Попіль (зб. «Українські народні оповіда­н­ня» Марка Вовчка) та ін. Від кін. 20 ст. активно видає пере­клади творів укр. літ-ри англ. мовою видавництво «Language Lanterns», що 1998–2012 опублікувало пере­клади Р. Франко за ред. С. Мор­ріс. У їхньому доробку — 21 том перекл., серед них — 6 томів жін. прози, 7 томів малої прози, 4 томи Франкової прози, повість «Марія» У. Самчука, твори О. Бердника, А. Дімарова, Є. Гуцала, О. Звичайної (харківʼянки, яка проживала в США і майже неві­дома в Україні). Словʼян., зокрема укр., фольклор К. досліджував Я.-Б. Рудницький, який уклав «Етимологічний словник української мови» (Він­ніпеґ, 1962–72, т. 1; 1982, т. 2) — перший словʼян. етимол. словник англ. мовою. Укр. шек­спіріану досліджують О. Прокопів та І.-Р. Макарик. 1987 в Едмонтоні опубл. кн. «Українська шек­спіріана на Заході» (упорядник Яр Славутич). За ред. К. Біди ви­дано двомовну антологію «Поезія сучасного Квебеку» (Монреаль, 1968), в якій твори по­дано франц. мовою та в укр. перекл. Б. Олександріва, І. Качуровського, К. Дмитрика. 1989 в От­таві опубл. бібліогр. покажчик «Українська література англійською і французькою мовами. Пере­клади і критичні праці (1950–1986)» (укладач О. Пʼясецька). У канад. університетах діють про­грами навч. української мови й літ-ри, засн. укр. ученими: К. Андрусишиним — у Саскачеван. (Саскатун, 1945), Я.-Б. Рудницьким — у Манітоб. (Він­ніпеґ, 1949), В. Кайє-Кисілевським і К. Бідою — в Оттав. (1950), Ю. Луцьким — у Торонт. (1954), О. Старчуком — в Альберт. (Едмонтон, 1960) університетах.

В англомов. літературі К. є чимало творів, у яких зображено побут і характер українців. Уперше українець як літ. персонаж зʼявився у повісті «Чужинець» Ральфа Кон­нора (1909, англ. мовою), однак тут українців показано необʼєктивно, а інколи й спотворено. Чесними і працьовитими вони по­стали у творах Ф.-Ф. Ґрова, М. Кал­лагена, Г.-Д. Картера, Ґ. Руа, Дж. Мерлена, А. Сторея, Е. Макміл­лан, Дж. Корніша, Дж. Риґи, В. Палюка. У кн. нарисів «Люди в кожухах» (Торонто, 1947) В. Лисенко стисло подала історію укр. ім­міграції до К. від її початків до серед. 40-х pp. 20 ст. Це перший істор.-публіцист. твір англ. мовою про канадців укр. походже­н­ня. У повісті «Жовті чобітки» (Торонто, 1954) В. Лисенко змалювала життя вихідців із Буковини в К. у 1920–30-х pp. У її творах викори­стано уривки з віршів Т. Шевченка та ін. укр. поетів, укр. нар. пісень у перекл. О. Іваха, А.-Дж. Гантера, Ф.-Р. Лайвсей. Дж. Уол­лес присвятив Т. Шевченку вірш «Шана канадця» (опубл. в англ. перекл. кн. «Тарас Шевченко в Канаді» П. Кравчука, К., 1961). У 2006 Канад. ін­ститут укр. студiй i львiв. видавництвo «Пiрамiда» видали епiч. рoман З. Бичинського «Ключ журавлiв» (написаний у 1920–30-х рр.) прo перших укр. пере­селенцiв у Зх. К. Рiзнi аспекти життя українцiв у К. зображено в англoмoв. творах Л. Андрусишин, Л. Берешкo, М. Бoрськoї, М. Бoцюркiв, Л. Варварука, Т. Ґалая, Л. Ґрекул, К. Кoлибаби, Дж. Кулик-Кіфер, М. Косташ, Ґ. Купченкo-Фроляк, Ю. Купченка, М. Лазечко-Гаас, Л. Ланґстoн, Ш. Митчелл, Г. Потребенко, М. Скрипух, Д. Щура.

