Керч

КЕРЧ — місто республіканського значе­н­ня Автономної Республіки Крим. Знаходиться на узбереж­жі Керченської протоки, на Сх. Керченського пів­острова між Чорним і Азовським морями (протяжність уздовж берег. лінії — 55 км), за 990 км від Києва (автошляхами) та за 214 км від Сімферополя. Протікають річки Булганак, Джарджава та Приморська. Площа 108 км². Насел. 157 007 осіб (2001, складає 90,0 % до 1989): росіян — 78,7 %, українців — 15,4 %, крим. татар — 1,9 %, білорусів — 1,1 %, проживають також болгари, молдавани, поляки, євреї, вірмени, німці, італійці. Нині діють Керченський морський торговельний порт, порт «Крим» держ. судноплав. компанії Керченська поромна пере­права, Керченський морський рибний порт, залізнична станція, аеропорт. Осн. громад. транс­порт — автобуси та тролейбуси. 1935–41 функціонувало трамвайне сполуче­н­ня. До 1988 К. була поділена на Кіров. (нині Центр), Ленін. (нині завод Войкова) та Орджонікідзев. (нині Аршинцеве) р-ни. Міста-по­братими: Могильов (Білорусь), Смоленськ, Орел, Одинцово, Сочі (усі — РФ), Чанак­кале (Туреч­чина). Назва міста походить від словʼян. слова «корчев» та тюрк. «керэч» — вапняк, у писем. джерелах згадується від 1344. «Корчев» є у написі на плиті (т. зв. Тмуторокан. камінь), що датується 11 ст. і була зна­йдена 1792 на Таман. п-ові. Він сповіщає про те, що «1068 князь Гліб міряв море по льоду від Корчева до Тмуторокані». На тер. міста виявлено рештки поселень 3 тис. до н. е. (Глейки-2). За твердже­н­ням археологів, у 1-й пол. 2 тис. до н. е. тут спочатку існувала агломерація поселень камʼянської культури (епонімна памʼятка (нац. значе­н­ня) — поселе­н­ня Камʼянка неподалік від сучас. пере­прави через протоку), потім — зруб. культурно-істор. спільності. У межах сучас. К. виявлено сліди культури таврів (поч. 1 тис. до н. е.). На пн.-сх. околиці — одна з найдавніших памʼяток скіф. культури серед. 7 ст. до н. е. Темір-Гора (див. також Золотий курган, Куль-Оба, Царський курган). У «Одіс­сеї» Гомера є згадка про «місто й країну людей кім­мерійських» побл. «глибокого Океану» (його межею стародавні греки вважали Боспор Кім­мерійський — сучасну Керчен. протоку). На­прикінці 7 — на поч. 6 ст. до н. е. на тер. К. (на г. Мітридат, її схилах і під­ніж­жі в напрямі узбереж­жя) виникло мілет. місто-колонія Пантикапей, яке бл. 480–479 до н. е. стало столицею Боспор. держави (від 438–437 — царство). Роз­копано античні міста Тірітака, Німфей, Мірмекій, Порфмій, Парфеній. У середньовіч­чі тут існувало торг.-ремісн. поселе­н­ня Боспор (Вос­про), яке було центром єпархії. У 6 ст. візант. імператор Юстиніан І побудував фортецю. 576–590 Боспор пере­бував під владою тюрків. У 7 ст. місто за­знало нашестя хозар. Протягом 10–12 ст. — під впливом Київ. Русі. Деякий час на крайньому Сх. Керчен. п-ова існувало одне із двох найбільших міст Тмуторокан. князівства поряд із Тмуторокан­ню — Корчев. Візант. історик Лев Діакон, згадуючи про від­ступ київ. князів Ігоря (941) та Святослава Ігоровича (бл. 968–970), за­значав про Боспор Кім­мерійський (використовував давню істор. назву) як про руську територію. Доказом присутності русів є також зна­йдена на тер. фортеці Єнікале (сх. частина К., над Керчен. протокою; збудована турками на поч. 18 ст.) свинцева печатка з імʼям Ратибора, який до 1081 виконував обовʼязки посадника київ. князя Всеволода Ярославовича в Тмуторокані. Від центр. частини колиш. Корчева збереглася Івана Предтечі церква. Від кін. 11 ст. — під контролем Візантії, у 13 ст. — монголів-кочовиків. Згідно з укладеним договором із Золотою Ордою 1318 місто ві­ді­йшло до генуезців (порт-факторія Черкіо). Від 1475 — під владою турків. 1556, 1559, 1560, 1623, 1624, 1631, 1634, 1659, 1662 на місто нападали козаки. 