Кейван Іван Миколайович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кейван Іван Миколайович

КЕ́ЙВАН Іван Миколайович (16. 09. 1907, с. Карлів, нині с. Прутівка Снятин. р-ну Івано-Фр. обл. – 18. 09. 1992, м. Едмонтон, провінція Альберта, Канада) – графік, живописець, мистецтвознавець. Чоловік М.-А. Кейван-Крупської. Дійс. чл. НТШ (1976). Шевченків. медаль КУК (1964). Чл. укр. мист. гуртка «Спокій» (Варшава), Асоц. незалеж. укр. мистців (обидві – 1932), Спілки укр. образотвор. мистців (1942; обидві – Львів), Укр. спілки образотвор. мистців у Німеччині. Навч. у Мист. школі О. Новаківського у Львові (1927–28), Краків. (1928; викл. В. Яроцький) та Варшав. (1932–37; викл. В. Котарбінський) АМ. Водночас у 1930-х рр. вивчав історію та теорію мист-ва у Варшав. ун-ті; гравер. техніки – у Червінського, Кулісевича, Чайковського. 1939 склав пед. іспит у Держ. ін-ті ручних робіт у Варшаві. 1941–42 – викл. малювання, історії укр. мист-ва в укр. г-зії та буд. ліцеї у м. Коломия (нині Івано-Фр. обл.). Неодноразово заарешт. польс. і рад. владами. Від 1945 – у Німеччині, від 1949 – в Едмонтоні. Викладав історію укр. культури на курсах українознавства. Співзасн. і голова (від 1957) Укр. спілки образотвор. мистців у Канаді. Вивчав укр. та світ. мист-во, укр. книжк. графіку. Уклав «Історію українського мистецтва» (Торонто, 1967, т. 1, 2). Учасник худож. виставок від 1933. Персон. – посмертна в Івано-Франківську (2007). Автор проектів марок, грошей (банкноти на 10, 50, 100 крб, 5 і 10 шагів у традиціях укр. бароко), грамот Української Держави (1930-і рр.).

Пр.: Володимир Січинський: Архітектор, мистець-графік, мистецтвознавець, дослідник. Торонто, 1957; Іван Їжакевич // Новий шлях. Вінніпеґ, 1962. № 8; Олександр Архипенко // Самост. Україна. Вінніпеґ; Детройт; Чикаґо, 1962. № 10–11; Taras Shevchenko. The Artist. Winnipeg, 1964; Дмитро Антонович. Б. м., 1966; Василь Кричевський – творець українського національного стилю. Рим, 1968; Нариси з історії української культури. Українське образотворче мистецтво. Едмонтон, 1984. Кн. 3; Дещо про Едварда Козака та його карикатури // Сучасність. Мюнхен, 1986. Ч. 7–8; Іван Айвазовський // Хроніка–2000. К., 1992.

Тв.: живопис – «В. Стефаник», «Марко Черемшина», «М. Тарнавський» (усі – 1939), «Т. Шевченко» (1941), «Реве та стогне» (1964), «Дружина» (1975); графіка – «В. Баляс» (1939), «Великий митрополит Української католицької церкви Андрей Шептицький», «Автопортрет» (обидва – 1940), «М. Шашкевич», «М. Лисенко», «В. Барвінський», «С. Людкевич», «М. Колесса», «Д. Николишин» (усі – 1941–44), «Родина» (1947), «Т. Осьмачка» (1952), «О. Кисілевська», «В. Лесич», «Б. Хмельницький», «Ю. Ґеник-Березовський», «Гетьман І. Мазепа», «Т. Павлюченко», «Ю. Гаморак», «Родина», «Автопортрет», «Т. Шевченко (Свою Україну любіть)», «Жертва Авраама», «Св. Стефан», «Воздвиження Чесного хреста», «Тайна вечеря», «Св. Юрій», «А. Волошин – президент Карпатської України», «І. Франко» (усі – 1945–77), «І. Мазепа» (1959); цикл акварелей «Альпійські пейзажі» (1944–49).

Літ.: Іван Кейван // Юнак. 1966. № 4.

Л. В. Волошин

Стаття оновлена: 2012