Кадирова Лариса Хамидівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кадирова Лариса Хамидівна

КАДИ́РОВА Лариса Хамидівна (справж. – Миколаївна; 10. 09. 1943, Ташкент) – актриса, театрально-громадська діячка, педагог. Нар. арт. УРСР (1982). Нац. премія України ім. Т. Шевченка (2009). Премії ім. М. Заньковецької (1995), АР Крим (2005). Держ. нагороди СРСР. Орден «За заслуги» 3-го ступ. (2014). Закін. студію при Львів. укр. драм. театрі ім. М. Заньковецької (1963; викл. В. Аркушенко, О. Гай, Б. Тягно), Київ. ін-т театр. мист-ва (1981; викл. А. Поляков). Працювала у Львів. укр. драм. театрі ім. М. Заньковецької (1963–93). Від 1995 – актриса Нац. драм. театру ім. І. Франка (Київ), водночас від 2004 – ініціаторка проведення й арт-дир. міжнар. театр. фестивалю жін. монодрам «Марія» (відбувається щорічно на базі театру). У різний час викладала актор. майстерність та сценічну мову у Львів. консерваторії, театр. студії при Львів. укр. драм. театрі ім. М. Заньковецької, Київ. ін-ті театр. мист-ва; від 1998 – проф. каф. опер. підготовки Нац. муз. академії України (Київ). Президент міжнар. благодій. орг-ції «Міжнар. ін-т театру» (Київ, від 1993). Під її орудою проведено міжнар. семінар «Лесь Курбас – діалог культур» (Київ, 1995) та міжнар. конф. «Лесь Курбас – людина, яка була театром» (Відень, 1998). Організаторка і голова журі міжнар. фестивалю антич. мист-ва «Боспорські агони» (м. Керч, згодом Сімферополь, від 1998). Заст. голови Нац. спілки театр. діячів України (Київ, 1992–2000). Авторка сценаріїв та ведуча низки передач на телеканалі «Культура» (Київ): «У пазурах часу. Микола Бажан» (2003), «Моя Леся Українка», «Моя Заньковецька» (обидві – 2010). Деякий час була ведучою в Укр. домі циклу літ. вечорів, присвяч. творчості Панаса Мирного, П. Куліша, М. Рильського, Д. Павличка, Ю. Мушкетика, А. Міцкевича. Як голова правління благодій. орг-ції «Шевченків. фонд–21 ст.» координувала Всеукр. фестиваль-конкурс для дітей та молоді «Шевченко у моєму серці». Зіграні К. у театрі «Сузір’я» (Київ) моновистави «Лист незнайомки» за С. Цвейґом, «Федра» Ж.-Б. Расіна, а також вистава «Випромінювання батьківства» К.-Ю. Войтили (роль Жінки) представляли укр. театр. мист-во на міжнар. фестивалях Йорданії, Нідерландів, Чехії, Франції, Німеччини, США та ін. країн, де здобули високу оцінку й міжнар. визнання.

Ролі: Мавка, Любов Гощинська, Донна Анна, Міріам («Лісова пісня», «Блакитна троянда», «Камінний господар», «Одержима» Лесі Українки), Рита, Наталія Петрівна («Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Брехня» В. Винниченка), Мавка («Ніч на полонині» Олександра Олеся), Маклена Ґраса (однойм. п’єса М. Куліша), Марія Заньковецька (однойм. п’єса І. Рябокляча), Лариса («Безприданниця» О. Островського), Ольга, Ніна Зарєчна, Раневська («Три сестри», «Чайка», «Вишневий сад» А. Чехова), Ребекка («Росмерсгольм» Г. Ібсена), Фея («Крихітка Цахес» за Е. Гоффманном), Корделія, Леді Анна («Король Лір», «Річард ІІІ» В. Шекспіра), Ельвіра («Тартюф» Ж.-Б. Мольєра); моновистави – «Сара Бернар – наперекір усьому» З. Хшановського, Л. Кадирової, «Стара жінка висиджує» Т. Ружевича; у кіно – Ганна («Спокута чужих гріхів», 1978, реж. В. Підпалий), Софія («Меланхолійний вальс», 1990, реж. Б. Савченко), Пані Марко («Царівна», телесеріал, 1994, реж. С. Туряниця).

Літ.: Одержима Лесею // ЛУ. 2001, 15 квіт.; Волга Л. І цілий світ у душі // Уряд. кур’єр. 2003, 4 січ.; Заболотна В. Знову «Марія» // День. 2005, 13 жовт.; Волга Л. Потреба неспокійної душі // Уряд. кур’єр. 2008, 13 верес.; Дроздовський Д. І. Лариса Кадирова: «Зараз в Україні ми живемо в ситуації магічного реалізму» // ДТ. 2008, 13 верес.; Його ж. У сузір’ї культури: про фестиваль Л. Кадирової // Слово Просвіти. 2011. Число 41.

Н. А. Пономаренко

Стаття оновлена: 2016