Казаков Міклай - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Казаков Міклай

КАЗАКО́В Міклай (Микола Іванович; 15. 01. 1918, с. Кутюк-Кінер, нині Респ. Марій-Ел, РФ – 12. 02. 1989, м. Йошкар-Ола, нині Респ. Марій-Ел) – марійський письменник, перекладач. Чл. СП СРСР (1939). Нар. поет Марій. АРСР (1960). Сталін. премія (1951). Учасник 2-ї світ. війни. Закін. Літ. ін-т у Москві (1955). Автор зб. поезій «Почеламут сборник» («Вірші», 1938), «Тут коклаште» («У вогні», 1943), «Волгыдо кече» («Світлі дні», 1948), «Шÿмбел мландем» («Земля рідна», 1962), «Тыгерак ме кушкына» («Так ми ростемо», 1970), «Мемнан пÿрымаш» («Наша доля», 1988), а також повістей, оповідань, творів для дітей. Переклав окремі поезії О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Некрасова, В. Маяковського, Ф. Петрарки, Р. Бернса та ін. Укр. темі присвятив вірші «Подали ми руку братству», «Тобі, Україно», «Леся Українка», «Теплохід “Максим Рильський”», «Квітни, слався, Україно!». Уперше марій. мовою переклав твори Т. Шевченка: вірші «Заповіт», «Ой три шляхи широкії…», поему «Кавказ» (усі – 1939), вступ до балади «Причинна» («Реве та стогне Дніпр широкий…», 1942). Написав низку статей про Т. Шевченка, зокрема «Могутній поет України» (1939), «Рідна Україна» (1954), «Він збагатив марійську поезію», «Тарас Шевченко» (обидві – 1961), присвятив йому вірші «Живий Тарас» (1939), «Рідна пісня» (1942), «Великий Кобзар» (1961). Також переклав деякі поезії Лесі Українки, М. Рильського, П. Воронька. Окремі твори К. укр. мовою переклали С. Зінчук, Ф. Скляр та ін.

Тв.: укр. перекл. – Осінні мотиви // Сузір’я. Вип. 1. К., 1967; Я іду по станиці // Там само. Вип. 6. К., 1972.

Літ.: Власенко А. Певец дружбы народов // Казаков М. Избранное. Москва, 1984; Манаева-Чеснокова С. П. Поэзия Миклая Казакова: Новое осмысление традиций // Манаева-Чеснокова С. П. Художественный мир современной марийской поэзии. Йошкар-Ола, 2004.

К. К. Васін

Стаття оновлена: 2011