Категорія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Категорія

КАТЕГО́РІЯ (від грец. κατηγορία – обвинувачення, ознака) – загальне поняття, що відображає універсальні властивості та відношення об’єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку матеріальних, природних і духовних явищ; родове поняття, що позначає розряд предметів; група однорідних предметів, явищ, осіб. На думку деяких філософів (зокрема Аристотеля), К. існують реально. Отже, усе, що існує, має потрапляти під одну з К. Ін. філософи (напр., І. Кант) вважали, що К. існують лише у нашому мисленні і є визначальними для його функціонування. Найчастіше до категоріал. системи висувають дві вимоги: вона має бути неповторюваною (не можна, щоб одна річ належала до двох К.) і вичерпною (неприпустимо, щоб існували речі, які не можна було б вписати до жодної з К.). Багато філософів скептично ставляться до можливості створення повної категоріал. системи, проте визнають важливість розмежування різних К. задля уникнення філос. помилок.

Аристотель сприймав К. як найвищі роди буття, присвятив питанню їхньої систематизації твір «Kατηγορίαι» («Категорії»; завдяки цьому термін «К.» увійшов до усталеного філос. слововжитку). Він виділив 10 К.: субстанція, якість, кількість, відношення, час, простір, положення, стан, дія, терпіння. К. поділяють на дві нерівні групи: з одного боку – субстанція, з ін. – 9 акцидентів (різних її ознак). Між дослідниками спадщини Аристотеля немає одностайності, на підставі чого він визначив саме ці К. Імовірно, Аристотель виділив К., відштовхуючись від того, які питання можна поставити, характеризуючи предмет. Так, Сократ (субстанція), який Сократ? – веселий (якість), якого віку? – 50 р. (кількість), де перебуває? – в Афінах (місце). В ін. творах (зокрема пр. «Metafusika/» – «Метафізика») Аристотель кілька разів навів перелік К., однак він неповний, автор не зазначав, що деякі К. випущені. Аристотель не сприймав перелік К. як остаточний. Найвірогідніше, він його навів, щоб показати, які К. можуть бути. Про незавершеність списку К. свідчить те, що певну ознаку можна вписати до різних К. Напр., якщо Сократ стоїть біля Акрополя, то це можна сприймати як місце і відношення. Хоча перелік К. у Аристотеля, найімовірніше, не остаточний, пізніша традиція його «канонізувала». У пізньоантич. та середньовіч. філософії багато уваги присвячено розгляду К. Аристотеля. Так, навіть у 17–18 ст. Аристотелеві К. детально вивчали у києво-могилян. філос. курсах. Могилян. професори викладали вчення про К. у курсах логіки. Особливо детально вивчали К. субстанції, кількості, якості та відношення (найдосліджувана). Могилянці, як і ін. філософи пізньої схоластики, приймали відношення як реальні, зосереджували дослідж. на розрізненні трансцендентал. і предикаментал. відношень.

До питання К. І. Кант звернувся у пр. «Kritik der Reinen Vernunft» («Критика чистого розуму», Риґа, 1781). На його думку, «річ у собі» (реальність) принципово непізнавана. Відповідно, навіть якщо К. Аристотелів. типу існують у реальності, ми не можемо їх пізнати. Натомість у нашому мисленні є свої К., що визначають наше пізнання. Їх 12, вони існують у мисленні апріорі (незалежно від будь-якого досвіду). Складаючи перелік К., І. Кант відштовхувався від списку суджень. Відповідно до Аристотелів. логіки, судження поділив на 4 групи: за кількістю, якістю, відношенням і модальністю. І. Кант вважав, що кожна з цих груп має містити 3 елементи (утворюється перелік суджень із 12 елементів). Так, за кількістю судження можуть бути заг., партикуляр. і одиничними. Напр., судження «Всі люди смертні» – загальне, «Деякі люди чорноокі» – партикулярне, «Сократ – філософ» – одиничне. На підставі цього І. Кант виокремив К.: єдність, множинність та всецілість. За якістю судження можуть бути ствердними, заперечними і нескінченними – з цього випливають К.: реальність, заперечення та обмеження. За відношенням І. Кант виділив категоріал., гіпотетичні і диз’юнктивні судження; К. – субсистенція (відношення субстанції та акциденту), каузальності (відношення причини і наслідку) та реципроцитету (відношення двох альтернатив). За модальністю судження можуть бути проблематич., асерторич. і аподиктичними; утворюється категоріал. тріада: можливість, існування та необхідність. Оскільки К. присутні у мисленні будь-якої людини, можна вважати, що вони мають певну онтолог. вагу.

