Каганович Лазар Мойсейович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Каганович Лазар Мойсейович

КАГАНО́ВИЧ Лазар Мойсейович (10(22). 11. 1893, с. Кабани Радомишл. пов. Київ. губ., згодом с. Діброва Поліс. р-ну Київ. обл., нині знято з обліку – 26. 07. 1991, Москва) – партійний і радянський діяч. Герой Соц. Праці (1943). Держ. нагороди СРСР. Від 1907 мешкав у Києві, працював робітником. 1911 вступив до більшов. партії, вів рев. діяльність у Києві, м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ), Мелітополь, Юзівка (нині Донецьк). 1915 заарешт., після звільнення перейшов на нелегал. становище. У березні–квітні 1917 – заст. голови Юзів. ради робітн. і солдат. депутатів. У серпні того ж року в м. Гомель (Білорусь) очолив Поліс. ком-т РСДРП(б). Керовані цим ком-том загони не пропустили проуряд. війська на придушення більшов. перевороту в Петрограді (нині С.-Петербург). 1918 на 3-му Всерос. з’їзді рад обраний чл. Всерос. ЦВК, відтоді – на керів. парт. посадах у містах РФ і Туркестані. Один із кер. боротьби з рухом басмачів і організаторів відповід. карал. заходів. 1922 признач. зав. організац. розподіл. відділу ЦК РКП(б), через який проходили всі призначення на відповідал. посади в СРСР. Відіграв значну роль у просуванні відданих Й. Сталіну кадрів. 1924–25 – секр. ЦК РКП(б), від 1925 – ген. секр. ЦК КП(б)У. За дорученням Й. Сталіна контролював парт. кер-во УСРР, проводив обмежену українізацію, реалізовував ген. лінію партії щодо форсованої індустріалізації. Використовуючи авторитарні методи кер-ва, здійснював «чистку» парт. кадрів, інспірував викриття націонал-ухильництва у лавах КП(б)У (лідерами оголошені О. Шумський і кер-во КПЗУ). Через незадоволення його діями та спротив з боку діячів КП(б)У 1928 переведений до Москви й признач. секр. ЦК ВКП(б). Вів активну боротьбу проти М. Бухаріна та його прибічників. 1930–35 – 1-й секр. Моск. ком-ту ВКП(б). Під кер-вом К. розпочато модернізацію міста, буд-во метро. Водночас знищено значну кількість істор.-архіт. пам’яток – храм Христа Спасителя, Сухареву башту, Страстний монастир та ін. Сприяв висуненню на парт. роботу М. Хрущова. 1933 очолив с.-г. відділ ЦК ВКП(б), керував створенням політвідділів МТС і радгоспів. 1929–34 виїздив у справах колективізації с. госп-ва та хлібозаготівель у більшість країв і областей СРСР, зокрема на Пн. Кавказ та в УСРР, ініціював низку репресив. акцій проти селянства. 1932 разом із В. Молотовим брав участь у роботі 3-ї конф. КП(б)У, на якій протидіяв пропозиціям щодо зниження плану хлібозаготівель, запропонував комплекс заходів із вилучення зерна та викриття т. зв. шкідників, саботажників, контрреволюціонерів, петлюрів. елементів (зокрема і серед парт. та держ. активу). Безпосередньо відповідальний за орг-цію штуч. голодомору 1932–33 в УСРР і на Кубані (відповідне юрид. рішення ухвалив 2010 Апеляц. суд Києва). 1933–34 – голова Центр. комісії з перевірки чл. партії (позбавляв членства противників Й. Сталіна). 1935–37 – нарком шляхів сполучення СРСР. 1936–38 особисто розробляв пропозиції зі створення різних позасудових органів, які стали інструментом карал. політики, до закін. судових засідань редагував проекти вироків, керував репресіями проти працівників залізнич. транспорту. 1937 відряджений на Донбас для проведення «чисток» у вугіл. пром-сті та на Київщину для викриття «правотроцькіст. елементів». З метою інтенсифікації репресив. політики виїздив і в ін. регіони СРСР. 1938–39 – нарком важкої пром-сті, водночас 1938–42 і 1943–44 – нарком шляхів сполучення, у січні–жовтні 1939 – нарком палив. пром-сті, 1939–40 – нарком нафт. пром-сті СРСР. 1938–47 – заст. голови РНК СРСР. Під час 2-ї світ. війни був чл. Держ. ком-ту оборони СРСР (відповідальний за транспорт, налагодження роботи військ. трибуналів, покращення діяльності військ. прокуратури). Чл. Військ. ради Пн.-Кавказ. і Закавказ. фронтів (1942–43). У березні–грудні 1947 – 1-й секр. ЦК КПУ. Оголосив винуватцями голоду 1946–47 в УРСР укр. націоналістів, планував розпочати репресії проти укр. інтелігенції за звинуваченням у націоналізмі. Від 1947 – заст., від 1953 – 1-й заст. голови РМ СРСР; 1955–56 – голова Держ. ком-ту з питань праці та зарплати; 1956– 57 – міністр пром-сті буд. матеріалів СРСР. На 20-му з’їзді КПРС (1956) назвав культ особи Й. Сталіна шкідливим, водночас разом із Г. Маленковим, В. Молотовим та ін. вимагав зміщення М. Хрущова з посади 1-го секр. ЦК КПРС на тій підставі, що хрущов. критика діяльності Й. Сталіна нібито зайшла занадто далеко. 1957 виведений зі складу ЦК і президії ЦК КПРС та направлений до м. Азбест Свердлов. обл. (РФ) на посаду дир. гірн.-збагачувал. комбінату. 1962 рішенням Моск. міськкому КПРС виключений із партії за участь в орг-ції репресій і масових арештів у 1930-і рр., однак мав статус персон. пенсіонера союз. значення та користувався відповід. пільгами. Після повалення М. Хрущова не раз звертався з проханням про відновлення у КПРС, але поновлений не був. До кін. 1950-х рр. низку насел. пунктів у СРСР названо ім’ям К., зокрема в УРСР – с. Кабани і смт Поліське Київ. обл. (нині знято з обліку). 1996 у Москві видано його «Памятные записки рабочего, коммуниста-большевика, профсоюзного, партийного и советско-государственного работника».

Літ.: Шаповал Ю. Українські «щаблі» Кагановича, або «Жива сталінська людина» // Про минуле – заради майбутнього. К., 1989; Медведев Р. Они окружали Сталина. Москва, 1990; Чуев Ф. Так говорил Каганович. Исповедь сталинского апостола. Москва, 1992; Шаповал Ю. Лазар Каганович. К., 1994; Яковлев А. Сумерки. Москва, 2003; Сюндюков І. Прозріння динозавра. Сталінський намісник в Україні згадує // День. 2006, 18 серп.

Ю. І. Шаповал

Стаття оновлена: 2011