Кочерга Іван Антонович

КОЧЕРГА́ Іван Антонович (24. 09(06. 10). 1881, с. Носівка, нині місто Чер­­ніг. обл. — 29. 12. 1952, Київ) — драматург, критик. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1950). Закін. юрид. факультет Університету св. Володимира у Ки­єві (1903). Від­тоді — чиновник у черніг. кон­­трол. палаті. Від 1904 публікував рец. у черніг. пресі. Як письмен­­ник дебютував драм. казкою «Песня в бокале» (1910; по­ставл. 1926 у театрі «Березіль», Харків), де по­єд­нав поет. мрію і дотепну іронію, патетику романт. легенди і колоритність побут. епізодів. Від 1914 — у Жи­томирі, де працював ревізором Робітн.-селян. інспекції, згодом — літ. ред. у г. «Робітник», «Радянська Волинь». У комедії «Фея гіркого мигдалю» (1926; по­ставл. того ж року в театрі Одес. держдрами) романтизовано і водночас правдиво К. зобразив укр. минувшину. Засобом для осмисле­н­ня й образ. від­творе­н­ня вічних про­блем людського існува­н­ня у драмах «Алмазне жорно» (1927) і «Свіч­чине весі­л­ля» (1930) є змалюва­н­ня соц. антагонізмів. К. прагнув показати життя склад. і роз­маїтим, тож герої його ран­ніх творів — особистості неодномірні та суперечливі. Коло твор. проб­­лем — природа люд. взаємин, любов і ненависть, вірність і зра­­да тощо. Драми «Натура і культура», «Марко в пеклі» (обидві — 1928), «На­вчила доля — де шлях до волі», «Про що жито спів­ає» (обидві — 1929), «Ліза чекає погоди», «Павук у колго­спі» (обидві — 1931), «Сусан­на» (1936), «Імʼя», «Істина» (обидві — 1937), «Вибір» (1938), «Нічна тривога», «Чаша» (обидві — 1942) та ін. містять майстерно від­твор. реалії від­повід. доби, важливі думки про духовні засади су­спільства. Від 1934 мешкав у Києві, де за­ймався громад., критико-публіцист. та твор. роботою. Пʼєса «Майстри часу» (1933) — гармон. по­єд­на­н­ня драм. і комед. сцен. На поч. 2-ї світової війни еваку­йов. до Уфи (нині Башкорто­стан, РФ), де редагував г. «Литература и искус­ство». 1944 повернувся у Ки­­їв. Ідеї драм. поеми «Ярослав Муд­рий» («Українська література», 1944, № 12; по­ставл. 1946 у Хар­ків. укр. драм. театрі ім. Т. Шев­ченка; Сталін. премія, 1947) — єд­ність Русі, істор. і держ. жит­тє­спроможність сх.-словʼян. народів, значе­н­ня їхньої культури — осмислено у контекс­ті проб­­лем, які по­стали перед нашим су­спільством у післявоєн. період від­родже­н­ня Укра­­їни. Поема «Пророк» (1948, опубл. 1961; по­ставл. 1961 у Київ. укр. драм. театрі ім. І.Франка) присвяч. Т. Шевченку. Автор низки статей із теорії драми.

Завантажити статтю