Київська фортеця - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Київська фортеця

КИ́ЇВСЬКА ФОРТЕ́ЦЯ – комплекс фортифікаційних споруд 18–19 ст. Розташ. на Печерську та прилеглих до нього територіях. Була однією з найпотужніших фортець Рос. імперії. Нині – група пам’яток арх-ри та історії, своєрід. музей історії фортифікації (під охороною держави від 1979). Складається з кількох різночасових утворень. Печер. фортеця (після заснування Нової фортеці отримала назву Стара Печер. фортеця, цитадель) засн. у зв’язку з загрозою швед. вторгнення у Гетьманщину. Закладення відбулося 15 серпня 1706 у присутності рос. імператора Петра І, який був ініціатором буд-ва й співавтором проекту. Найзручнішим місцем для фортеці виявилася тер. навколо Києво-Печерської Свято-Успенської лаври, при цьому її стіни та башти мали служити внутр. лінією оборони. Щоб звільнити місце для фортеці, знесли 955 дворів Печер. м-ка, а його укріплення частково використали під час спорудження нових валів. На буд-ві фортеці працювали рос. солдати та (у перший рік) укр. козаки під наглядом гетьмана І. Мазепи. Гол. вал зведено 1708, але подальше буд-во розтяглося до 1723, а роботи з вдосконалення та ремонту фортеч. споруд велися майже безперервно до поч. 19 ст. Фортеця, спроектована за новіт. європ. зразками, мала бастіон. абрис. Її гол. вал напівкільцем охоплював Лавру і обома кінцями впирався у дніпров. схили, які робили фортецю неприступною зі Сх. Із Пд. природ. перешкодою були схили Неводниц. долини. Перед валом викопано рів і насипано гласис (допоміж. вал із похилим зовн. схилом). Вал мав дев’ять бастіонів (п’ятикутні виступи, що забезпечують фланг. обстріл простору перед куртинами – прямоліній. ділянками валу між бастіонами) та один напівбастіон. Три куртини з пн.-зх. боку прикривали равеліни (трикутні в плані укріплення, розміщені у рові). З Пд. для контролю наплавного мосту через Дніпро (на місці сучас. мосту Патона) та шляху до нього споруджено реданти (укріплення польового типу). У 2-й пол. 18 ст. перед пд.-зх. бастіонами з’явилися люнети (відкриті з тилу зовн. укріплення). До фортеці вели три брами – Київ., Васильків. та Моск., кожна з яких була подвій. (брама у гол. валі та равелінна або у передовому валі). Навколо укріплень утворено вільний від забудови простір – еспланаду. У фортеці розміщувався гарнізон, чисельність якого становила 1728–5760 осіб. Споруджено казарми, будинки для коменданта та офіцерів, приміщення для караулів, каземат для зберігання скарбниці, військ. суд, цейхгауз (артилер.-інж. склад), продовол. склад, порохові льохи. На місці закритого 1712 Київ. Свято-Вознесен. монастиря організовано артилер. майстерні (арсенал). Спочатку вони розміщувалися у дерев’яних спорудах, замість яких 1784–1803 збуд. великий мурований корпус (до останнього часу використовувався як вироб. приміщення, від 2005 тривають роботи з пристосування його під музей. комплекс «Мистец. арсенал»). Від 1711 і до 1780-х pp. у фортеці містилися адм. органи Київ. губ. та резиденція губернатора. На поч. 19 ст. Печер. фортеця перестала відповідати вимогам воєн. мист-ва. Звіринец. укріплення збуд. за проектом та під кер-вом інж. К. Оппермана 1810–12 в очікуванні війни з франц. імператором Наполеоном Бонапартом як частина великого укріпленого табору для запасних армій (залишився у проекті). Розташ. на Пд. від Старої Печер. фортеці, у місцевості Звіринець (нині тер. Центр. ботан. саду НАНУ). Осн. призначення – контроль дороги до дніпров. переправи. У серед. 19 ст. Звіринец. укріплення втратило оборонне значення, тому його почали використовувати для артилер. складів, на яких 6 червня 1918 стався вибух, що призвів до числен. руйнувань навколиш. забудови та жертв серед населення. Вали зрито наприкінці 1940-х pp. Київ. (Нова Печер.) фортеця збуд. з ініціативи рос. імператора Миколи І і всупереч думці військ. фахівців, які вважали спорудження нової фортеці у Києві недоцільним. Проект розробив К. Опперман. Буд-во розпочалося 28 червня 1831 і тривало до 1863. На той час фортечні споруди виявилися застарілими, оскільки вони вже не були спромож. протистояти ударам нової нарізної артилерії, тому їх перепрофілювали у казарми, в’язниці, склади. 1897 фортеці надали статус фортеці-складу. Внаслідок буд. робіт у 1830–60-х рр. знесено квартали Печерська, а більшість їхніх мешканців переселено в долину р. Либідь (притока Дніпра). Еспланада навколо фортеці до поч. 20 ст. заважала новому буд-ву на Печерську. Фортеця сполучала земляні укріплення, оборонні стіни (признач. для захисту стрільців) і цегляні казематовані споруди (казарми, госпіталь, майстерні), пристосовані для оборони. Складалася з двох самост. укріплень, винесених на зх. край Печер. плато, обмежений долиною Либеді, – Васильків. та Госпітал., а також низки споруд, що замикали простір між згаданими укріпленнями та цитаделлю (Старою Печер. фортецею). Більшість споруд фортеці збереглися до нашого часу. В деяких з них розміщено частини ЗС України, кілька будівель належать з-ду «Арсенал», на тер. Госпітал. укріплення діє Головний військовий клінічний шпиталь Мін-ва оборони України, в Косому капонірі та капонірі 2-го полігона Госпітал. укріплення розгорнуто експозицію Нац. історико-архіт. музею «Київ. фортеця». Лисогір. форт спорудж. 1871–77 на Лисій горі – височині на правому березі Либеді неподалік від її гирла. За нереалізов. проектом військ. інж. Е. Тотлебена мав бути одним із 27-ми фортів, кільцем яких збиралися оточити застарілу на той час Київ. фортецю. На поч. 20 ст. тут страчували політ. в’язнів, зокрема Д. Богрова. У рад. часи на тер. форту дислокувалися військ. частини. Нині Лиса гора вкрита деревами і має статус ландшафт. парку.

Літ.: Сад над Славутичем. 1993; Ситкарева О. В. Киевская крепость XVIII–XIX вв. 1997; Ситкарева О. та ін. Київська фортеця // Звід пам’яток історії та культури України. Кн. 1, ч. 1. 1999 (усі – Київ).

Д. Я. Вортман

Стаття оновлена: 2012