Кахане Давид - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кахане Давид

КАХА́НЕ Давид (15. 03. 1903, м-ко Гримайлів, нині смт Гусятин. р-ну Терноп. обл. – 24. 09. 1997, Тель-Авів) – громадський і релігійний діяч. Навч. у Терноп. г-зії (1917–23), рабинат. семінаріях Вроцлава (Польща) і Берліна. Захистив у Віден. ун-ті доктор. дис. на тему юдаїзму та євреїв у польс. літ-рі 18–19 ст. Від 1929 – у Львові. Від 1930 – рабин Сикстус. синагоги. Того ж року признач. кер. Наук. ін-ту з вивчення Старого Заповіту. Від 1936 – пом. рабина для євреїв-військовослужбовців львів. гарнізону. 1939–40 викладав польс. мову і літ-ру. Під час нім. окупації Львова був чл. реліг. відділу Євр. ради, служив у євр. поліції в ґетто. Під час знищення в’язнів Янів. табору у травні 1943 утік, переховувався в резиденції митрополита Андрея Шептицького і монастирі студитів у Львові. Від 1944 – ст. бібліотекар євр. б-ки у Львові, підпільно виконував рабин. обов’язки. У лютому 1945 виїхав до Польщі, де очолював Раду рабинів (1947–50), водночас гол. рабин Війська Польського у званні полковника (1948–50). Від 1951 – в Ізраїлі, 1952–67 – гол. рабин ВПС. 1969–75 – голова рабинат. суду в Буенос-Айресі. Залишив спогади «Lvov Ghetto Diary» (Tel Aviv, 1978; укр. перекл. – «Щоденник Львівського гетто. Спогади рабина Давида Кахане», К., 2003).

О. А. Деко

Стаття оновлена: 2012