КОТЛЯРЕ́ВСЬКИЙ Іван Арсені­йович (07. 11. 1941, Ташкент — 13. 06. 2007, Київ) — музико­знавець, педагог. Син А. Котляревського та В. Бакєєвої, батько О. Котляревської. Доктор мистецтво­знавства (1985), професор (1986), член-кореспондент АМУ (1997). Заслужений діяч науки і техніки України (1993). Член НСКУ (1991). Навч. у Львів. (1960; кл. валторни), закін. Новосибір. кон­серваторію (РФ, 1966; кл. теорії музики Ю. Кона), де від­тоді й ви­кладав. Від 1968 — у Нац. муз. академії України (Київ): 1984–95 — проректор з наукової роботи, водночас від 1992 — завідувач кафедри теорії музики. З ініціативи К. в академії від­крито інформ.-обчис­люв. центр, наук.-творчу лаб. з укр. фольклору, кабінет укр. му­зико­знавства. Як актив. дослідник, пропагандист і популяризатор вітчизн. та світ. муз. спад­щини і сучас. укр. та зарубіж. композиторів створив власний напрям у наук. музико­знавстві. Брав участь у виготовлен­ні та реконструюван­ні органів у Новосибірську, Москві, Черкасах, Києві. Наукові дослідже­н­ня: теорія му­зики, історія муз. виконавства, муз. освіта. Серед учнів — М. Де­нисенко, І. Коханик, В. Іванченко, І. Ігнатченко, О. Маркова, Т. Мартинюк, О. Рощенко, О. Са­мойленко, В. Сумарокова, Л. Ша­повалова.