Кримських татар Коренізація - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кримських татар Коренізація

КРИ́МСЬКИХ ТАТА́Р «Коренізація» – національна політика, яку про­водила у 1920–30-х роках у Крим­ській Автономній Соціалістичній Радянській Республіці радянська влада. «Коренізація» окре­мих народів у СРСР мала свою специфіку, тому в УСРР її називали українізацією, у Криму – татаризацією. 1917–20 на Крим. п-ові діяла низка політ. партій, створ. за етніч. принципом (нац. кримськотатар. – Міллі-Фірка), що відстоювали насамперед інтереси селянства.

Зі встано­в­ленням рад. влади більшість із них заявила про готовність до співпраці, однак більшовики від­разу ж ліквідували усі нац. політ. орг-ції. Гол. завданням для них стало залучення крим. татар у рад. органи влади й управління. Вже через декілька місяців після встановлення рад. влади у постанові Крим. ревкому від 6 черв­ня 1921 зазначено: «Признать це­лесообразным и желательным вовлечение в Соваппараты татна­селения для чего: В тех районах и селениях где большинство на­селения татары в Сель и Рай­ревкомы желательно назначать на должности Предуревкомов татар коммунистов». При цьому більшовики вимушено мирилися з їхнім непролетар. походженням, оскільки більшість походила з інтелігент. або дрібнобурж. родин і раніше перебувала на націоналіст. позиціях. У Консти­туції Крим. Автоном.

Соціаліст. Рад. Респ. (АСРР), ухваленій 1921 1-м Всекрим. з’їздом рад, держ. мовами проголошено рос. і крим­ськотатарську. При РНК Крим. АСРР організовано колегію перекладачів, яка перекладала кримськотатар. мовою декрети й закони, видавала збірники законодав. актів. У доповіді «Об­зор работы по нацстроительству Крымской АССР» (1926) зазначено, що при райвиконко­мах також створ. посади переклада­чів, усі заяви зобов’язали приймати і на кримськотатар. мо­ві, відмінено обмеження при відправленні телеграм та ін. 25 черв­ня 1929 РНК Крим. АСРР прийняла декрет про ведення доку­­ментації на кримськотатар. мові у держ. установах і громад. орг-ціях у р-нах та містах, де проживала значна кількість крим. татар. Причому на реалізацію положень декрету відведено по­рівняно короткий термін. Відкрито низку кримськотатар. шкіл і газет, а також театр. Таким чи­ном, кримськотатар. мову актив­но запроваджували в усіх сферах життя сусп-ва.

У квітні 1923 на 12-му з’їзді РКП(б) нац. політика більшовиків отримала назву «коренізація», кер-во партії визначило комплекс заходів і їхній характер. 1926 розпочато розукрупнення сільрад, створ. у місцях компакт. прожи­вання крим. татар (від 51-ї на поч. року до 145-ти наприкінці). У нац. сільрадах документація ве­лася кримськотатар. мовою, у органах держ. влади й упр. крим. татарам виділено квоту в 25–40 % від заг. кількості службов­ців. На той час серед чл. сіль­рад крим. татари становили 39,9 %, голів сільрад – 40 %, чл. рай. ви­конкомів – 20 %, чл. ЦВК Крим. АСРР – 40 %. Значно повільніше відбувалося поповнення місц. парт. орг-ції: 1 січня 1925 у її скла­ді нараховувалося 236 крим. та­тар (4,6 % від заг. кількості), 1 жовт­ня того ж року – 440 (7,1 %). У 1920-х рр. виникло явище крим­ськотатар. націонал-комінізму. Як і їхні укр. колеги, кримськотатар. націонал-комуністи акцен­тували увагу на нац., а не більшов. аспектах татаризації. Для координації роботи створ.

Нац. комісію при Крим. обл. ком-ті РКП(б) на чолі з Д. Петропавлов­ським, запроваджено посаду Уповноваженого з охорони прав та інтересів нац. меншин при Президії ЦВК Крим. АСРР (у 1920-х рр. – У.-В. Балич). Сфор­мовано 9 кримськотатар. нац. р-нів, зокрема Бахчисарай., Ял­тин., Алуштин., Балаклав., Судац., Карасубазарський. Оскіль­ки більшов. ідеологія орієнтува­лася на міських пром. робітників (пролетаріат), а крим. татари у переважній більшості займалися с. госп-вом і кустар. промислами, пріоритет. завданням стала татаризація пром-сті – формуван­ня кримськотатар. пролетаріату. На найбільших пром. підпр-вах для крим. татар зарезервовано до 25 % робочих місць, у про­фес.-тех. навч. закладах створ. групи із кримськотатар. молоді. 1 березня 1929 опубл. постанову ЦВК Крим. АСРР про «коренізацію» в пром-сті, у якій постав­лено завдання збільшити кількість кримськотатар. робітників із 1092-х осіб (5,9 %) у 1927–28 до 6668-ми (22,7 %) у 1932–33.

Станом на 1932 до роботи в пром-сті вдалося залучити 6394 крим. татарина. За переписом 1926, у Крим. АСРР проживало 179,1 тис. крим. татар, з них у сільс. місцевості – 143,7 тис., у містах – 35,3 тис. осіб. Відповідно перерозподіл земел. ресурсів стосувався знач. частини крим. татар. Земел. реформа як складова «коренізації» передба­чала внутр.-сільс. (упорядкуван­ня користування земел. ділян­ками на місц. рівні) та міжсільс. (переселення частини крим. та­тар із Пд. узбережжя у степ. р-ни) землеустрій. При цьому переселяли тих крим. татар, у яких земел. наділ був значно меншим норми, а ресурсів для його розширення віднайти не вдалося. Частину землі заплановано нада­ти реемігрантам з-за кордону.

В жовтні 1925 до ЦВК Крим. АСРР звернулася ініціативна гру­па з проханням дозволити орг-цію Т-ва з рееміграції та розселення крим. татар. Його осн. завдання: сприяння поверненню з емігра­ції та облаштуванню крим. татар і їхніх потомків, розселення малоземел. і безземел. крим. татар. 29 січня 1925 Президія ЦВК Крим. АСРР ухвалила рішення поставити перед ЦВК СРСР питання про дозвіл на в’їзд до Криму кримськотатар. емігрантів з Болгарії та Румунії та наділення їх землею. 1926 Нар. комісаріат землеробства Крим. АСРР розпочав переселення крим. татар із Пд. узбережжя та реемігрантів. Загалом татаризація Крим. п-ова значно сприяла соц.-екон. і культ.-осв. розвитку крим. татар, а її згортання на поч. 1930-х рр. супроводжува­лося масовими репресіями про­ти актив. кримськотатар. діячів.

Літ.: Хованцев Д. В. Політика коренізації на Україні й у Криму: порівняльний аналіз практики 20-х років // Культура народів Причорномор’я. 1999. № 1; Котляр Н. Політика коренізації в Криму в 20–30-ті рр. ХХ ст. // Пробл. історії України: факти, судження, пошуки: Між­відом. зб. наук. пр. К., 2003. Вип. 9; Якубова Л. Д. Етнічні меншини УСРР у 20-і – першій половині 30-х років ХХ ст.: історіографія та джерела досліджень. К., 2006; Кузьменко В. Б. Міжнаціональні відносини в Радянській Україні (1917–1939 рр.): правові аспекти. О., 2009.

Г. М. Кондратюк

Стаття оновлена: 2014