Кемпе-Гош Клавдія Іванівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кемпе-Гош Клавдія Іванівна

КЕ́МПЕ-ГОШ Клавдія Іванівна (15. 09. 1909, м. Броди, нині Львів. обл. – 27. 12. 1997, м. Філадельфія, шт. Пенсильванія, США) – актриса. Сестра А. Радванського, дружина Л. Кемпе та І. Гоша, мати В. Ке. На профес. сцені дебютувала 1925 у мандр. Укр. театрі Н. Бойко. Грала 1925–27 на сцені Укр. придніпрян. театру під кер-вом О. Міткевич, 1927–28 – «Просвітян. театру» (Львів), 1928–29, 1935–38 – Укр. нар. театру ім. І. Тобілевича (м. Станіслав, нині Івано-Франківськ), 1929–30 – Театру Й. Стадника (усі – мандр.). Згодом – в укр. мандр. театрах П. Карабіневича, О. Залеського на Волині, Укр. театрі під адміністрацією І. Волощука (від 1931 – «Заграва»). 1933–35 мешкала у м. Старий Самбір (нині Львів. обл.), вела курси нар. танців для дітей. 1938–39 – в Укр. нар. театрі ім. І. Котляревського, 1939–40 – у Львів. ім. Лесі Українки, 1940–44 – Станіслав. ім. І. Франка укр. драм. театрах. 1944 виїхала до Кракова (Польща), незабаром – до Австрії, де у таборі для переміщ. осіб у м-ку Ляндек (земля Тироль) співпрацювала з Й. Гірняком та О. Добровольською. 1946–49 виступала із чоловіком в Укр. нац. театрі у Зальцбурзі (Австрія). Від 1949 – у США. Виступала як декламаторка. Актриса широкого діапазону: створювала травестійні, характерні, драм. і комед. образи. Чл. Об’єдн. митців укр. сцени (від 1955). Авторка спогадів «Театр у моєму житті» // «Наш театр: Кн. діячів укр. театр. мист-ва 1915–1975», Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1975, т. 1.

Ролі: Дарина («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького), Настуся («Хмара» О. Суходольського), Анна («Украдене щастя» І. Франка), Дзвінка («Довбуш» Є. Задвірського), Рукая («Цариця Грузії» за п’єсою «Зрада» О. Сумбатова-Южина), Луїза («Підступність і кохання» Ф. Шіллера), Чіпра («Циганський барон» Й. Штраусса), Полі («Гейша» С. Джонса), Ліза («Графиня Маріца» І. Кальмана), Маша («Царевич» Ф. Легара).

Літ.: Гош-Кемпе Клавдія // Наш театр: Кн. діячів укр. театр. мист-ва 1915–1991. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1992. Т. 2.

Р. Я. Лаврентій

Стаття оновлена: 2012