Канад. тематику, зокрема життя канадців укр. походже­н­ня, пред­ставлено у творчості багатьох письмен­ників в Україні. У публіцист. нарисах «За океан», «Канадська Україна», повісті «Карпатська ніч», оповіда­н­нях «Бейбі», «Апостоли» і «Надії» Мирослав Ірчан від­образив гіркотне життя першого поколі­н­ня укр. ім­мі­грантів. Найви­значніші драм. твори — «Родина щіткарів», «Під­земна Галичина», «Радій» — Мирослав Ірчан написав у К. Природа К. оспівана у поемі «Ніагара» Івана Кулика (1925). У 1946 у К. й США побував А. Малишко; враже­н­ня від цієї подорожі від­ображені у зб. «За синім морем» (1950). Канад. українцям адресовано вірші у зб. «Я — син України» (1958), «Пора любові» (1960) Р. Братуня. Його зб. «Батьківський заповіт» (1981; усі — Київ) повністю на канад. тематику; в ній є поезії, присвяч. ви­знач. укр. художникові в К. В. Курилику. Чимало віршів про К. написав О. Під­суха. Укр. ім­міграції в К. B. Бровченко присвятив вірш. цикл «Громовиця Ніагари» (1981) і роман у віршах «Як Мамай до Канади їздив» (1984). З нотатками про подорож до Пн. Америки «О, Канадо!» (1965) та «Океан» (1980) ви­ступив В. Коротич.

Перші укр. перекл. творів канад. авторів зʼявилися 1911–19 у Києві. Твори канад. письмен­ника Е. Сетон-Том­псона пере­кладали Ю. Будяк, Ю. Сірий, О. Кривинюк, П. Макаренко, О. Верес, В. Купченко, Е. Збарська, Л. Солонько, П. Франко та ін. Ці перекл. вплинули на роз­виток анімаліст. літ-ри в Україні, зокрема на творчість В. Кархута. Від­чутно активізувалися літ. контакти України і К. після 2-ї світової війни. Окремими вид. ви­йшли романи Г.-Д. Картера (у перекл. Н. Стешенко, А. Голосова, Ю. Іванова), М. Кал­лагена (у перекл. В. Коробка та І. Лещенка), Дж. Риґи (у перекл. Н. Стешенко, П. Соколовського, М. Пінчевського, Є. Крижевича), повісті Ф. Моуета (у перекл. М. Пінчевського, В. Мусієнка), зб. оповідань Ч. Робертса (у перекл. В. Коваля, Т. Діденко та І. Нечаєвої). 1984 у Києві опубл. зб. «Сучасна канадська повість». У перекл. С. Павличко 1981 у Києві ви­йшла повість «Саджо та її бобри» Сірої Сови. 1962 у Львові опубл. ви­брані поезії Полін Джонсон в оригіналі та укр. перекл. Д. Павличка, М. Коцюбинської, В. Глинчака, В. Губарця. Чимало творів канад. літ-ри вміщено у ж. «Всесвіт», зокрема добірки франко-канад. поезії (А. Ґранбуа, Р. Ланьє, А. Ебер та ін.) у перекл. В. Коптілова та В. Ткаченка (1976, № 9); англомов.: М. Етвуд у перекл. О. Буценка (1984, № 5), М. Осборн у перекл. О. Івасюк (2000, № 9/10), Д. Лайвсей у перекл. В. Коротича і В. Сулими (1976, № 9); франкомов.: Р. Ланьє, С. Рутьє, Г. Лапуента та ін. — у перекл. О. Буценка, М. Скуратовського, С. Ткаченка, В. Ткаченка (1984, № 5), Е. Нел­ліґана в перекл. Є. Кононенко (1998, № 5/6) канад. поезії; прозу С. Лікока в перекл. А. Євси (2007, № 7/8), В.-Д. Валґардсона в перекл. А. Муляра (1985, № 7). Окремі перекл. опубл. у ж. «Вітчизна».

