Коцюбинський Юрій Михайлович
Визначення і загальна характеристика
КОЦЮБИ́НСЬКИЙ Юрій Михайлович (25. 11(07. 12). 1896, Вінниця — 08. 03. 1937, Москва) — військовий і партійний діяч, дипломат. Син Михайла, брат Ірини та Романа Коцюбинських. 1898 разом із родиною переїхав до Чернігова. Від 1906 навчався у Чернігівській чоловічій гімназії. 1913 вступив до більшовицької партії, займався активною пропагандистською діяльністю. Наприкінці 1916 мобілізований до російської армії, у травні 1917 закінчив Одеську школу прапорщиків. Служив у Петрограді (нині С.-Петербург). Делегований до складу Військової організації при Петроградському комітеті РСДРП(б) і Петроградському військово-революційному комітеті. Під час більшовицького перевороту в листопаді 1917 командував червоногвардійським загоном Московсько-Заставського району Петрограда. У грудні 1917 — народний секретар з військових справ, у січні–березні 1918 — головнокомандувач ЗС Радянської України; згодом — член Всеукраїнського революційно-військового комітету (організовував більшовицьку підпільну роботу), Тимчасового робітничо-селянського уряду України. Обраний член ЦК КП(б)У. 1919 — секретар Чернігівського губернського комітету партії, член реввійськради Українського фронту; від 1920 — голова спеціального представництва УСРР при Народному комісаріаті з національностей РСФРР; від 1921 — голова дипломатичної місії УСРР при РНК РСФРР; 1922–30 (з перевами) — на дипломатичній роботі у Австрії та Польщі (надавав матеріальну допомогу українським емігрантам, 1928 організував збір продовольства голодуючим в УСРР); від 1930 — на керівних посадах, зокрема від 1933 — голова Держплану і заступник голови РНК УСРР. У 1920-х рр. підтримував троцькістську опозицію, однак 1928 звернувся до ЦК ВКП(б) із листом про вихід з неї. Критикував ставлення Й. Сталіна до національного питання, разом із іншими українськими більшовиками обстоював необхідність надання керівництву УСРР більшої самостійності. 22 жовтня 1934 звільнений із посад і виведений зі складу ЦК КП(б)У. В лютому 1935 заарештований, за звинуваченням у антирадянській діяльності засуджений до 5 р. заслання. Покарання відбував у Західному Сибіру (РФ). 5 жовтня 1936 заарештований вдруге, 8 березня 1937 за звинуваченням у створенні націоналістично-троцькістського центру засуджений до розстрілу. Реабілітований 1956.