Кабалевський Дмитро Борисович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кабалевський Дмитро Борисович

КАБАЛЕ́ВСЬКИЙ Дмитро Борисович (Кабалевский Дмитрий Борисович; 17(30). 12. 1904, С.-Петербург – 14. 02. 1987, Москва) – російський композитор, піаніст, диригент, педагог, музично-громадський діяч. Д-р мистецтвознавства (1965), акад. АПН СРСР (1971). Почес. проф. консерваторії в Мехіко (1959), чл.-кор. АМ НДР (1970). Нар. арт. РРФСР (1954), СРСР (1963). Сталін. (1946, 1949, 1951), Ленін. (1972) премії. Держ. премія СРСР (1980). Герой Соц. Праці (1974). Депутат ВР СРСР 7-го і 8-го скликань. Чл. СК СРСР (1932). Закін. Моск. консерваторію (1929, кл. композиції М. М’ясковського; 1930, кл. фортепіано А. Ґольденвейзера), де від 1932 й працював: 1939–80 – проф. кл. композиції. У 1930-х рр. – ред. Держ. муз. вид-ва; 1943–45 – нач. упр. худож. мовлення Всесоюз. радіо; 1949–52 – зав. сектору музики Ін-ту історії мист-в АН СРСР (усі – Москва). Гол. ред. ж. «Советская музыка» (1940–46), засн. та гол. ред. ж. «Музыка в школе» (від 1983). Віце-президент (1964), почес. президент (1972) Міжнар. т-ва муз. виховання (ІСМЕ) при ЮНЕСКО. Після війни активно популяризував рад. музику за кордоном, зокрема у Болгарії, Угорщині, Польщі, Румунії, Чехословаччині, Німеччині, Франції, США, Канаді, Китаї, Японії, Австралії та ін. країнах. У творчості дотримувався офіц. догм рад. влади. Зробив значний внесок у дит. муз.-естет. виховання, розвиток музики для дітей та юнацтва. Естет. та ідеол. настанови К. слугували офіц. основою дит. муз. виховання в СРСР. Використав укр. фольклор у музиці до драм. вистави «Загибель ескадри» О. Корнійчука (1930), фільму «Щорс» (1938, реж. О. Довженко), Скрипк. концерті (1948), опері «Сім’я Тараса» (1950). Наук. кер. укр. композиторів – А. Караманова, М. Скорика. Автор кн. для дітей «Про трех китов и про многое другое» (Москва, 1976), низки публікацій у періодиці 1920–80-х рр.

Пр.: Б. В. Асафьев. 1954; Избранные статьи о музыке. 1963; Рассказы о музыке. 1968; Прекрасное пробуждает доброе: Ст., докл., выступления. 1973; Как рассказывать детям о музыке. 1977; Дорогие мои друзья. 1979; Сила искусства. 1984; Педагогические размышления. 1986 (усі – Москва).

Тв.: опери – «Кола Брюньйон» (1938; 1968), «У вогні» (1943), «Микита Вершинін» (1955), «Сестри» (1969); оперета «Весна співає» (1957); для симф. оркестру та хору – «Поема боротьби» (1930), кантата «Пісня ранку, весни та миру» (1958), «Реквієм» (1962); балет «Золоте колосся» (1940, незакінч.); для симф. оркестру – 4 симф. (1932–56), симф. поема «Весна» (1960), «Патетична увертюра» (1960); концерти з оркестром – для фортепіано (1928–79), скрипки (1948), віолончелі (1949, 1964); камерно-інструм. – 2 струн. квартети (1928, 1945), композиції для фортепіано, скрипки, віолончелі й фортепіано; романси, пісні; музика до драм. вистав, к/ф (зокрема «Аероград», 1935, реж. О. Довженко), радіопостановок.

Літ.: Грошева Е. Д. Кабалевский. 1956; Абрамовский Г. Д. Кабалевский. 1960; Данилевич Л. Творчество Д. Б. Кабалевского. 1963; Шостакович Д. Побеждающий время // Сов. музыка. 1964. № 12; Назаревский П. Д. Б. Кабалевский: Нотогр. и библиогр. справоч. 1969; Глезер Р. В. Кабалевский. 1969; Скорик М. В классе Д. Б. Кабалевского // Дмитрий Кабалевский. 1974; Пожидаев Г. А. Дмитрий Борисович Кабалевский. 1987 (усі – Москва).

О. М. Немкович

Стаття оновлена: 2011