У К. встановлено чимало памʼятників діячам укр. культури. 1939 укр. громадськість К. вживала заходів, щоб спорудити памʼятник Т. Шевченку у Він­ніпезі (у парку «Сейнт-Джонс»), але канад. влада тоді не дала до­зволу. Два деситилi­т­тя пiзнiше, завдяки дoмага­н­ням i кампанiї КУК публiчнo вiдзначити 100-лiття роковин Шевченка i 70-лiття укр. пoселень в К., 9 липня 1961 премʼєр-мiністр К. Дж. Дiфенбейкер вiдкрив памʼятник Великoму Кoбзаревi (скульптор А. Дараґан) на тер. Манітоб. парламенту у присутнoстi пoнад 40 тис. глядачiв, пiсля чoгo вiдбувся урoчистий хор. кoнцерт за участі Вiн­нiпез. симф. oркестру. 1 липня 1951 у місцевості Палермо встановлено памʼятник Т. Шевченку роботи укр. скульпторів М. Вронського та Б. Олійника як дарунок українського народу українцям К. На граніт. пʼєде­сталі — бронзова по­стать Т. Шевченка в динаміч. позі (зав­вишки у 5 м, вагою — у 2 т). На урочи­стій церемонії від­кри­т­тя першого памʼятника Т. Шевченку на амер. континенті були присутні 45 тис. людей різних національностей. 29 липня 1952 від­крито поруч із памʼятником Музей ім. Т. Шевченка з великою кількістю екс­понатів, подаров. із Держ. музею Т. Шевченка у Києві (ре­продукції авто­графів, фотокопії архів. матеріалів, картини ві­домих художників, копії малюнків Т. Шевченка, копія посмерт. маски укр. поета). У липні–серпні 1976 за актив. участі М. Скрипник ред. «The Ukrainian Canadian» випустила спец. шевченків. номер, присвяч. 25-річчю встановле­н­ня памʼятника поету в Палермо. У ніч з 15 на 16 вересня 1988 неві­домі спалили приміще­н­ня музею з екс­понатами. Вдалося врятувати лише посмертну маску поета, що є копією маски-оригіналу з музею в Києві. Музей досить швидко від­новлено завдяки допомозі з України і пере­несено до Торонто (від­крито 8 вересня 1995). Він функціонує досить активно, випускає інформ. бюлетень, має інтернет-сторінку. У ніч на 30 грудня 2006 памʼятник Т. Шевченку був викрадений неві­домими. Памʼятник Т. Шевченку з мармуру роботи укр. скульптора А. Ігнащенка є в Тім­мінсі (провінція Онтаріо). Фундамент памʼятника спорудив місц. мешканець — італієць С. Фурлет­ті. Памʼятник від­крито з ініціативи Товариства обʼ­єд­наних укр. канадців у Кобзаревому парку 25 серпня 1984. Імпозант. памʼятник Т. Шевченку на величному постаменті від­крито в От­таві 26 червня 2011 (скульптор Л. Молодожанин). Поруч із по­ста­т­тю молодого поета — 3 композиції: «Гайдамаки», «Катерина з немовлятком», «Бандурист». На від­кри­т­тя памʼятника зʼїхалося дуже багато шанувальників поета та українства загалом. Від­значали водночас 20-ліття незалежності України та 120-річчя укр. поселень у К. Л. Молодожанин не дожив до від­кри­т­тя памʼятника. Памʼятник подарувала громаді його дружина, яка померла на­ступ. дня після від­кри­т­тя памʼятника.

Як дарунок українського народу також встановлено памʼятники В. Стефанику — в Едмонтоні (1971), Лесі Українці — в Саскатуні (1976). У Він­ніпезі — памʼятники І. Франку (1956), М. Шашкевичу (1961); у Торонто — Лесі Українці (1975). У 1987 встановлено памʼятник Володимиру Великому (копія памʼятника Володимиру Великому у Києві; скульптор В. Епп) побл. кафедрал. православ. собору Пресвятої Трійці у Саскатуні. 1971 створ. музей-скансен «Культурна спадщина українського села» (за 50 км на Сх. вiд Едмoнтoна; від 1975 — держ., під­порядк. Мін-ву культури Альберти) з oригiн. будинками перших укр. пoселенцiв в Альберті, на тер. якого встановлено памʼятник «Піонерська родина» (скульптoр Л. Мoлoдoжанин).