Засн. феноменології Е. Гуссерль питання К. розглянув у дослідж. «Logische Untersuchungen» («Логічні дослідження», 1900, т. 1; 1901, т. 2) та «Ideen zu einer reinen Phänomenologie und phänomenologischen Philosophie» («Ідеї до чистої феноменології і феноменологічної філософії», 1913, т. 1; усі – Галле). Особливістю категоріал. системи Е. Гуссерля є її двовимірність: існують матеріал. і формал. К. Відмінність між ними полягає у методі, за допомогою якого їх виділено: матеріал. К. – через узагальнення, формальні – через формалізацію. Е. Гуссерль виокремив 3 найвищі матеріал. К.: природа (фіз. об’єкти і події), культура (артефакти, соц. події й цінності) та свідомість. Формал. К. існують як К. значення і позначуваного. К. значення (як у І. Канта) визначають наше мислення; натомість К. позначуваного, подібно до аристотелівських, – це К. об’єктів зовн. світу (онтолог. К.). Ці дві системи нерозривно пов’язані між собою «ідеал. законами», що уможливлює виведення апріор. способом одних з інших. Спочатку ми визначаємо К. значення, а відтак доходимо до К. об’єктів; до того ж останні – це не об’єкти, які реально існують, а К. можливих об’єктів. До ін. К. звертаємося через модифікацію суджень і підстановку, коли відрізняються ті судження, які мають сенс, від абсурдних (тобто синтаксично некоректних). Найвищою К. об’єктів є «об’єкт як такий», який на наступ. рівні поділяють на такі К.: об’єкт зокрема, стани справ, властивості, відношення, числа тощо. Матеріал. та формал. К. не є взаємовиключними, навпаки, кожна річ має бути зразу в двох списках – у цьому полягає двовимірність системи.

Учень Е. Гуссерля Р. Інґарден продовжив багатовимірну онтологію. Визнаючи розрізнення матеріал. і формал. К., він додав екзистенц. К., стверджуючи, що існує 4 найвищі екзистенц. К.: реальне (те, що існує у часопросторі), ідеальне (абстрактне), абсолютне (повністю незалежне, позачасове) і суто інтенційне (залежне від свідомості). Кожне суще має бути зміщене у одній з К. у кожному з вимірів.

Хоча більшість аналітич. філософів відмовилася від спроб визначити цілісну категоріал. систему, деякі з них намагаються побудувати систему К. Швед. філософ І. Йогансон і амер. Р. Чізем продовжили аристотелів. лінію розуміння К., визнаючи їх реальність. І. Йогансон, подібно до Аристотеля, виділив 7 найвищих К. (часопростір, стан справ, якість, зовн. відношення, інерція, спонтанність, тенденція), для виділення яких використав метод послідов. абстрагування. Категоріал. систему Р. Чізема побудовано у формі порфирієвого дерева, на вершині якого – найвища К., поділена на нижчі, кожну з яких також розділено, так дерево розгалужується. На вершині перебуває К. сущого, розділена на необхідне і контингентне. Необхідне Р. Чізем поділив на стани і нестани, контингентне – на стани й індивіди. Ін. автори прагнули створити категоріал. систему, не висуваючи вимоги щодо її реальності, тому їхні К. є суто дескриптивними. Такої позиції дотримувалися амер. філософи Р. Ґроссман, Д. Гоффман і Ґ. Розенкранц. Р. Ґроссман, вважаючи своїм завданням осучаснити Аристотелів. К., виділив 8 К.: індивіди, властивості, відношення, класи, структури, квантифікатори, факти, заперечення. Англ. філософ Е.-Дж. Лов запропонував реаліст. систему фундам. К., не висуваючи вимоги повноти системи. Під поняттям «К.» розумів ті види речей, які можуть існувати або співіснувати. Е.-Дж. Лов вважав, що існує 4 фундам. К.: об’єкти (індивідуал. субстанції), модуси (властивості або конкретні відношення), види (заг. субстанції), атрибути (властивості і заг. відношення). Він об’єднав їх ієрархічно: дві перші – як партикулярії, дві останні – як універсалії. Всі К. існують як підвиди сущого.