1771 К. здобули рос. війська. Офіційно місто ві­ді­йшло до Рос. імперії 1774 за Кючук-Кайнарджийським договором. 1775–83 — у складі Азов. провінції Новоросії, від 1784 — Феодосій. пов. Таврій. обл. (від 1802 — губ.). У 1-й пол. 1820-х рр. від­крито мор. торг. порт, митницю, впроваджено Керч-Єнікал. градоначальство. 1802 мешкало 246, 1839 — 7498, 1849 — 12 тис., 1854 — 13,6 тис., 1897 — 33 347 осіб. 1826 у К. від­крито один із перших на Пд. Рос. імперії музей старожитностей (нині Керченський історико-археологічний музей; 1987 на його базі створ. Керченський державний історико-культурний заповід­ник), 1828 — мор. комерц. повіт. училище, 1835 — перший у Криму жін. навч. заклад. У місті здавна були роз­винуті рибний, соляний і каменеріз. промисли. У 1-й пол. 19 ст. почали діяти тютюн., цегел. і консервні під­приємства. 1846–53 працював дослід. чавуноплавил. завод (значні поклади заліз. руди навколо К. виявлено ще 1783). Під час Крим. війни 1853–56 місто зруйновано та пограбовано. До кін. 19 ст. К. пере­творилася на роз­винуте пром. місто. У 1880-х рр. франц. під­приємством у Комиш-Буруні роз­почато видобува­н­ня нафти. 1900 введено в екс­плуатацію першу домен­ну піч потуж. металург. заводу (нині АТ «Керченський металургійний комбінат»), від­крито залізничне сполуче­н­ня з Джанкоєм (нині місто АР Крим). 1919–21 функціонував Боспорський університет. Від березня 1917 влада в місті належала есерам і меншовикам, 6 січня 1918 встановлено більшовицьку. Від травня 1918 до листопада 1920 К. пере­бувала спочатку під владою німців, потім — англійців і французів та білогвардійців. 1921 жит. міста потерпали від голоду. 1932–39 на базі Комиш-Бурун. і Ельтиген-Ортел. родовищ бурих залізняків і Краснопартизан. родовища флюсових вапняків збудовано Комиш-Бурунський залізорудний комбінат (нині не працює). 1933 засн. «Керченський рибокомбінат», 1936 — Керченський судноремонтний завод, 1938 — суднобуд. завод «Залив». Від 16 листопада до 30 грудня 1941 та від травня 1942 до 11 квітня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. На­прикінці грудня 1941 за місто велися жорстокі бої під час Керченсько-Феодосійської десантної операції. У травні 1942 побл. с-ща Аджимушкай (нині у межах К.) були оточені зведені загони та групи бійців і командирів Крим. фронту, які прикривали від­хід і пере­праву осн. сил на Таман. п-ів. Вони спустилися у каменоломню та тримали оборону до жовтня 1942. Тут воювали Керчен.-Ельтиген. і Пн.-Сх. десанти (див. Керченсько-Ельтигенська десантна операція). 1973 К. на­дано зва­н­ня міста-героя. 1939 у місті мешкало бл. 104,4 тис., 1959 — 98,2 тис., 1979 — 156,8 тис., 1989 — 174,4 тис., 1998 — 167,4 тис. осіб. Нині в К. працюють 27 пром. під­приємств гірничоруд., металург., суднобуд., рибоперероб., легкої і харч. пром-стей. У К. — 2 школи І–ІІ, 14 — І–ІІІ ступ., 2 спеціаліз. школи з по­глибленим ви­вче­н­ням англ. мови, 4 навч.-вихов. комплекси, 1 школа І–ІІІ ступ. з українською мовою навч., між­шкіл. навч.-вихов. комбінат «Профцентр», дит. будинок, 14 заг., 7 комбін. і 1 спец. при­значе­н­ня до­шкіл. навч. заклади, міський Центр дит. і юнац. творчості, Центр наук.-тех. творчості для молоді, Будинок дит. і юнац. творчості, турист.-крає­знав. центр «Кім­мерія», ДЮСШ, школа-інтернат для дітей з вадами ро­зумового роз­витку, заг.