Категорія

Визначення і загальна характеристика

КАТЕГО́РІЯ (від грец. κατηγορία — обвинуваче­н­ня, ознака) — загальне поня­т­тя, що від­ображає універсальні властивості та від­ноше­н­ня обʼєктивної дійсності, загальні закономірності роз­витку матеріальних, природних і духовних явищ; родове поня­т­тя, що по­значає роз­ряд предметів; група однорідних предметів, явищ, осіб. На думку деяких філософів (зокрема Аристотеля), К. існують реально. Отже, усе, що існує, має потрапляти під одну з К. Ін. філософи (напр., І. Кант) вважали, що К. існують лише у нашому мислен­ні і є ви­значальними для його функціонува­н­ня. Найчастіше до категоріал. системи висувають дві вимоги: вона має бути непо­вторюваною (не можна, щоб одна річ належала до двох К.) і вичерпною (не­припустимо, щоб існували речі, які не можна було б вписати до жодної з К.). Багато філософів скептично ставляться до можливості створе­н­ня повної категоріал. системи, проте ви­знають важливість роз­межува­н­ня різних К. задля уникне­н­ня філос. помилок.

Аристотель спри­ймав К. як найвищі роди буття, присвятив питан­ню їхньої систематизації твір «Kατηγορίαι» («Категорії»; завдяки цьому термін «К.» уві­йшов до усталеного філос. слововжитку). Він виділив 10 К.: суб­станція, якість, кількість, від­ноше­н­ня, час, про­стір, положе­н­ня, стан, дія, терпі­н­ня. К. поділяють на дві нерівні групи: з одного боку — суб­станція, з ін. — 9 акцидентів (різних її ознак). Між дослідниками спадщини Аристотеля немає одно­стайності, на під­ставі чого він ви­значив саме ці К. Імовірно, Аристотель виділив К., від­штовхуючись від того, які пита­н­ня можна по­ставити, характеризуючи предмет. Так, Сократ (суб­станція), який Сократ? — веселий (якість), якого віку? — 50 р. (кількість), де пере­буває? — в Афінах (місце). В ін. творах (зокрема пр. «Metafusika/» — «Метафізика») Аристотель кілька разів навів пере­лік К., однак він неповний, автор не за­значав, що деякі К. випущені. Аристотель не спри­ймав пере­лік К. як остаточний. Найвірогідніше, він його навів, щоб показати, які К. можуть бути. Про незавершеність списку К. свідчить те, що певну ознаку можна вписати до різних К. Напр., якщо Сократ стоїть біля Акрополя, то це можна спри­ймати як місце і від­ноше­н­ня. Хоча пере­лік К. у Аристотеля, най­імовірніше, не остаточний, пізніша традиція його «канонізувала». У пізньоантич. та середньовіч. філософії багато уваги присвячено роз­гляду К. Аристотеля. Так, навіть у 17–18 ст. Аристотелеві К. детально ви­вчали у києво-могилян. філос. курсах. Могилян. професори викладали вче­н­ня про К. у курсах логіки. Особливо детально ви­вчали К. суб­станції, кількості, якості та від­ноше­н­ня (найдосліджувана). Могилянці, як і ін. філософи пізньої схоластики, при­ймали від­ноше­н­ня як реальні, зосереджували дослідж. на роз­різнен­ні транс­цендентал. і предикаментал. від­ношень.

До пита­н­ня К. І. Кант звернувся у пр. «Kritik der Reinen Vernunft» («Критика чистого ро­зуму», Риґа, 1781). На його думку, «річ у собі» (реальність) принципово непі­знавана. Від­повід­но, навіть якщо К. Аристотелів. типу існують у реальності, ми не можемо їх пі­знати. Натомість у нашому мислен­ні є свої К., що ви­значають наше пі­зна­н­ня. Їх 12, вони існують у мислен­ні апріорі (незалежно від будь-якого досвіду). Складаючи пере­лік К., І. Кант від­штовхувався від списку суджень. Від­повід­но до Аристотелів. логіки, судже­н­ня поділив на 4 групи: за кількістю, якістю, від­ноше­н­ням і модальністю. І. Кант вважав, що кожна з цих груп має містити 3 елементи (утворюється пере­лік суджень із 12 елементів). Так, за кількістю судже­н­ня можуть бути заг., партикуляр. і одиничними. Напр., судже­н­ня «Всі люди смертні» — загальне, «Деякі люди чорноокі» — партикулярне, «Сократ — філософ» — одиничне. На під­ставі цього І. Кант ви­окремив К.: єд­ність, множин­ність та всецілість. За якістю судже­н­ня можуть бути ствердними, заперечними і нескінчен­ними — з цього випливають К.: реальність, заперече­н­ня та обмеже­н­ня. За від­ноше­н­ням І. Кант виділив категоріал., гіпотетичні і дизʼюнктивні судже­н­ня; К. — субсистенція (від­ноше­н­ня суб­станції та акциденту), каузальності (від­ноше­н­ня причини і наслідку) та реци­процитету (від­ноше­н­ня двох альтернатив). За модальністю судже­н­ня можуть бути про­блематич., асерторич. і аподиктичними; утворюється категоріал. тріада: можливість, існува­н­ня та необхідність. Оскільки К. присутні у мислен­ні будь-якої людини, можна вважати, що вони мають певну онтолог. вагу.