Спроби побудови категоріал. системи показують, наскільки складно дійти до консенсусу щодо визначення К. Хоча майже кожен із названих авторів вважав, що його система є правильною, між ними існують істотні відмінності. Крім того, для більшості категоріал. систем важко пройти тест на вичерпність і неповторюваність. Враховуючи це, багато філософів зайняли скептичну позицію щодо можливості побудови категоріал. системи і приймають релятивіст. позицію в цьому питанні. Напр., Я. Вастергоф довів, що питання, які К. ми приймаємо, залежить від домовленості. Так, як ми можемо приймати різні аксіоматизації у математиці, так само можемо приймати різні види категоризації у філософії. Я. Вастергоф вважав, що К. є фундаментальними не для світу, а для нашого систематизування світу.

Хоча більшість сучас. філософів скептичні у можливості побудувати повну категоріал. систему, вони визнають важливість дослідж. К. для філософії. Неналежне розрізнення відмінних К. у філософії та ін. науках часто призводить до помилок. Напр., питання, що краще – соната Л. ван Бетговена чи картина К. Моне, є безглуздим, бо твори належать до різних К. У цьому контексті важливі роботи Дж. Райла, який запропонував поняття «категоріал. хиба». Категоріал. хиба виникає тоді, коли до понять, що належать до різних К., ми застосовуємо підхід, ніби вони належать до однієї. Дж. Райл розробив тест, за допомогою якого методологічно чітко можна визначити, що дві речі належать до різних К. Суть тесту в тому, що два мовні вирази належать до різних К., якщо існує контекст, в якому заміна одного виразу іншим призводить до абсурду. Цей тест, звичайно, не може довести, що два вирази належать до однієї К., а тільки що вони не належать до неї.

Більшість укр. філософів 20 ст. працювали в рамках марксизму-ленінізму. У марксист. філософії роль К. полягала у відображенні об’єктив. дійсності, де вони узагальнювали предмети, процеси і відношення. К. є заг. формами буття і мислення, ступенями пізнання світу й істор. формами процесу пізнання. Вони є елементами системи, причому система є відкритою – поступово розвивається і доповнюється. Хоча марксист. філософи здебільшого не ставили перед собою завдання побудови повної системи К., на кшталт Аристотелевої чи Кантової, поняття «К.» вони використовували доволі часто. Багато уваги присвячено аналізу таких К., як якість, кількість, міра, субстанція, матерія, простір, час, рух, видимість, сутність та ін. На думку деяких київ. філософів (М. Булатов, В. Іванов, В. Табачковський, В. Шинкарук), які в межах марксизму розвивали «антрополог. напрям», К. мають виражати насамперед антрополог. зміст.

Літ.: P. F. Strawson. Individuals: An Essay in Descriptive Metaphysics. New York, 1963; G. Ryle. Categories // Collected Papers. Vol. 2: Collected Essays. New York, 1971; Аристотель. Метафизика // Аристотель. Сочинения: В 4 т. Т. 1 / Пер. с греч. Москва, 1976; Його ж. Категории // Аристотель. Сочинения: В 4 т. Т. 2 / Пер. с греч. Москва, 1978; R. Grossmann. The Categorial Structure of the World. Bloomington, 1983; I. Johansson. Ontological Investigations. New York, 1989; J. Hoffman, G. S. Rosenkrantz. Substance among other Categories. Cambridge, 1994; R. Chisholm. A Realistic Theory of Categories. Cambridge, 1996; Кант І. Критика чистого розуму / Пер. з нім. К., 2000; Гуссерль Э. Логические исследования / Пер. с нем. Москва, 2001; J. Westerhoff. Ontological Categories: Their Nature and Significance. Oxford, 2005; E. J. Lowe. The Four-Category Ontology: A Metaphysical Foundation for Natural Science. Oxford, 2006; Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии / Пер. с нем. Москва, 2009; Симчич М. Philosophia rationalis у Києво-Могилянській академії. Компаративний аналіз могилянських курсів логіки кінця XVII – першої половини XVIIІ ст. В., 2009.

М. В. Симчич

Стаття оновлена: 2012