Літ.: Кравчук П. Українська література в Канаді. К., 1964; Його ж. Іван Франко серед канадських українців. Л., 1966; Yar Slavutych. Ukrainian Literature in Canada. Edmonton, 1966; Кравчук П. І. Українці в канадській літературі // Всесвіт. 1967. № 2; O. Prokopiw. The Ukrainian translations of Shakespeareʼs sonnets: a stylistic analysis. Ottawa, 1976; Кравчук П. Василь Касіян і Канада // Всесвіт. 1979. № 10; Зорівчак Р. П. Франко належить усім канадцям // Жовтень. 1983. № 5; Овчаренко Н. Ф. Українсько-канадські літературні звʼязки. К., 1984; Анотована бібліо­графія української літератури в Канаді: Канад. книжк. вид. 1908–1983. Едмонтон, 1984; Зорівчак Р. П. Твори Івана Франка на сторінках «The Ukrainian Canadian» (1947–1983) // Укр. літературо­знавство. 1984. Вип. 42; Жулинський М. «Українці в канадській літературі» // ЛУ. 1987, 30 квіт.; Овчаренко Н. Ф. Українська література на канадській землі // Укр. література в заг.-словʼян. і світ. контекс­ті. Т. 3. К., 1988; Яр Славутич. Традиція та модернізм в українсько-канадській поезії // Studia Ucrainica. 1988. № 4; Зорівчак Р. П. Шевченко в англомовному світі // Шевченко і світ. К., 1989; Її ж. «Forum» about Shevchenko // Ukraine. 1989. № 12; L. Grekul. Leaving Shadows: Literature in English by Canadaʼs Ukrainians. Edmonton, 2005; Taras Shevchenko statue stolen from Ontario park // The Ukrainian Weekly. 2007, 7 Jan.; Михайліва Н. Понівечений Шевченко як ознака роз­членованої нації // Основа. 2007, берез.–квіт.; A. Gregorovich. Taras Shevchenko Museum // Ukrainian Сanadian Herald = Укр.-канад. вісн. 2009, січ.; Козачук А. М. Пере­кладацький доробок Роми Франко. Загальний огляд // Вісн. Житомир. університету. 2011. Вип. 58. Філол. науки; Taras Shevchenko monument to be unveiled in Ottawa // The Ukrainian Weekly. 2011, 29 May; Зорівчак Р. П. Сприйня­т­тя творчості Тараса Шевченка в Канаді // Україна: культурна спадщина, нац. сві­домість. Л., 2012. Вип. 21: Scripta manent: Ювіл. зб. на пошану Б. Якимовича; Українські ви­да­н­ня пере­кладної дитячої літератури від 1900 до 2011 рр. Хн., 2012.

Р. П. Зорівчак

Українська музика в Канаді. Початок укр. муз. діяльності в К. повʼяз. із прибу­т­тям перших укр. пере­селенців на­прикінці 19 ст. Це були пере­важно хлібороби, які тяжко працювали. Єдиною роз­радою та потіхою укр. емі­грантів була нар. пісня, що єд­нала їх з далекою Батьківщиною і додавала сили долати негоди чужої землі. Спочатку муз. діяльність обмежувалася лише обряд. та реліг. гуртовими спів­ами і танц. (інструм.) музикою. Жартівл. і танц. пісні в су­проводі простих сільс. муз. інструментів звучали під час забав та весіль. Ця самодіял., подекуди примітивна, але щира муз. діяльність спиралася на оригін., першоджерел. укр. муз. традиції. Етно­графи та фольклористи, зокрема T. Кошиць, Р. Климаш, К. Пікок, вказують на майже повне від­новле­н­ня в К. укр. нар. музики. Інструм. музика цього періоду існувала перед­усім як су­провід до обряд. та роз­важал. святкувань. Ще не було організов. муз. гуртів. Музиканти поодинці або у складі невеликого гурту грали на інструментах, привезених з рідного села, або на саморобних (напр., на цимбалах). Згодом укр. емі­гранти організовували також аматор. хори, театр. гуртки та громад. школи, де навч. грі на муз. інструментах.

З поч. 2-ї хвилі ім­міграції від­булося значне по­жвавле­н­ня укр. муз. життя, що набуло ознак професійності. Спираючись на глибоко вкорінені традиції гуртового співу, по­стали світс. та церк. хори, згодом — театр. трупи і товариства, інструм. ансамблі, а також числен­ні гуртки нар. танців. Центром укр. муз. діяльності став Він­ніпеґ. У ньому творили ві­домий хор. диригент і композитор О. Кошиць, який пере­їхав зі США, 1941–44 працював на літніх вищих освіт. курсах; видат. музико­знавець, муз. критик, хор. диригент і композитор П. Маценко; блискучий концерт. піаніст і композитор І. Мельник; фольклор. хорео­граф В. Авраменко, який 1926 заснував у К. Школу укр. нац. театру (згодом «Балет Авраменка»); диригент, театр. реж., нотовидавець, композитор Є. Турула та ін. У Він­ніпезі 1923 дебютував скрипаль Т. Губицький. 1938 ві­домий спів­ак М. Голинський роз­почав концертне турне містами К. і США. Незабаром організов. муз. діяльність набула роз­витку в Едмонтоні, Торонто, Монреалі та ще в декількох менших містах. Серед перших інструм. ансамблів — духові та мандолін­ні оркестри, створ. при громад. установах, зокрема Укр. робітн.-фермер. домі. Перший мандолін. оркестр створ. 1921 у Він­ніпезі, 1926 там по­стали оркестри при Укр. храмі праці (муз. кер. П. Угринюк), 1927 — при Укр. нар. домі (муз. кер. В. Парасюк). Декілька подіб. оркестрів зʼявилися і в ін. містах. Перший духовий оркестр «Бандурист» створ. 1916 у Він­ніпезі. 1919 організовано духовий оркестр у Монреалі. Також існували оркестри з найрізноманітнішим складом, які брали участь у громад. святкува­н­нях і гуля­н­нях, були невід­ʼєм. частиною театр. і оперетк. ви­став.