Засн. феноменології Е. Гус­серль пита­н­ня К. роз­глянув у дослідж. «Logische Untersuchungen» («Логічні дослідже­н­ня», 1900, т. 1; 1901, т. 2) та «Ideen zu einer reinen Phänomenologie und phänomenologischen Philosophie» («Ідеї до чистої феноменології і феноменологічної філософії», 1913, т. 1; усі — Галле). Особливістю категоріал. системи Е. Гус­серля є її двовимірність: існують матеріал. і формал. К. Від­мін­ність між ними полягає у методі, за допомогою якого їх виділено: матеріал. К. — через узагальне­н­ня, формальні — через формалізацію. Е. Гус­серль ви­окремив 3 найвищі матеріал. К.: природа (фіз. обʼєкти і події), культура (артефакти, соц. події й цін­ності) та сві­домість. Формал. К. існують як К. значе­н­ня і по­значуваного. К. значе­н­ня (як у І. Канта) ви­значають наше мисле­н­ня; натомість К. по­значуваного, подібно до аристотелівських, — це К. обʼєктів зовн. світу (онтолог. К.). Ці дві системи нерозривно повʼязані між собою «ідеал. законами», що уможливлює виведе­н­ня апріор. способом одних з інших. Спочатку ми ви­значаємо К. значе­н­ня, а від­так доходимо до К. обʼєктів; до того ж остан­ні — це не обʼєкти, які реально існують, а К. можливих обʼєктів. До ін. К. звертаємося через модифікацію суджень і під­становку, коли від­різняються ті судже­н­ня, які мають сенс, від абсурдних (тобто синтаксично некоректних). Найвищою К. обʼєктів є «обʼєкт як такий», який на на­ступ. рівні поділяють на такі К.: обʼєкт зокрема, стани справ, властивості, від­ноше­н­ня, числа тощо. Матеріал. та формал. К. не є взаємовиключними, навпаки, кожна річ має бути зразу в двох списках — у цьому полягає двовимірність системи.

Учень Е. Гус­серля Р. Інґарден продовжив багатовимірну онтологію. Ви­знаючи роз­різне­н­ня матеріал. і формал. К., він додав екзистенц. К., стверджуючи, що існує 4 найвищі екзистенц. К.: реальне (те, що існує у часо­просторі), ідеальне (абстрактне), абсолютне (повністю незалежне, позачасове) і суто інтенційне (залежне від сві­домості). Кожне суще має бути зміщене у одній з К. у кожному з вимірів.

Хоча більшість аналітич. філософів від­мовилася від спроб ви­значити цілісну категоріал. систему, деякі з них намагаються побудувати систему К. Швед. філософ І. Йогансон і амер. Р. Чізем продовжили аристотелів. лінію ро­зумі­н­ня К., ви­знаючи їх реальність. І. Йогансон, подібно до Аристотеля, виділив 7 найвищих К. (часо­про­стір, стан справ, якість, зовн. від­ноше­н­ня, інерція, спонтан­ність, тенденція), для виділе­н­ня яких викори­став метод послідов. абстрагува­н­ня. Категоріал. систему Р. Чізема побудовано у формі порфирієвого дерева, на вершині якого — найвища К., поділена на нижчі, кожну з яких також роз­ділено, так дерево роз­галужується. На вершині пере­буває К. сущого, роз­ділена на необхідне і контингентне. Необхідне Р. Чізем поділив на стани і не­стани, контингентне — на стани й індивіди. Ін. автори прагнули створити категоріал. систему, не висуваючи вимоги щодо її реальності, тому їхні К. є суто де­скриптивними. Такої позиції дотримувалися амер. філософи Р. Ґрос­сман, Д. Гоф­фман і Ґ. Ро­зенкранц. Р. Ґрос­сман, вважаючи своїм зав­да­н­ням осучаснити Аристотелів. К., виділив 8 К.: індивіди, властивості, від­ноше­н­ня, класи, структури, квантифікатори, факти, заперече­н­ня. Англ. філософ Е.-Дж. Лов за­пропонував реаліст. систему фундам. К., не висуваючи вимоги повноти системи. Під поня­т­тям «К.» ро­зумів ті види речей, які можуть існувати або спів­існувати. Е.-Дж. Лов вважав, що існує 4 фундам. К.: обʼєкти (індивідуал. суб­станції), модуси (властивості або конкретні від­ноше­н­ня), види (заг. суб­станції), атрибути (властивості і заг. від­ноше­н­ня). Він обʼ­єд­нав їх ієрархічно: дві перші — як партикулярії, дві остан­ні — як універсалії. Всі К. існують як під­види сущого.

