Київська оборонна операція

КИ́ЇВСЬКА ОБОРО́Н­НА ОПЕРА́ЦІЯ Проведена 7 липня — 26 вересня 1941 військами Пд.-Зх. фронту (5 заг.-військ. армій) під командува­н­ням генерал-полковника М. Кирпоноса за актив. участі кораблів Пінської військ. флотилії (командувач — контр-адмірал Д. Рогачов). Заг. керівництво здійснював головнокомандувач військами Пд.-Зх. напряму маршал Рад. Союзу С. Будьон­ний (від 13 вересня — маршал Рад. Союзу С. Тимошенко). Їм протистояли нім. війська групи армій «Пів­день» під командува­н­ням генерал-фельдмаршала Ґ. фон Рундштедта, а також 2-а танк. група (командувач — генерал-полковник Г. Гудеріан) і 2-а армія (генерал-полковник М. фон Вейхс) із групи армій «Центр». Під час боїв на Прав­обереж. Україні у червні — на поч. липня Червона армія за­знала знач. втрат. Нім. війська прорвали оборону та захопили Ново­град-Волинський, Житомир, Бердичів. Продовжуючи на­ступ, 11 липня вони ви­йшли на р. Ірпінь (15–20 км на Зх. від Києва). Однак швидко захопити місто їм не вдалося — цьому завадила стійка оборона військ Київ. укріпра­йону та контр­удари 5-ї (командувач — генерал-майор М. Потапов) і 6-ї (генерал-лейтенант І. Музиченко) армій. Водночас на Пд. 26-а армія генерал-лейтенанта Ф. Костенка зупинила просува­н­ня нім. 1-ї танк. групи (командувач — генерал-полковник Е. фон Клейст). Через за­грозу обходу лівого флангу Пд.-Зх. фронту із його складу до Пд. фронту пере­дано 6-у і 12-у (командувач — генерал-майор П. Понєдєлін) армії. Скори­ставшись цим, нім. війська оточили і роз­громили їх побл. Умані. У полон потрапило понад 100 тис. червоноармійців і командирів, зокрема генерали І. Музиченко та П. Понєдєлін (1950 роз­стріляний за звинуваче­н­нями у зраді батьківщині та спів­праці з ворогом). Від­новивши на­ступ, 1 серпня нім. війська пі­ді­йшли з Пд. до перед. краю Київ. укріпра­йону на рубіж Білогородка–Тарасівка–Віта-Поштова–Лісники, 10 серпня прорвалися до перед­мість Києва — Совок і Мишоловки, де були зупинені. Ріше­н­ням Ставки й командува­н­ня Пд.-Зх. фронту війська, що обороняли Київ, обʼ­єд­нано у 37-му армію під командува­н­ням генерал-ма­йора А. Власова (нач. Київ. гарнізону). Завдяки введен­ню у бій 5-ї повітрянодесант. бригади полковника О. Родимцева і 2-х новосформов. дивізій до 16 серпня вдалося де­блокувати доти Київ. укріпра­йону й від­кинути нім. війська майже до першої лінії оборони Києва. Регуляр. військам допомагали частини нар. ополче­н­ня (бл. 35 тис. осіб) за під­тримки 2-х бронепо­їздів і партизан. загони, сформов. із робітників Донбасу, Харкова, Полтави. А. Гітлер, враховуючи ситуацію, що склалася, вирішив змінити гол. цілі на­ступу: пере­кинути частину сил групи армій «Центр» із моск. напряму на Пд. з метою разом із групою армій «Пів­день» оточити й роз­громити Пд.-Зх. фронт, до поч. зими захопити Донбас і Крим та за­блокувати транс­портува­н­ня нафти з Кавказу. Отже, гол. зав­да­н­ням стало не захопле­н­ня Москви, а забезпече­н­ня флангів. Багато нім. генералів, зокрема Г. Гудеріан, вважали це ріше­н­ня А. Гітлера помилковим і навіть фатальним для всієї кампанії, оскільки було втрачено час для на­ступу на Москву в сприятливих умовах. Нім. танк. частини форсували Дні­про й захопили плацдарми на Пн. і Пд. від Києва. Усві­домлюючи небезпеку оточе­н­ня, командува­н­ня Пд.-Зх. фронту звернулося до Ставки із проха­н­ням до­зволити залишити Київ і ві­ді­йти на рубіж по р. Псел. Однак Й. Сталін, якого командувачі К. о. о. раніше неодноразово запевняли у можливості утримати Київ, зволікав. Коли ж нарешті до­звіл на від­ступ було отримано, частини нім. 1-ї і 2-ї танк. армій зʼ­єд­налися побл. м. Лохвиця (Полтав. обл.). У оточен­ні опинилися 5-а, 37-ма, 26-а й окремі під­роз­діли 38-ї і 21-ї армій (загалом бл. 660 тис. осіб). У ніч на 19 вересня рад. війська залишили Київ, але організовано від­вести їх не вдалося. Роз­членовані частини, що залишились без упр., діяли роз­різнено і, як правило, невеликими групами. 20–22 вересня у гаю Шумейкове побл. х. Дрюківщина (нині село Лохвиц. р-ну Полтав. обл.) роз­громлено зведену колону штабів Пд.-Зх. фронту та 5-ї армії. Загинули командувач фронтом М. Кирпонос, чл. військ. ради М. Бурмистенко, нач­штабу генерал-майор В. Тупиков. Командувач 5-ї армії М. Потапов важко пораненим потрапив у полон. Враховуючи значну роль, яку ві­діграла 5-а армія в оборон. боях 1941, зокрема в К. о. о., та від­мову спів­працювати з німцями у полоні, після пере­вірок на­прикінці 1945 М. Потапов поновлений у генерал. зван­ні й продовжив службу в армії. Роз­гром Пд.-Зх. фронту від­крив нім. військам шлях у Сх. Україну, Приазовʼя та Донбас, однак завдяки К. о. о. вдалося від­тягнути 17 ворожих дивізій із моск. стратег. напряму і ви­грати час. Заг. втрати військ Пд.-Зх. фронту склали понад 700 тис. осіб (без­поворотні — 627,8), з оточе­н­ня ви­йшло лише 15 тис.; заг. втрати ворожих військ оцінюють у 128,6 тис. осіб.

Завантажити статтю