Київський клуб прогресивних російських націоналістів - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Київський клуб прогресивних російських націоналістів

КИ́ЇВСЬКИЙ КЛУБ ПРОГРЕСИ́ВНИХ РОСІ́ЙСЬКИХ НАЦІОНАЛІ́СТІВ – позапартійна помірковано права культурно-політична організація. Засн. 1908 з ініціативи А. Савенка як Клуб рос. націоналістів Києва. Окрім А. Савенка, статут підписали І. Рева, Т. Флоринський, Г. Прозоров, О. Сидоров, О. Каргер (1911 затв. його нову ред.). Програмна частина статуту ґрунтувалася на ідеях рос. націоналізму. В ній наголошено на необхідності збереження у Росії унітар. держ. устрою без автономій; задекларовано споконвіч. рос. характер Пд.-Зх. краю та єдність рос. народу; заперечено існування окремого від рос. укр. народу. Гол. завданням клубу визначено боротьбу з українофільством силами самої України (станом на літо 1912 етнічні українці становили до 40 % з 736-ти усіх його чл.). В укр. питанні клуб завжди виступав від імені корінних «малоросів» – «русских Малой Руси». Його чл. були земле- та домовласники, лікарі, правники, проф. (зокрема 15 – Ун-ту св. Володимира у Києві та 3 – Київ. духов. академії), купці, відставні військовики високого рангу, службовці Пд.-Зх. залізниці, дир. і викл. г-зій, особи духов. стану, велика група чиновників. Інформ. орган – г. «Кіевлянинъ». Керував роботою клубу ком-т у складі 18-ти чл. (від 1912 – рада у складі 24-х чл.), яких обирали на щоріч. зборах. Чл. ком-ту (ради) з-поміж себе обирали голову строком на 1 рік. Головами були: О. Сидоров (квітень–листопад 1908), А. Савенко (в. о. 1908–09; голова 1913–18), проф. В. Чернов (1909–12), М. Чихачов (червень–листопад 1912), Г. Прозоров (в. о., листопад 1912 – січень 1913). Клуб підтримував зв’язки з фракцією рос. націоналістів у Держ. думі Рос. імперії, 1911–15 на правах колектив. чл. (зі збереженням повної самостійності) входив до Всерос. нац. союзу. Відігравав роль політ. опори у Пд.-Зх. краї голови РМ Рос. імперії П. Столипіна, з яким його чл. особливо тісно зблизилися 1909–11, під час запровадження у 6-ти зх. губерніях Рос. імперії (зокрема Київ., Волин. і Поділ.) вибор. земства з куріал. вибор. системою. Користувався підтримкою київ. губернатора О. Гірса (1909–12). Клуб влаштовував збори із заслуховуванням доповідей та ухваленням резолюцій, звернень, протестів і телеграм, що доводилися до відома урядових кіл, політ. діячів, громадськості, займався видавн. діяльністю. 4–7 жовтня 1909 провів у Києві Зх.-рос. з’їзд, який висловився за зміну вибор. закону до Держ. ради у Зх. губерніях і запровадження у них вибор. земства. На основі клубу створ. виборчі коаліції (від октябристів до правих монархістів) на виборах до Київ. міської думи (1910) та Держ. думи (1912). У складі 4-ї Держ. думи представлено 14 депутатів від клубу (1 від Києва, 8 від Київ., 3 від Поділ., 2 від Волин. губ.). 1908–14 послідовно виступав за подальше обмеження прав євреїв, 1911–13 підтримував ритуал. версію у Бейліса Справі. Внаслідок його агітації у Держ. думі відхилено законопроект про викладання укр. мовою предметів у нар. школах (1908–09), заборонено відзначення 50-річчя від дня смерті (1911) та 100-ліття від дня народж. (1914) Т. Шевченка. 1913 у клубі стався розкол – з нього вийшла впливова група (кілька десятків осіб) правих націоналістів на чолі з П. Армашевським і Ф. Безаком. Ця група в січні–лютому 1914 заснувала на противагу клубу Київ. відділ Всерос. нац. союзу. З поч. 1-ї світ. війни політ. діяльність клубу майже припинилася, поступившись місцем доброчинності. Разом із Всерос. земським союзом він облаштував та утримував у своєму приміщенні від жовтня 1914 до літа 1917 шпиталь для поранених на 60 місць, організовував збір пожертв на комплектацію та відправку на фронт у діючу армію подарунків тощо. 1915 річні збори клубу ухвалили рішення про вихід із Всерос. нац. союзу, яким фактично підтримали декларацію Прогресив. блоку в Держ. думі та схвалили дії у ній своїх чл. – лівих (прогресив.) націоналістів, що ознаменувало перехід до опозиції. 1916 рада клубу підтвердила повноваження свого голови А. Савенка – провід. діяча Прогресив. блоку в Держ. думі. Після Лютн. революції 1917, як опозиц. до поваленого режиму орг-ція, отримав представництво у Раді громад. орг-цій Києва та змінив назву на К. к. п. р. н. 4 травня 1917 ухвалено нову програму-декларацію, згідно з якою держ. лад мав будуватися на засадах свободи, поваги до прав та інтересів громадян усіх національностей. Своє завдання клуб вбачав у охороні культурно-нац. єдності рос. народу, проте визнавав за тими «малоросами», які вважали себе представниками укр. народу, право на нац. самовизначення у культур. сфері («Малоросію» запропоновано розділити на кілька областей з широким обл. самоврядуванням). У червні 1917 на базі К. к. п. р. н. із залученням ін. рос. орг-цій створ. Позапарт. блок рос. виборців спочатку Києва, а згодом і Київ. губ., що брав участь у виборах до Київ. міської думи (липень 1917), Всерос. (листопад 1917) та Укр. (січень 1918) Установ. зборів. Клуб перебував у жорсткій опозиції до УЦР, виступав проти українізації освіти. Де-факто припинив існування в лютому 1918 після того, як його приміщення було розгромлене більшовиками і згодом реквізоване. Багато чл. клубу взяло активну участь у Білому русі. У травні–серпні 1919 більшовики у Києві розстріляли 70 колиш. чл. клубу.

Літ.: Программа-декларация Клуба прогрессивных русских националистов // Киевлянин. 1917, 6 мая; R. Edelman. Gentry Politics on the Eve of the Russian Revolution: The Nationalist Party 1907–1917. New Brunswick; New Jersey, 1980; O. Andriewsky. The politics of national identity: The Ukrainian question in Russia, 1904–1912. Ann Arbor, 1994; Любченко В. Б. Теоретична та практична діяльність російських націоналістичних організацій в Україні (1908–1914 рр.) // УІЖ. 1996. № 2; Коцюбинский Д. А. Русский национализм в начале 20 столетия: Рождение и гибель идеологии Всероссийского национального союза. Москва, 2001.

В. Б. Любченко

Стаття оновлена: 2012