КЕРЗО́НА ЛІ́НІЯ — умовна назва (за прі­звищем міністра закордон­них справ Великої Британії лорда Дж. Керзона) східного кордону ново­створеної Польської держави. Кордон, встановлений ВР Антанти, ви­значено за етно­графічним принципом (до Польщі ві­ді­йшли території, на яких проживали пере­важно поляки). Він мав проходити по лінії Гродно (нині Білорусь) — Ялівка — Немирів (нині обидва — Польща) — Брест-Литовськ (нині Брест, Білорусь) — Дорогуськ (нині Польща) — Устилуг (нині Володимир-Волинський р-н Волинської обл.) — на Схід від Грубешова — Крилів (нині обидва — Польща) — на Захід від Рави-Руської (нині Жовківський р-н Львівської обл.) — на Схід від Пере­мишля (нині Польща) — до Карпат.

Ріше­н­ня ВР Антанти не влаштовувало Польщу, УНР, РСФРР і лідерів Білого руху: Польща наполягала на роз­ширен­ні своєї території далі на Схід, УНР прагнула обʼ­єд­нати всі українські етнічні землі в єдиній державі, лідери Білого руху вбачали майбутню Росію лише у межах колишніх кордонів Російської імперії. Після пере­моги над військами А. Денікіна РНК РСФРР готувалася до війни з Польщею, але польські війська роз­почали на­ступ першими. Вторгне­н­ня військ Червоної армії під командува­н­ням М. Тухачевського на етнічні польські землі та реальна за­гроза втратити Варшаву змусили польське керівництво просити допомоги в Антанти та погодитися на всі її попередні умови, зокрема обмежитися на Сході лінією кордону, встановленою ВР Антанти, та прийняти будь-яке ріше­н­ня остан­ньої щодо майбутнього статусу Східної Галичини.

11 липня 1920 Дж. Керзон звернувся до радянського уряду з пропозицією посередництва в радянсько-польському конфлікті за умови зупине­н­ня Червоної армії за 50 км до лінії східного кордону Польщі, ви­значеного ВР Антанти, на що керівництво РСФРР не погодилося. Лише успішний контрна­ступ польських військ змусив радянське керівництво піти на мирні пере­говори. Користуючись військовою пере­вагою та бажа­н­ням радянської сторони будь-якою ціною не допустити збереже­н­ня української державності, польська сторона встановила свою лінію кордону, яка проходила по лінії фактичного роз­межува­н­ня військових сил на момент початку пере­говорів (р. Збруч, притока Дністра).

1939 у ході радянсько-німецьких пере­говорів щодо роз­поділу впливу в Європі (згідно з таємними ста­т­тями радянсько-німецького договору від 28 вересня) К. л. з деякими поправками на користь СРСР ви­значено новим західним кордоном СРСР. Після 2-ї світової війни знову по­стало пита­н­ня про радянсько-польський кордон. Премʼєр-міністр Великої Британії В. Черчілль змусив польський емі­грантський уряд, який у той час пере­бував у Лондоні, погодитися на ви­зна­н­ня К. л. кордоном між СРСР та Польщею. Натомість Польща отримала на Заході землі від Німеч­чини (т. зв. пʼястівська спадщина).

Остаточно К. л. як радянсько-польський кордон зафіксована в Договорі між СРСР і Польщею про радянсько-польський кордон 1945. За його умовами деякі етнічні українські землі (Лемківщина, Холмщина, Надся­н­ня, Під­ляш­шя) залишилися у складі Польщі. Сучасний західний кордон України майже повністю збігається з К. л.

Див. також Закерзоння, Нейтральна зона, Кордон.