Спроби побудови категоріал. системи показують, на­скільки складно дійти до консенсусу щодо ви­значе­н­ня К. Хоча майже кожен із на­званих авторів вважав, що його система є правильною, між ними існують істотні від­мін­ності. Крім того, для більшості категоріал. систем важко пройти тест на вичерпність і непо­вторюваність. Враховуючи це, багато філософів зайняли скептичну позицію щодо можливості побудови категоріал. системи і при­ймають релятивіст. позицію в цьому питан­ні. Напр., Я. Вастергоф довів, що пита­н­ня, які К. ми при­ймаємо, залежить від домовленості. Так, як ми можемо при­ймати різні аксіоматизації у математиці, так само можемо при­ймати різні види категоризації у філософії. Я. Вастергоф вважав, що К. є фундаментальними не для світу, а для нашого систематизува­н­ня світу.

Хоча більшість сучас. філософів скептичні у можливості побудувати повну категоріал. систему, вони ви­знають важливість дослідж. К. для філософії. Неналежне роз­різне­н­ня від­мін­них К. у філософії та ін. науках часто призводить до помилок. Напр., пита­н­ня, що краще — соната Л. ван Бетговена чи картина К. Моне, є без­глуздим, бо твори належать до різних К. У цьому контекс­ті важливі роботи Дж. Райла, який за­пропонував поня­т­тя «категоріал. хиба». Категоріал. хиба виникає тоді, коли до понять, що належать до різних К., ми за­стосовуємо під­хід, ніби вони належать до однієї. Дж. Райл роз­робив тест, за допомогою якого методологічно чітко можна ви­значити, що дві речі належать до різних К. Суть тесту в тому, що два мовні вирази належать до різних К., якщо існує контекст, в якому заміна одного виразу іншим призводить до абсурду. Цей тест, звичайно, не може довести, що два вирази належать до однієї К., а тільки що вони не належать до неї.

Більшість укр. філософів 20 ст. працювали в рамках марксизму-ленінізму. У марксист. філософії роль К. полягала у від­ображен­ні обʼєктив. дійсності, де вони узагальнювали предмети, процеси і від­ноше­н­ня. К. є заг. формами буття і мисле­н­ня, ступенями пі­зна­н­ня світу й істор. формами процесу пі­зна­н­ня. Вони є елементами системи, причому система є від­критою — по­ступово роз­вивається і доповнюється. Хоча марксист. філософи здебільшого не ставили перед собою зав­да­н­ня побудови повної системи К., на кшталт Аристотелевої чи Кантової, поня­т­тя «К.» вони використовували доволі часто. Багато уваги присвячено аналізу таких К., як якість, кількість, міра, суб­станція, матерія, про­стір, час, рух, видимість, сутність та ін. На думку деяких київ. філософів (М. Булатов, В. Іванов, В. Табачковський, В. Шинкарук), які в межах марксизму роз­вивали «антрополог. напрям», К. мають виражати насамперед антрополог. зміст.

Літ.: P. F. Strawson. Individuals: An Essay in Descriptive Metaphysics. New York, 1963; G. Ryle. Categories // Collected Papers. Vol. 2: Collected Essays. New York, 1971; Аристотель. Метафизика // Аристотель. Сочинения: В 4 т. Т. 1 / Пер. с греч. Москва, 1976; Його ж. Категории // Аристотель. Сочинения: В 4 т. Т. 2 / Пер. с греч. Москва, 1978; R. Grossmann. The Categorial Structure of the World. Bloomington, 1983; I. Johansson. Ontological Investigations. New York, 1989; J. Hoffman, G. S. Rosenkrantz. Substance among other Categories. Cambridge, 1994; R. Chisholm. A Realistic Theory of Categories. Cambridge, 1996; Кант І. Критика чистого ро­зуму / Пер. з нім. К., 2000; Гус­серль Э. Логические ис­следования / Пер. с нем. Москва, 2001; J. Westerhoff. Ontological Categories: Their Nature and Significance. Oxford, 2005; E. J. Lowe. The Four-Category Ontology: A Metaphysical Foundation for Natural Science. Oxford, 2006; Гус­серль Э. Идеи к чи­стой феноменологии и феноменологической философии / Пер. с нем. Москва, 2009; Симчич М. Philosophia rationalis у Києво-Могилянській академії. Компаративний аналіз могилянських курсів логіки кінця XVII — першої половини XVIIІ ст. В., 2009.

М. В. Симчич

Завантажити статтю