КАЧА́Н Анатолій Леонті­йович (16. 01. 1942, с. Гурʼївка Новоодеського р-ну Миколаївської обл.) — поет. Член Національної спілки письмен­ників України (1979). Літературні премії ім. М. Трублаїні (1982), ім. Лесі Українки (2002), ім. В. Близнеця (2004), ім. Б. Нечерди (2006), ім. Є. Плужника (2009). Закінчив Одеський університет (1965). Учителював, працював в Одесі: кореспондент газети «Комсомольська іскра», редактор видавництва «Маяк» (1966–70); у Києві: ін­структор сектору преси Центрального комітету комсомолу України (1971–77); завідувач від­ділу художньої літератури журналів «Піонерія», «Барвінок» (1977–82). Очолював Республіканське літературне обʼ­єд­на­н­ня школярів «Первоцвіт» (1982–91). Один з організаторів, від­повід­альний секретар, завідувач від­ділу літератури (1991–92) журналу «Соняшник». 1995–2003 — за­ступник Головного начальника управлі­н­ня Міністерства у справах преси та інформації України; водночас начальник від­ділу, за­ступник вченого секретаря Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка. 

Автор проекту збірника матеріалів «Не вмирає душа наша» (К., 2002) до 40-річчя Національної премії України ім. Т. Шевченка. Ініціатор проведе­н­ня в Миколаєві 1-го (2002) та 2-го (2011) турнірів шахопоезії. Від 2004 — голова творчого обʼ­єд­на­н­ня дитячих письмен­ників Київської організації Національної спілки письмен­ників України. Упорядник книг ви­браних творів М. Він­грановського (К., 2004) та Б. Нечерди (О., 2004). Друкується від 1962.

Своєрідність художнього світу К. — у ліричних та сюжетних творах мариністично-степової тематики, ігрових віршах; поезія спів­звучна світобачен­ню юних читачів, органічно споріднена з фольклором, насичена образністю, легкістю слова. Книги К. ілюстрували К. Лавро, Є. Попов, О. Прахова, В. Кузьменко. Окремі його вірші покладено на музику В. Кирейком, К. Мʼясковим, К. Шутенком.