Качкін Олександр Борисович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Качкін Олександр Борисович

КА́ЧКІН Олександр Борисович (30. 10. 1955, Київ) – живописець. Чл. СХУ (1984–96). Закін. Київ. худож. ін-т (1980; майстерня О. Лопухова). Відтоді працював у творчо-вироб. об’єдн. «Художник» (Київ). Учасник міських, закордон. худож. виставок від 1979. Персон. – у Києві (1981), Торонто (кін. 1990-х рр.). Осн. галузь – станк. живопис (портрет, пейзаж, натюрморт). Використовує «рембрант.» прийом: на глибокому темному тлі висвітлює головне – обличчя, руки, мінімал. кількість деталей. Гол. герої – діти й літні люди. Виїхав 1996 до Канади.

Тв.: «Д. Чичкан», «Художник В. Марценюк» (обидва – 1978), «Заклик Боженка», «Ревком», «Наш двір» (усі – 1980), «Студенти», «Мати», «В.-А. Моцарт», «В. Якименко», «Музиканти революції» (усі – 1981), «Загін пішов» (1982), «В. Боженко», «Фехтувальники», «Учасник форсування Дніпра Б. Качкін» (усі – 1983), «Лікбез», «Бузок», «В. Сухенко», «Автопортрет» (усі – 1984), «Очікування», «Старий король» (обидва – 2000), «Романс», «Рух» (обидва – 2001), «Диспут», «Світер для онука» (обидва – 2004), «Репетиція», «Світло свічки», «Старий із пісковим годинником», «Спогади» (усі – 2005), «Прихований талант» (2007), «Вишивання» (2012).

Т. І. Березюк

Стаття оновлена: 2012