Київська оборонна операція - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Київська оборонна операція

КИ́ЇВСЬКА ОБОРО́ННА ОПЕРА́ЦІЯ Проведена 7 липня – 26 вересня 1941 військами Пд.-Зх. фронту (5 заг.-військ. армій) під командуванням генерал-полковника М. Кирпоноса за актив. участі кораблів Пінської військ. флотилії (командувач – контр-адмірал Д. Рогачов). Заг. кер-во здійснював головнокомандувач військами Пд.-Зх. напряму маршал Рад. Союзу С. Будьонний (від 13 вересня – маршал Рад. Союзу С. Тимошенко). Їм протистояли нім. війська групи армій «Південь» під командуванням генерал-фельдмаршала Ґ. фон Рундштедта, а також 2-а танк. група (командувач – генерал-полковник Г. Гудеріан) і 2-а армія (генерал-полковник М. фон Вейхс) із групи армій «Центр». Під час боїв на Правобереж. Україні у червні – на поч. липня Червона армія зазнала знач. втрат. Нім. війська прорвали оборону та захопили Новоград-Волинський, Житомир, Бердичів. Продовжуючи наступ, 11 липня вони вийшли на р. Ірпінь (15–20 км на Зх. від Києва). Однак швидко захопити місто їм не вдалося – цьому завадила стійка оборона військ Київ. укріпрайону та контрудари 5-ї (командувач – генерал-майор М. Потапов) і 6-ї (генерал-лейтенант І. Музиченко) армій. Водночас на Пд. 26-а армія генерал-лейтенанта Ф. Костенка зупинила просування нім. 1-ї танк. групи (командувач – генерал-полковник Е. фон Клейст). Через загрозу обходу лівого флангу Пд.-Зх. фронту із його складу до Пд. фронту передано 6-у і 12-у (командувач – генерал-майор П. Понєдєлін) армії. Скориставшись цим, нім. війська оточили і розгромили їх побл. Умані. У полон потрапило понад 100 тис. червоноармійців і ком-рів, зокрема генерали І. Музиченко та П. Понєдєлін (1950 розстріляний за звинуваченнями у зраді батьківщині та співпраці з ворогом). Відновивши наступ, 1 серпня нім. війська підійшли з Пд. до перед. краю Київ. укріпрайону на рубіж Білогородка–Тарасівка–Віта-Поштова–Лісники, 10 серпня прорвалися до передмість Києва – Совок і Мишоловки, де були зупинені. Рішенням Ставки й командування Пд.-Зх. фронту війська, що обороняли Київ, об’єднано у 37-му армію під командуванням генерал-майора А. Власова (нач. Київ. гарнізону). Завдяки введенню у бій 5-ї повітрянодесант. бригади полковника О. Родимцева і 2-х новосформов. дивізій до 16 серпня вдалося деблокувати доти Київ. укріпрайону й відкинути нім. війська майже до першої лінії оборони Києва. Регуляр. військам допомагали частини нар. ополчення (бл. 35 тис. осіб) за підтримки 2-х бронепоїздів і партизан. загони, сформов. із робітників Донбасу, Харкова, Полтави. А. Гітлер, враховуючи ситуацію, що склалася, вирішив змінити гол. цілі наступу: перекинути частину сил групи армій «Центр» із моск. напряму на Пд. з метою разом із групою армій «Південь» оточити й розгромити Пд.-Зх. фронт, до поч. зими захопити Донбас і Крим та заблокувати транспортування нафти з Кавказу. Отже, гол. завданням стало не захоплення Москви, а забезпечення флангів. Багато нім. генералів, зокрема Г. Гудеріан, вважали це рішення А. Гітлера помилковим і навіть фатальним для всієї кампанії, оскільки було втрачено час для наступу на Москву в сприятливих умовах. Нім. танк. частини форсували Дніпро й захопили плацдарми на Пн. і Пд. від Києва. Усвідомлюючи небезпеку оточення, командування Пд.-Зх. фронту звернулося до Ставки із проханням дозволити залишити Київ і відійти на рубіж по р. Псел. Однак Й. Сталін, якого командувачі К. о. о. раніше неодноразово запевняли у можливості утримати Київ, зволікав. Коли ж нарешті дозвіл на відступ було отримано, частини нім. 1-ї і 2-ї танк. армій з’єдналися побл. м. Лохвиця (Полтав. обл.). У оточенні опинилися 5-а, 37-ма, 26-а й окремі підрозділи 38-ї і 21-ї армій (загалом бл. 660 тис. осіб). У ніч на 19 вересня рад. війська залишили Київ, але організовано відвести їх не вдалося. Розчленовані частини, що залишились без упр., діяли розрізнено і, як правило, невеликими групами. 20–22 вересня у гаю Шумейкове побл. х. Дрюківщина (нині село Лохвиц. р-ну Полтав. обл.) розгромлено зведену колону штабів Пд.-Зх. фронту та 5-ї армії. Загинули командувач фронтом М. Кирпонос, чл. військ. ради М. Бурмистенко, начштабу генерал-майор В. Тупиков. Командувач 5-ї армії М. Потапов важко пораненим потрапив у полон. Враховуючи значну роль, яку відіграла 5-а армія в оборон. боях 1941, зокрема в К. о. о., та відмову співпрацювати з німцями у полоні, після перевірок наприкінці 1945 М. Потапов поновлений у генерал. званні й продовжив службу в армії. Розгром Пд.-Зх. фронту відкрив нім. військам шлях у Сх. Україну, Приазов’я та Донбас, однак завдяки К. о. о. вдалося відтягнути 17 ворожих дивізій із моск. стратег. напряму і виграти час. Заг. втрати військ Пд.-Зх. фронту склали понад 700 тис. осіб (безповоротні – 627,8), з оточення вийшло лише 15 тис.; заг. втрати ворожих військ оцінюють у 128,6 тис. осіб.

Літ.: Баграмян И. Х. Так начиналась война. Москва, 1977; Крещанов А., Кузяк А., Осипов А., Продан О. 1941. Оборона Киева. Кн. 1. К., 2002; Кривошеев Г. Ф. и др. Великая Отечественная без грифа секретности. Книга потерь. Москва, 2009.

Р. В. Пилипчук

Стаття оновлена: 2012