Квінтет - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Квінтет

КВІНТЕ́Т (італ. quintetto, від лат. quintus – п’ятий) – музичний ансамбль з п’яти виконавців; менш поширений, ніж квартет. К. поділяють на вокал., вокал.-інструм. та інструм. Вокал.-інструм. К. іноді трапляється у поп- і рок-музиці (найчастіше соло-, ритм- і бас-гітари, ударні та електроорган або синтезатор). В академ. музиці інструм. К. може бути однорід. (струнні смичкові, дерев’яні або мідні духові інструменти) і мішаним. Серед струн. К. переважає склад з доданою 2-ю віолончеллю чи 2-м альтом. Нині в Україні існує декілька фортепіан. К., К. сопілкарів «Дудаліс» (кер. М. Корчинський) тощо. З-поміж мішаних К. найрозповсюдженіший фортепіан. К., коли до фортепіано додають квартет струн. (2 скрипки, альт, віолончель чи скрипка, альт, віолончель, контрабас) або дерев’яних духових інструментів. Окрім фортепіан. К., поширеним є склад, коли до квартету дерев’яних духових вводять валторну. Інколи у струн. К. один з інструментів замінено кларнетом, валторною тощо. Епізодично фортепіан. К. у Києві на поч. 20 ст. виконував європ. композиції для різного інструм. складу (до фортепіано долучали струн. квартет, інколи з кларнетом і валторною замість 2-ї скрипки й альта тощо). На подіб. засадах існував К. і у Львові.

В ін. значенні К. – струнно-смичк. група симф. оркестру (1-і та 2-і скрипки, альти, віолончелі, контрабаси).

У 3-му значенні К. – муз. твір для 5-ти інструментів, вокал. голосів чи виконавців. Вокал. К. зазвичай є частиною опери. В академ. музиці К. означає інструм. склад і водночас жанр. Струн. К. (також за участі духових) остаточно сформувався у «віден. класицизмі». Найчастіше до нього звертався В.-А. Моцарт (також автор фортепіан. К.). Фортепіан. К., як і струн., особливо поширився у 19–20 ст. (Й. Брамс, Б. Лятошинський, С. Франк, С. Танєєв, Д. Шостакович, Ф. Шуберт, Р. Шуманн).

В Україні К. менш розповсюджений, ніж тріо і квартет. Вокал.-інструм. К. набув розвитку у поп- (гурт «Океан Ельзи») і рок-музиці (ранній період гурту «Брати Гадюкіни»). В академ. муз. культурі найбільшого поширення зазнав інструм. К., зокрема фортепіан., започатк. наприкінці 18 ст. Д. Бортнянським, який написав 2 твори у стилі класицизму, де замість 2-ї скрипки звучала арфа, альта – віола да ґамба. Відродження фортепіан. К. (у романтич. руслі) відбулося на поч. 20 ст. (В. Сокальський). Тоді ж виник і струн. К. (В. Золотарьов, В. Малішевський), де відчувався вплив романтизму, а також модерніст. п’єса для К. нетрадиц. складу (Ноктюрн для арфи, гобоя, 2-х скрипок та віолончелі М. Рославця). У період між 1-ю та 2-ю світ. війнами фортепіан. К. (М. Коляда, М. Скорульський, транскрипція С. Людкевича) розвивався разом із К. для нетрадиц. інструм. складу (О. Андреєва, Б. Кудрик – для струн. К. і флейти, В. Томілін – для флейти, кларнета, фагота, скрипки та фортепіано, О. Чишко – для скрипки, віолончелі, кларнета, домри та ударних). У цих творах відчутний вплив романтизму й постромантизму. Етапними стали також фортепіанні К. періоду 2-ї світ. війни: «Український квінтет» Б. Лятошинського (Сталін. премія, 1946), К. № 2 М. Скорульського (започаткував цей жанр у Казахстані, де перебував в евакуації). Наприкінці 1940-х – у 1950-х рр. здебільшого у постромантич. руслі фортепіан. К. (Д. Клебанов, Т. Маєрський) розвивався паралельно зі струн. (Д. Клебанов, А. Солтис) та новим К. для духових (В. Гомоляка, А. Солтис, Г. Таранов). Від 1980-х рр., коли в Україні утвердився стиль нової музики, інструм. склад К. для духових, як і для фортепіано, став одним із найпоширеніших (Я. Верещагін, В. Губа, О. Канерштейн, І. Карабиць, І. Кириліна, Г. Ляшенко, В. Сильвестров, І. Шамо, В. Годзяцький, С. Зажитько, Д. Киценко, Ж. Колодуб, Г. Овчаренко, В. Польовий, М. Старицький, С. Турнєєв, О. Щетинський, Л. Юріна, О. Яворик, П. Яровинський та ін.). Нерідко ці твори позначені неостилістикою. Виникли й постмодерніст. та авангардист. К. для духових (С. Зажитько, О. Щетинський, Л. Юріна). Тоді ж проведено низку експериментів з інструм. складом. З’явилися К. для дерев’яних духових інструментів (В. Годзяцький, І. Мартон), інколи з бас-кларнетом (Я. Верещагін, О. Левкович), брас-К. (О. Канерштейн, Д. Клебанов, О. Носик, Т. Сакаєва та ін.) або нетрадиц. складу – 2 труби, 2 тромбони і туба (І. Мартон). До фортепіано долучали квартет дерев’яних духових інструментів (О. Яковчук), струнне тріо та кларнет (О. Щетинський) чи орган (М. Шух), флейту, кларнет, скрипку та віолончель (О. Щетинський) або 2 скрипки і 2 контрабаси (Б. Стронько); а до струн. квартету – арфу (до 1980-х рр. – Ю. Іщенко, А. Солтис). Виникли К. для флейти, валторни, віолончелі, арфи та челести (В. Губа), флейти, гобоя, скрипки, віолончелі та клавесина (О. Красотов), 4-х тромбонів та удар. інструментів (В. Іванов, О. Чепеленко) або литавр (Я. Верещагін), для 4-х сопілок і ударних (Б. Котюк), 4-х скрипок і дзвонів (Ю. Шевченко), подвій. К. для духових інструментів (О. Яворик) або для 5-ти виконавців без позначення назв інструментів (З. Алмаші, В. Загорцев, В. Рунчак). До брас-К. в окремих випадках додавали орган (Є. Льонко). Від 1970-х рр. кожен твір для К. мав оригін. концепцію й нерідко програмну назву, що пов’яз. із заг. тогочас. тенденцією індивідуалізації автор. задуму.

Укр. композитори в еміграції зверталися до різних інструм. складів К. – для духових (Г. Лапшинський, С. Яременко), інколи дерев’яних (З. Лавришин) або для струн. інструментів (В. Шуть).

Літ.: див. Квартет.

А. П. Калениченко

Стаття оновлена: 2012