Кримські гори - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кримські гори

КРИ́МСЬКІ ГО́РИ – фізико-географічна (ландшафт­на) гірська система на Півдні Кримського півострова. Простя­гається на 180 км із Пд. Зх. на Пн. Сх. від мису Фіолент побл. Севастополя до мису Іллі побл. м. Феодосія. Шир. гір. смуги до 60 км, пл. 6765 км2. К. г. утворилися під час формування альпій. складчастої системи на Крим. мегаантиклінорії. У неоген-четвертин. періоді у рельєфі виділилися 3 майже паралел. пасма з крутими пд. і пологими пн. схилами: Головне пасмо Кримських гір (найвище, макс. вис. 1545 м, г. Роман-Кош), Внутрі­шнє пасмо Кримських гір (738 м, г. Кубалач), Зовнішнє пасмо Крим­ських гір (344 м, г. Казанташ). Пасма розділені ерозійно-тектон. поздовж. зниженнями (субсеквент. долинами), у бага­тьох місцях розсічені попереч. (консеквент.) річк. долинами, які іноді є каньйоноподібними. К. г. – складчасто-брилова система, що входить до Середзем­номор. рухливого поясу. Складені осадовими гір. породами тріас-юрського (аргіліти й алев­роліти фундаменту гір. споруди), юрського, крейдяного палеоген. та неоген. віку (вапняки, конгломерати, мергелі, глини), а також незнач. кількістю юрських вулкан. порід (ефузив. та інтрузив. генезису). На Пн. межує з платформно-рівнин. частиною п-ова, на Пд. – із Чор­ним морем. Характерні типові скельні стіни та схили, нагірні плато (яйли) з числен. карст. утвореннями (див. Кримські пе­­чери), ерозійні гори-останці, куести та ін. форми рельєфу, що визначають мозаїчну картину екотопів. Налічується бл. 1300 карст. порожнин (печер, шахт, колодязів), понад 8500 карст. лійок. У передгір’ї сформувалися оригін. куест. пасма. Найдовшою серед карст. порожнин К. г. є печера Кизил-Коба (21,5 км), найглибшою – Солдатська (517 м). У К. г. з корис. копалин видобу­вають флюсові, мармуроподібні та мохуваткові вапняки, габро-діабази. Клімат змінюється від вологого, з помірно холодною зимою на яйлах (середня т-ра липня +15,6 °С, лютого – до –3,8 °С; річна кількість опадів понад 1000 мм) до напівзасушливого, теплого, з м’якою зимою в передгір’ї (середня т-ра липня +21,2 °С, січня – до –0,5 °С; річна кількість опадів бл. 500 мм) та середземномор., посушливого, спекотного, з по­мірно теплою зимою на Пд. березі Криму (середня т-ра липня +23,7 °С, лютого – до +3,8 °С; річна кількість опадів бл. 600 мм). У К. г. відомо понад 2600 джерел, тут беруть початок майже всі річки п-ова. У цьому регіоні ростуть бл. 2350 видів та підвидів судин. рослин (92,5 % флори Крим. п-ова), зокрема 205 видів, занес. до Червоної книги України. У деревостані переважають широколистяні ліси (дуби пухнастий та скельний, граб і бук звичайні), значні площі займають хвойні (сосни кримська та звичайна), а також розріджені ліси (граб східний, дуби пухнастий та скельний, паліурус, види глоду, шипшини). Серед рідкіс. видів – ялівець високий, суничне дерево червоне, чист кримський, бл. 50 видів зозулинцевих тощо. З 63-х видів та підвидів ссавців, поширених на п-ові, 20 представлені у К. г. (олень шляхетний, муфлон європейський, підковоноси малий і південний та ін.). У К. г. виокремлюють 3 ландшафтні області: Крим. ліс. середньо­гір’я (Гол. пасмо К. г., 1565 км2), Крим. розрідженоліс. субсередземно­мор’я (Пд. берег Криму, 1255 км2) та Крим. лісостеп. передгір’я (Внутр. і Зовн. пасма та міжпас­мові зниження на Пн., 3945 км2). Для кожної з цих областей характерний певний набір генетично однорід. видів ландшафтів (див. Гірські ландшафти). У К. г. зосереджено 120 територій та об’єктів природно-заповід. фонду, зокрема 40 територій заг.-держ. значення (Карадазький природний заповідник, Крим­ський природний заповідник, Ял­тинський гірсько-лісовий природний заповідник, а також при­род. заповідник Мис Мартьян). К. г. – важливий район екотуризму.

Літ.: Ена В. Г. В горах и на равнинах Крыма. Сф., 1973; Багрова Л. А., Боков В. А., Багров Н. В. География Кры­­ма. К., 2001; Ена В. Г., Ена Ал. В., Ена Ан. В. Краткий географический словарь Крыма. Сф., 2011.

В. Г. Єна, О. В. Єна, А. В. Єна

Стаття оновлена: 2014