-осв. школа-інтернат І–ІІІ ступ., інтернат-ліцей мистецтв, судномех. і політех. технікуми, мед. коледж, профес. ліцей сфери обслуговува­н­ня, вище профес. училище суднобудува­н­ня та деревооб­робле­н­ня, вище профес. училище сфери побут. послуг, профес. училище сфери побут. послуг, вище мор. профес. училище, Керченський державний морський технологічний університет; міський Будинок культури, Палац культури «Корабел», Тюркський культур. центр, міський Центр культури та мистецтв, 19 б-к, дит. школа мистецтв, 2 муз. школи, міський центр роз­витку нац. культур «Таврика»; 3 територ. мед. обʼ­єд­на­н­ня, дит. міська лікарня, полог. будинок; санаторії «Парус», «Мрія», «Керч», «Київ», «Космос»; бази від­починку «Альбатрос», «Казка»; пансіонати «Аделія», «Замок мрій»; готелі «Затока», «Керч», «Меридіан», «Моряк», «Тихий дворик», «Корчма № 1». У клуб. закладах працює 70 клуб. формувань, з них — 40 для дітей і юнацтва. Десятьом колективам худож. самодіяльності присвоєно зва­н­ня «народний». Виходять г. «Керченский рабочий», «Керченский полуостров». Памʼятки архітектури та історії: стародав. колодязь-джерело поряд з поселе­н­ням Камʼянка, Склеп Деметри (1 ст.), церква св. Івана Предтечі, фортеці Єнікале та Ак-Бурунська (18 ст.), костел (1840), сходи Великі та Малі на г. Мітридат (18 ст.), Аджимушкайські каменоломні, обеліск Слави (від­крито 8 серпня 1944; найперший на тер. СРСР монум. памʼятник, присвячений подіям 2-ї світової війни; для його спорудже­н­ня був ро­зі­браний Свято-Троїц. собор). Місту присвячені пісні «Золота Керч» (муз. і слова М. Тішаєва, виконавець В. Будилін), «Золота Керч» (муз. О. Екімяна, слова Ф. Лаубе, виконавець Ю. Богатіков), «Балада про Керч» (муз. О. Махова, слова С. Вєтрового, виконавець М. Солов­йов), «Аджимушкай» (муз. В. Шаїнського, слова Б. Дубровіна). Тут знімали х/ф «Вулиці молодшого сина» (1962, реж. Л. Голуб, кіностудія «Білорусфільм»), «Сви­стати всіх наверх» (1970, реж. І. Магітон, кіностудія ім. М. Горького), «З веселощами та від­вагою» (1973, реж. О. Сахаров, кіностудія «Мосфільм»), «Ті, що зі­йшли з небес» (1986, реж. Н. Трощенко, кіностудія «Ленфільм»), «Сталін­град» (1989, реж. Ю. Озеров, кіностудії «Мосфільм», «Ворнер Бразерс» та ін.), «Звіробой» (1990, реж. А. Ростоцький, кіностудія «Союзтелефільм»), «Повне диха­н­ня» (реж. В. Пендраковський, компанія «Стрілець», «ПроЦентр», Ялтин. кіностудія), «Дім сонця» (реж. Г. Сукачов, кіностудія ім. М. Горького, Ялтин. кіностудія; обидва — 2007), «Заселений острів» (2008, реж. Ф. Бондарчук, «Art Pictures Studio», компанії «СТС», «Нон-Стоп Продакшн»). Діють реліг. громади УПЦ МП, РПЦ, РКЦ, мусульман, свідків Єгови, християн віри євангельської, євангел. християн-баптистів. Серед видат. уродженців — лікар-хірург, церк. діяч В. Войно-Ясенецький, фахівець у галузі квант. електроніки та фізики плазми, чл.-кор. РАН В. Письмен­ний, історик О. Бернштам, фахівець у галузі ракетно-косміч. техніки В. Гонтаровський, фахівець у галузі гідравліки О. Дзядзіо, фахівець у галузі аеродинаміки В. Кравець, матеріало­знавець Л. Литвинов, хімік А. Маслюк, фізіолог П. Слинько, провізор В. Спиридонов, архітектор, фахівець у галузі будівництва Р. Фоков; громад.-політ. діяч, письмен­ник І. Липа, письмен­ник, пере­кладач, літ. критик Ю. Терапіано, письмен­ники В. Сафонов, О. Волков, брати Володимир і Михайло Ашкіназі, художник, поет, бібліо­граф Р. Волянський; графік, живописець, засл. художник УРСР Євген і його донька живописець, художниця декор. текс­тилю Ольга Карциганови, художник театру, засл. діяч мистецтв України А. Злобін, графік О. Іванова, живописець М. Корольов, майстриня худож. кераміки М. Кривоніс, живописець Ж. Матрунецький, художник-проектант Г. Савченко, мистецтво­знавець Л. Пелькіна; спів­ак, режисер І. Прянишников, акордеоніст, нар. арт. РФ В. Ковтун, балерина, нар. арт. РФ У. Лопаткіна, трубач, засл. арт. РРФСР В. Кафельников, артист балету, балет­мейстер, засл. діяч мистецтв Татар­стану В. Шумейкін; військовик Л. Дроздовський, Герой Радянського Союзу О. Головльов, рос. революціонер, рад. і парт. діяч П. Войков.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю