КАТРЕ́НКО Олександер (справж. — Катрухін Олександр Михайлович; ін. псевд.: Кирпатий Олександро, Хомівченко Ол.; 14. 10. 1859, Харків. губ. — ?) — прозаїк. Навч. у Харків. гімназії. Працював у пошт.-телегр. конторі. Член Товариства тарасівців (1897). Перші його твори пере­важно істор. та етногр. характеру. Дебютував 1884 у ж. «Киевская старина». Друкувався у ж. «Зоря», «Дзвінок» та ін. До поч. 1900-х рр. спів­працював із О. Маковеєм, О. Кониським; листувався з І. Франком, Б. Грінченком, О. Лукичем. Автор оповідань «До лиха та ще лихо» (1889), «Як чоловік собі науку здобував» (1892), «Закон смерті» (1899), «Завірюха» (1900), «Із записок народолюбця» (1902). І. Франко згадував про К. як про послідовника Ф. Достоєвського: «Читаючи його оповіда­н­ня, ми пере­живаємо ті тяжкі моменти утиску, без­надійності, руйнува­н­ня людських сил і людських надій, які в ту пору пере­живала вся Росія». Для твор. манери К. характерні по­єд­на­н­ня ліризму з психологізмом. Зображував пере­важно побут.-психол. образи з життя пореформен. села й дрібномаєт. панства, моделюючи дійсність крізь призму на­строїв персонажів, торкаючись морал.-етич., філос. про­блем. Деякі оповіда­н­ня К. вміщено у зб. «Українська новелістика кінця ХІХ — початку ХХ ст.» (К., 1989).