Після 2-ї світової війни укр. муз. життя в К. роз­вивалося швидкими темпами і набуло небувалої інтенсивності. Це повʼяз. із числен. ім­міграцією укр. профес. музикантів, що прибували з Європи, молодою генерацією українців-канадців, впливом радіо і звукозапису на муз. творчість та виконавство. Зʼявлялися нові муз. центри, школи, організації. Укр. муз. діячів у К. поділяють на 3 осн. групи: 1) ті, які одержали муз. освіту в Україні: О. Кошиць, С. Єременко, І.-Б. Весоловський, Ю. Фіала; 2) ті, які приїхали до К. дітьми або юними: Л. Мельник, З. Лавришин; 3) ті, які народилися в К.: О. Павук, Ґ. Кулеша, В. Пʼюра, Л. Кузьменко, В. Сидоренко, Р. Гурко. Твори цих композиторів виконують під час проведе­н­ня укр. урочистих заходів, також вони звучать у заг.-канад. концерт. про­грамах, радіо- і телепередачах. Твори Ю. Фіали, О. Павука, С. Єременка, Ґ. Кулеші, В. Пʼюри, Л. Кузьменко доволі часто входять до репертуару канад. симф. оркестрів, їх виконують у про­грамах регуляр. абонемент. концертів.

Найпоширеніша діяльність числен. хор. ансамблів, які є невід­ʼєм. частиною майже всіх громад. та муз. заходів українців К. Серед них найві­доміші у Він­ніпезі — Хор О. Кошиця, який здійснив низку турне по К. і ви­ступав на Канад. радіо і телебачен­ні (муз. кер. О. Кошиць, згодом — В. Климків); у Монреалі — хор «Україна» (муз. кер. Н. Городовенко); в Едмонтоні — чол. хор «Дні­про» (муз. кер. Р. Солтикевич), мішаний хор «Дні­про» (муз. кер. М. Дитиняк); у Ванкувері — хор «Волошки»; у Торонто — великий хор, оркестр і танц. ансамбль «Муз. ансамбль ім. Т. Шевченка» (муз. кер. Є. Дольний); хор «Прометей» (муз. кер. Л. Туркевич, згодом — В. Кардаш); дівочий хор «Веснівка» (муз. кер. К.-Г. Зорич-Кондрацька). Деякі з духових оркестрів діяли при громад. та молодіж. організаціях, напр., «Батурин» при Союзі укр. молоді К. в Торонто (муз. кер. В. Кардаш). Симф. музику виконують «Муз. ансамбль ім. Т. Шевченка» в Торонто, укр. оркестр «Євшан» у Саскатуні (муз. кер. Б. Вовк), Камер. струн. оркестр Муз. ін­ституту в Торонто (муз. кер. І. Ковалів). 1951 Укр. муз. школа у Монреалі під керівництвом О. Юран-Сушко здійснила по­становку дит. опери «Коза-дереза» М. Лисенка. 1978 засн. Товариство укр. опери К. (муз. кер. В. Колесник). 1979–94 здійснено по­становки опер у Торонто: «Купало» А. Вахнянина, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Алкід» Д. Бортнянського, «Роксолана» Д. Січинського. Естрадна музика значно роз­винулася у 1960–70-х рр. Набули популярності ансамблі по­друж­жя Склепковичів «Mickey and Bunny» та «D-Drifters-5» у Він­ніпезі, інструм. квартет «Рушничок» у Монреалі, естрадні вокалісти Джулієтт, Л. Білаш, І. Карасевич, Е.-Д. Іванко, Л. Ковальчук. Серед джаз. виконавців особливо ві­домий І. Стечишин (Дж. Стеч) з Едмонтона.

