Київський клуб прогресивних російських націоналістів

КИ́ЇВСЬКИЙ КЛУБ ПРО­ГРЕСИ́ВНИХ РОСІ́ЙСЬКИХ НАЦІОНАЛІ́СТІВ — позапартійна помірковано права культурно-політична організація. Засн. 1908 з ініціативи А. Савенка як Клуб рос. націоналістів Києва. Окрім А. Савенка, статут під­писали І. Рева, Т. Флоринський, Г. Про­зоров, О. Сидоров, О. Каргер (1911 затв. його нову ред.). Про­грамна частина статуту ґрунтувалася на ідеях рос. націоналізму. В ній наголошено на необхідності збереже­н­ня у Росії унітар. держ. устрою без автономій; задекларовано споконвіч. рос. характер Пд.-Зх. краю та єд­ність рос. народу; заперечено існува­н­ня окремого від рос. українського народу. Гол. зав­да­н­ням клубу ви­значено боротьбу з українофільством силами самої України (станом на літо 1912 етнічні українці становили до 40 % з 736-ти усіх його чл.). В укр. питан­ні клуб завжди ви­ступав від імені корін­них «малоросів» — «рус­ских Малой Руси». Його чл. були земле- та домо­власники, лікарі, правники, професор (зокрема 15 — Університету св. Володимира у Києві та 3 — Київ. духов. академії), купці, від­ставні військовики високого рангу, службовці Пд.-Зх. залізниці, дир. і викл. г-зій, особи духов. стану, велика група чиновників. Інформ. орган — г. «Кіевлянинъ». Керував роботою клубу комітет у складі 18-ти чл. (від 1912 — рада у складі 24-х чл.), яких обирали на щоріч. зборах. Член комітету (ради) з-поміж себе обирали голову строком на 1 рік. Головами були: О. Сидоров (квітень–листопад 1908), А. Савенко (в. о. 1908–09; голова 1913–18), проф. В. Чернов (1909–12), М. Чихачов (червень–листопад 1912), Г. Про­зоров (в. о., листопад 1912 — січень 1913). Клуб під­тримував звʼязки з фракцією рос. націоналістів у Держ. думі Рос. імперії, 1911–15 на правах колектив. чл. (зі збереже­н­ням повної само­стійності) входив до Всерос. нац. союзу. Ві­ді­гравав роль політ. опори у Пд.-Зх. краї голови РМ Рос. імперії П. Столипіна, з яким його чл. особливо тісно зблизилися 1909–11, під час за­провадже­н­ня у 6-ти зх. губерніях Рос. імперії (зокрема Київ., Волин. і Поділ.) вибор. земства з куріал. вибор. системою. Користувався під­тримкою київ. губернатора О. Гірса (1909–12). Клуб влаштовував збори із заслуховува­н­ням доповід­ей та ухвале­н­ням резолюцій, звернень, протестів і теле­грам, що доводилися до ві­дома урядових кіл, політ. діячів, громадськості, за­ймався видавн. діяльністю. 4–7 жовтня 1909 провів у Києві Зх.-рос. зʼїзд, який висловився за зміну вибор. закону до Держ. ради у Зх. губерніях і за­провадже­н­ня у них вибор. земства. На основі клубу створ. виборчі коаліції (від октябристів до правих монархістів) на виборах до Київ. міської думи (1910) та Держ. думи (1912). У складі 4-ї Держ. думи пред­ставлено 14 депутатів від клубу (1 від Києва, 8 від Київ., 3 від Поділ., 2 від Волин. губ.). 1908–14 послідовно ви­ступав за подальше обмеже­н­ня прав євреїв, 1911–13 під­тримував ритуал. версію у Бейліса Справі. Внаслідок його агітації у Держ. думі від­хилено законо­проект про викла­да­н­ня українською мовою предметів у нар. школах (1908–09), заборонено від­значе­н­ня 50-річчя від дня смерті (1911) та 100-ліття від дня народж. (1914) Т. Шевченка. 1913 у клубі стався роз­кол — з нього ви­йшла впливова група (кілька десятків осіб) правих націоналістів на чолі з П. Армашевським і Ф. Без­аком. Ця група в січні–лютому 1914 заснувала на противагу клубу Київ. від­діл Всерос. нац. союзу. З поч. 1-ї світової війни політ. діяльність клубу майже припинилася, по­ступившись місцем доброчин­ності. Разом із Всерос. земським союзом він облаштував та утримував у своєму приміщен­ні від жовтня 1914 до літа 1917 шпиталь для поранених на 60 місць, організовував збір пожертв на комплектацію та від­правку на фронт у діючу армію подарунків тощо. 1915 річні збори клубу ухвалили ріше­н­ня про вихід із Всерос. нац. союзу, яким фактично під­тримали декларацію Про­гресив. блоку в Держ. думі та схвалили дії у ній своїх чл. — лівих (про­гресив.) націоналістів, що ознаменувало пере­хід до опозиції. 1916 рада клубу під­твердила повноваже­н­ня свого голови А. Савенка — провід. діяча Про­гресив. блоку в Держ. думі. Після Лютн. революції 1917, як опозиц. до поваленого режиму організація, отримав пред­ставництво у Раді громад. організацій Києва та змінив назву на К. к. п. р. н. 4 травня 1917 ухвалено нову про­граму-декларацію, згідно з якою держ. лад мав будуватися на засадах свободи, поваги до прав та інтересів громадян усіх національностей. Своє зав­да­н­ня клуб вбачав у охороні культурно-нац. єд­ності рос. народу, проте ви­знавав за тими «малоросами», які вважали себе пред­ставниками українського народу, право на нац. самови­значе­н­ня у культур. сфері («Малоросію» за­пропоновано роз­ділити на кілька областей з широким обл. самоврядува­н­ням). У червні 1917 на базі К. к. п. р. н. із залуче­н­ням ін. рос. організацій створ. Позапарт. блок рос. виборців спочатку Києва, а згодом і Київ. губ., що брав участь у виборах до Київ. міської думи (липень 1917), Всерос. (листопад 1917) та Укр. (січень 1918) Установ. зборів. Клуб пере­бував у жорсткій опозиції до УЦР, ви­ступав проти українізації освіти. Де-факто припинив існува­н­ня в лютому 1918 після того, як його приміще­н­ня було роз­громлене більшовиками і згодом реквізоване. Багато чл. клубу взяло активну участь у Білому русі. У травні–серпні 1919 більшовики у Києві роз­стріляли 70 колиш. чл. клубу.

Завантажити статтю