Кенгірське повстання в’язнів ГУЛАГу - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кенгірське повстання в’язнів ГУЛАГу

КЕНГІ́РСЬКЕ ПОВСТА́ННЯ В’Я́ЗНІВ ГУЛА́ГУ 1954 – один із найбільших виступів в’язнів у СРСР після смерті Й. Сталіна. Повстання, що розпочалося в 3-му відділ., було підтримане ін. відділ. концтабору особл. режиму Степлаг, створ. на базі ліквідованого 1948 Джезказган. табору для військовополонених № 39, який займав частину тер. Карлагу (від смт Карсакпай до м. Балхаш, нині обидва – Караґандин. обл., Казахстан). На поч. 1950-х рр. до структури Степлагу МВС СРСР входило 9 табір. відділ., у серед. 1954 – 6: 1-е – у смт Джезказган (нині смт Жезказган), 2-е – у с-щі Перевалка, 3-є – в с-щі Кенгір, 4-е – у с-щі Джезди (нині смт Жезди), 5-е – в с-щі Теректи, 6-е – у с-щі Сх.-Коунрад (нині смт Шигиз-Конират). У Степлазі відбували покарання переважно засуджені за військ. злочини у лавах рад. армії, а також за участь у націоналіст. русі в Зх. Україні та респ. Балтії. На момент повстання тут утримували 20 698 осіб, серед них – 9596 (46,3 %) українців, 4637 (22,4 %) латишів, естонців, литовців, 2661 (12,8 %) росіянин. В’язні працювали на буд-ві Кенгір. водосховища, гідровузла і ТЕЦ, на збагачувал. ф-ці, об’єктах соцкультпобуту с-ща Кенгір, рудниках, шахтах, кар’єрах побл. смт Джезказган, у Джездах і Балхаші. Повстання спричинили нестерпні умови життя та праці в’язнів, свавілля з боку адміністрації та відлуння про виступи і страйки у концтаборах у м. Воркута й Норильськ (обидва – РФ) влітку 1953. Безпосеред. приводом стало невмотивоване застосування автоматич. зброї охоронцем під час конвою ув’язнених з місця їхньої роботи до концтабору в с-щі Кенгір, унаслідок чого загинули або отримали поранення бл. 50 осіб. В’язні розгромили штраф. і слідчий ізолятори, зруйнували огорожі між табір. пунктами й витіснили адміністрацію за межі концтабору. Акції непокори – невихід на роботи та невиконання наказів адміністрації – тривали з 16 травня до 26 червня. У них брали участь майже всі категорії ув’язнених. Повстанці створили влас. орган самоуправління – Комісію з розслідування застосування зброї з боку охорони концтабору, яку очолив К. Кузнецов (мала 3 відділи: військ., безпеки та пропагандист.). Проте безпосередньо повстанням керував Конспіратив. центр у складі 5-ти осіб з числа вояків УПА та прибалт. націоналістів – І. Кондратас, В. Ус, О. Суничук, Вахаєв, Г. Келлер. У своїх вимогах повстанці домагалися скасування каторж. режиму утримання в таборах, зняття обмежень на листування з родичами, зниження терміну ув’язнення засудженим до 25-ти р., встановлення оплати праці ув’язненим на рівні з вільнонайманими робітниками, запровадження 8-годин. робочого дня. За допомогою листівок, плакатів і радіоефіру (з рентґенів. апаратури сконструйовано радіопередавач) учасники руху спротиву намагалися донести правду про причини повстання та про свої вимоги жителям навколиш. сіл. Кер-во концтабору, з яким велися переговори, вимагало припинити спротив і обіцяло певні поступки. Однак повстанці обстоювали необхідність зустрічі з вищим кер-вом СРСР. У ніч з 25 на 26 червня військ. охорона за підтримки танків вчинила розправу над повстанцями, в ході якої вбито сотні людей. Кенгір. повстання описане у багатьох документал. і худож. творах, зокрема О. Солженіцина «Архипелаг ГУЛАГ» (уперше опубл. 1973 у Парижі).

Літ.: Батоян В. Восстание в Кенгире // «…Иметь силу помнить»: Рассказы тех, кто прошел ад репрессий. Москва, 1992; Кульчик Й. Чайки Кенгіра. Л., 2000; Алланиязов Т., Наймушина О. «... Неповиновение надо пресечь». К истории восстания 3-го отделения Степного лагеря МВД СССР (16 мая – 26 июня 1954 года): Документы. Факты. Суждения. Алматы, 2004; Ференчук Ю. Д. Кров Кенгіра. Чц., 2004; Бондарчук Л. З історії Кенгірського повстання // Українознавство. 2005. № 2.

О. Г. Бажан

Стаття оновлена: 2012