Інструменталісти-солісти й камерні артисти за­ймають важливе місце як в укр., так і в заг.-канад. муз. житті. Серед піаністів найвидатніша по­стать — піаністка світ. слави Л. Колес­са, яка мешкала в Торонто від 1942. Також ві­домі піаністи І. Мельник, М.-М. Барабаш, Р. Ґресько, Л. Мельник, Х. Петровська, І. Жук, Л. Жук, З. Кушпета, С. Жовнір-Клос, К. Олешкевич. Серед знаних скрипалів — І. Кучмій, В. Бабʼяк, М. Бартен, П. Басса, М. Брат, І. Москалик, Д. Ґресько, Є. Гусарук, В. При­ставський, С. Старик, альтист Ж. Станик; віолончелістів — О. Квасняк, Х. Колес­са, Ан. Лисий, Р. Борис, бандуристів — М. Мішалов. Найві­доміші вокалісти: І. Мигаль, А. Чорнодольська, Дж. Ковальчук, Р. Росляк, Л. Зюбрак, С. Федчук, Л. Волянська, І. Коломиєць, І. Черняк, А. Під­дубна-Лисенко, М. Голинський, С. Семчишин, Й. Гошуляк, П. Черняк, Т. Куліш.

Укр. музика, зокрема нар., за­ймає важливе місце в різноманіт. про­грамах числен. громад. заходів та нар. укр. фестивалів. Серед найві­доміших фестивалів — «Писанка» (Веґревіль), «Український фестиваль» (Дофін), «Bloor West Village Festival» (Торонто). У Торонто від 1970 проходить щоріч. Укр. муз. фестиваль (засн. М.-М. Барабаш), у якому беруть участь молоді музиканти з К., які виконують виключно твори укр. композиторів; від 1980 кожні 5 р. — Між­нар. муз. фестиваль ім. С. Людкевича. В Едмонтоні діє Укр. муз. товариство Альберти (Асоц. академ. музикантів) і Муз. фундація тисячолі­т­тя (надає під­тримку муз. вид.).

Гастролі митців з України значно при­скорили темп укр. муз. життя в К. Від 1960-х рр. чимало артистів ви­ступали у різних містах К. 1961 диригент Ю. Луців диригував симф. орке­стром Він­ніпеґа. Під час проведе­н­ня Між­нар. фестивалю світ. ви­ставки «Експо-67» в Монреалі ви­ступили спів­аки Т. Дідик, В. Река, А. Соловʼяненко, А. Кікоть. 1978 диригент А. Авдієвський, баритон Д. Гнатюк, сопрано Є. Мірошниченко у складі колективу Київ. театру опери та балету ім. Т. Шевченка пред­ставляли муз. мистецтво України в 16-ти містах К. 1988 Держ. капела бандуристів УРСР концертувала в Торонто під час її турне по Пн. Америці. Від 1962 у найбільших містах К. гастролювали Ансамбль нар. танцю УРСР ім. П. Вірського і Укр. нар. хор ім. П. Верьовки. 1990 хор хлопчиків «Дударик» ви­ступав в Едмонтоні. У 1970–80-х рр. від­булися гастролі декількох музикантів та ансамблів з К. в Україні, зокрема «Муз. ансамблю ім. Т. Шевченка» (1970, у 8-ми містах), Хору О. Кошиця (1978), Й. Гошуляка. Від 1990 значно зросли ви­ступи канад. митців і ансамблів в Україні. Після здобу­т­тя Україною незалежності до К. виїхали деякі музиканти, лише частина з яких, зокрема композитор O. Яковчук, спів­ачка і хор. диригент Т. Навольська, піаністка О. Білейчук, музико­знавець Д. Дувірак, активно включилися в укр. муз.-громад. діяльність у К.

Літ.: P. Bassa. Ukrainian Music Culture in Canada. Montreal, 1955; R. Klymash. The Ethnic Folk Festival in North America Today // Українці в амер. та канад. су­спільствах. Джерзі Сіті, 1976; M. Marunchak. The Ukrainian Canadians: A History. Winnipeg; Ottawa, 1982; Черевик Б. Українська інструментальна музика в Альберті // Зх.-канад. зб. Едмонтон, 2000. Ч. 4.

Л. Жук

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю