Казахстан, Республіка Казахстан

КАЗАХСТА́Н, Республіка Казахстан (Қазақстан, Қазақстан Республикасы) — держава у Центральній Азії. На Пн. межує з РФ, на Сх. — з Китаєм, на Пд. — з Киргизстаном, Узбекистаном і Туркменістаном. На Пд. Зх. омивається Каспій. морем. Площа 2724,9 тис. км². Насел. 16,3 млн осіб (2010): казахи (57,2 %), росіяни (27,2 %), українці (3,2 %), узбеки (2,7 %), проживають також німці, татари, уйгури та ін. Природ. приріст. насел. 0,67 % (при рівні фертильності 1,4 дитини на одну жінку). Міське насел. складає бл. 60 %. Віросповідання: мусульмани-суніти (47 %), православні (44 %), протестанти (2 %) та ін. Держ. мова — казахська. Столиця — Астана (708,79 тис. осіб, 2010). Найбільші міста (тис. осіб, 2010): Алмати (1421,86), Чимкент (510,03), Караґанда (413,35), Тараз (331,3), Усть-Каменогорськ (312,23), Павлодар (301,65). Адм. поділ: 14 обл. і 2 міста респ. значення (Алмати, Караґанда). Держ. устрій — республіка. Глава держави — президент. Законодав. орган — двопалат. парламент (Сенат, Мажиліс). Грош. одиниця — тенге. Член ООН, ОБСЄ, СНД, Організації Іслам. конф., Шанхай. організації співробітництва, МВФ.

У 1 тис. до н. е. на тер. сучас. К. існували союзи сакських племен, у 3 ст. до н. е. — серед. 5 ст. н. е. — ранні держави кочовиків (кангарів, аланів, хунів, гунів, вестготів). У серед. 6 — 2-й пол. 7 ст. — у складі Тюрк. каганату, 8–10 ст. — держави Тюргешей і Карлуц. каганату, 10–12 ст. — Караханід., 13 ст. — Монгол. держав. Після смерті Чингізхана його імперія розпалася на 3 улуси, згодом — окремі держави, серед яких наприкінці 15 ст. сформувалося Казах. ханство. На поч. 18 ст. поділене на 3 жузи (улуси): Старший, Середній, Молодший. Постійні набіги ойротів, джунгарів і гостра боротьба за владу 1734–1848 зумовили прийняття жузами протекторату Рос. імперії. Поступово позиція Росії стала домінантною у місц. упр. 1917–18 встановлено рад. владу. 1925 утвор. Казах. АР у складі РСФРР, 1936 — Казах. РСР у складі СРСР зі столицею в Алма-Аті (нині Алмати). Від 1991 — незалежна держава. 1997 столицю К. перенесеню до Акмоли (нині Астана).

Три чверті тер. країни займають рівнини. На Пд. Сх. і Сх. простягаються г. Тянь-Шань (найвища точка К. — г. Хан-Тенґрі, 6995 м), Джунгарський Алатау, Тарбаґатай, Алтай, на Зх. — Прикаспій., Туран. низовини, у центрі — Казах. дрібносопковик, на Пн. — частина Зх.-Сибір. рівнини. Клімат континентал., сухий. Середні температури січня від –18 °С на Пн. до –3 °С на Пд., липня — від +19 °С на Пн. до +29 °С на Пд. Середньорічна кількість опадів: у передгір. і гір. р-нах — 500–1600 мм, степ. — 200–500 мм, пустел. — 100–200 мм. Найбільші річки — Іртиш, Урал, Чу, Сирдар’я; озеро — Балхаш. Частково у межі К. входять Арал. і Каспій. моря. Поширені піщані та глинисті пустелі (Кизилкум, Муюнкум, Бетпак-Дала), напівпустелі, сухі степи. На Пн. переважають степи і лісостепи. Ліси (здебільшого хвойні) займають лише 3,5 % тер. На рівнинах переважають непридатні для землеробства ґрунти — піщані масиви (27 млн га) та солончаки (20 млн га). На 11 млн га цілин. земель, які активно розробляли у 1950–80-х рр., а згодом були занедбані, спостерігається виснаження ґрунтів унаслідок їх дегуміфікації. Соціаліст. перетворення в с.-г. сфері мали негативні наслідки через економічно неграмотні заходи 1931–33 з примус. «осадження» кочовиків-скотарів (частина з них перемістилася до Китаю) та голод; тоді насел. К. зменшилося майже на 1,8 млн осіб (див. також Голод, голодомор 1932–33). Рослинність представлена різнотравно-злак., полиново-злак., полиново-солончак., пустел. формаціями, у високогір’ях — субальп., альп. луками. Тварин. світ репрезентов. джейраном, сайгаком, вовком, зайцем, шакалом, гризунами у степах; ведмедем, сніговим барсом, оленем, гір. козлом і бараном, птахами у горах; комахами, рептиліями у пустелях. Через тер. К. пролягають міграц. шляхи бл. 140 видів водно-болот. птахів. У К. під охороною держави перебувають 109 природ. тер. (займають 5,4 % площі країни), зокрема по 10 заповідників (Алматин., «Аксу-Джабагли», «Барсакельмес» та ін.) і нац. парків (зокрема Баянаульський), 50 заказників, 26 пам’яток природи, 5 ботан. садів тощо. 2006 створ. 2 природ. резервати — «Ертис-ормани» і «Семей-ормани».

К. — одна з найрозвиненіших країн Центр. Азії. ВВП становить 20 млрд дол. США (2001), у розрахунку на особу — 1281 дол. США. Основу економіки формує гірн.-добувна пром-сть. Є поклади кам’яного вугілля, нафти, природ. газу, залізної, поліметал., нікелевих руд, бокситів, дорогоцін. металів. К. займає перші місця серед країн СНД за обсягами видобутку хрому (97 %), свинцю (70 %), цинку (50 %), урану (40 %). Розвідані запаси вісмуту (1-е м. серед країн СНД), а також молібдену, фосфатів і кадмію (відповідно 2-е м.). Розвинена гідроенергетика. Великі ГЕС — на річках Іртиш (Усть-Каменогорська, Бухтарминська), Сирдар’я (Чардаринська), Або (Капчагайська). Осн. центри чорної металургії: Теміртау, Актюбинськ, Караґанда, Аксу. Кольор. металургія представлена мідною (Балхаш, Жезказґан), свинц.-цинк. (Усть-Каменогорськ, Ріддер, Чимкент), алюм. (Павлодар) пром-стю. Набули розвитку титанова і магнієва галузі промисловості. Нафтопереробні заводи зосереджені в Атирау, Павлодарі. Розпад СРСР 1991 призвів до згортання вироб. потужностей і щоріч. зниження екон. показників. 1993 К. уклав контракт з амер. компанією «Шеврон» про розробку Тенгіз. родовища нафти — одного з найбільших у світі. У серед. 1990-х рр. з низкою ін. іноз. компаній укладено договори про розробку нафт. і газових родовищ. Пром-сть (переважно важка) становить значний і вагомий сектор нац. економіки, але в ній зайнято не більше 10 % осн. нації — казахів. У с. госп-ві також спостерігається «поділ праці»: казахи займаються тваринництвом, зокрема розводять овець і кіз, велику рогату худобу; росіяни й українці у пн. р-нах вирощують зерн. і тех. культури, овочі, баштанні, цукр. буряк, рис. Підпр-ва м’ясоперероб. промисловості розташ. в усіх регіонах К., тоді як підприємства молоч. промисловості зосереджені переважно у пн. обл., цукроочисні заводи — на Пд. країни, у Талдикурган. і Алматин. обл. К. — один із найбільших у СНД виробників зерн. культур, м’яса, молока, бавовни, вовни, картоплі. Має невисокий організац.-тех. рівень аграр. сектору. Транспортна інфраструктура недостатньо розвинена. Експортує нафту, природ. газ, кам’яне вугілля, залізняк, феросплави, мідь, продукти хім. промисловості, зерно, вовну; осн. торг. партнери: Китай, РФ, країни ЄС. Імпортує нафтопродукти, транспортні засоби, машини, устаткування, папір, споживчі товари; осн. торг. партнери: РФ, Німеччина, США.

У К. діють 3,7 тис. б-к і понад 150 музеїв (переважно в Астані та Алмати); а також істор.-культурні заповідники-музеї — «Азрет-Султан» (м. Туркестан Пд.-Казах. обл.), «Пам’ятники давнього Тараза» (Жамбил. обл.), «Тамгали» (Алматин. обл.) та ін. На тер. К. розташ. полігон для випробування нових зразків військ. техніки і зброї — космодром Байконур. Відомий на увесь світ спорткомплекс «Медео» (пл. штуч. льодового покриття 10,5 тис. м²; збудов. 1951, реконструйов. 2003) знаходиться в однойм. гір. урочищі на вис. 1691 м над р. м., побл. гір. курорту «Чимбулак».

Казах. література має багаті традиції усної творчості нар. співців — акинів та жирау. Особливим видом творення і виконання казах. усної нар. поезії є айтис — змагання на кращу імпровізацію нар. співців. Першим писем. твором казах. літ-ри вважають «Жами ат-тауа-рих» («Збірник літописів», 1602; генеалогія казах. ханів) К. Жалаірі. Від 19 ст. почалося формування сучас. казах. літ-ри (Ч. Валіханов, Б. Кожагулов, Джамбул Джабаєв, С. Тастанбеков та ін.). Тоді ж відбувся перехід від усної імпровізації до писем. творчості, з’явилися перші часописи казах. мовою. На поч. 20 ст. у Семипалатинську (нині Семей) відкрито першу друкарню, що видавала книги казах. мовою. Основоположником нової казах. писем. літ-ри вважають письменника і перекладача Абая, у творчості якого відтворено життя казах. народу кін. 19 — поч. 20 ст. Серед відомих поетів 1-ї пол. 20 ст. — А. Байтурсинов, Ш. Кудайбердиєв, М. Жумабаєв, С. Сейфуллін. У 1920–30-х рр. набули розвитку ін. жанри, зокрема проза (С. Муканов, І. Джансугуров) і драматургія (С. Сейфуллін). Своєрід. енциклопедією життя казах. народу є творчість найвідомішого казах. письменника рад. періоду М. Ауезова, зокрема його роман-епопея «Абай жолы» («Шлях Абая», К., т. 1–4, 1942–56). Продовженням традиції істор. роману стали твори 1960–70-х рр. С. Муканова, І. Есенберліна та російськомовні романи А. Алімжанова. Сучасні теми відображено у творчості А. Таразі, О. Сулейменова, М. Шаханова.

На тер. К. від часів неоліту та бронз. віку збереглися петрогліфи, кераміка, прикраси; а також кургани 7–2 ст. до н. е. (зокрема могильник Бесшатир в Алматин. обл.), купол. споруда Баланди ІІ (4–2 ст. до н. е., Кизилордин. обл.). У 6–10 ст. будували фортеці й замки (городище Баба-Ата, нині Пд.-Казах. обл.; замок Акир-Тас, нині Жамбил. обл.), мавзолеї (Домбаула, 8–9 ст., нині Караґандин. обл.; Кози Корпеша і Баян сулу, 10–11 ст., нині Сх.-Казах. обл.). За часів Караханід. держави у пд. р-нах зводили міста, для яких був характерний поділ на 3 частини — цитадель, «шахристан» (міські квартали) і «рабад» (передмістя). З прийняттям ісламу будували мечеті, медресе, бані, караван-сараї. Після монгол. нашестя від 2-ї пол. 13 ст. відроджували міста (найбільшого розквіту досягла столиця Білої Орди — м. Сигнак), з’являлися монум. споруди, зокрема мавзолей Х.-А. Ясаві у м. Яси (нині м. Туркестан, кін. 14 ст.). Міжусобиці 15–16 ст. та джунгар. нашестя 17–18 ст. призвели до зникнення старих міст і занепаду культури. Водночас у зх., пн. й пн.-сх. р-нах К. з’явилися рос. військ. укріплення (Семипалатинськ, Уральськ, Усть-Каменогорськ тощо), які згодом перетворилися на міста нового для К. типу.

Першими українцями на казах. землі були заслані 1768 до Зх. Сибіру учасники гайдамац. руху. У 2-й пол. 19 ст. до К. почали прибувати вихідці з Таврій., Катеринослав., Херсон., Харків., Полтав., Київ., Черніг., Поділ. та Волин. губ. На поч. 20 ст. їхня кількість становила понад 100 тис. осіб. Значно посилився укр. переселен. рух до К. після столипін. аграр. реформи. Питома вага українців у насел. країни зросла від 1,9 % 1897 до 10,5 % 1917. У 1930-і рр. міграц. потоки були спрямов. у новоствор. пром. центри держави. Також у зв’язку з колективізацією розпочався процес примус. еміграції з України розкуркул. селян, зокрема до К. виселено тисячі укр. родин. Значна кількість українців депортов. на казах. землі із Зх. України 1939–40. З поч. 2-ї світової війни з України евакуйов. низка заводів, десятки тисяч фахівців (більшість з яких залишилася на постійне проживання у К.), 52 дит. будинки (частину дітей передано на патронування і всиновлення). У 1950-і рр. тюрми і концтабори Караґанди, Жезказґана поповнилися в’язнями-українцями, звинувач. у приналежності до ОУН–УПА. 1953 на спецпоселенні у К., переважно у Караґандин. обл., перебувало 7,9 тис. вихідців з України. Чимало українців залишилося у країні в період освоєння цілини 1954–60. Робітн. колективи низки новоствор. радгоспів Кустанай., Акмолин. обл. майже повністю складалися з українців. На поч. 1930-х рр. у К. на укр. мову навч. переведено 400 шкіл, виходили укр. газети та підручники. Із припиненням політики українізації школи переведено на рос. мову навч., припинено випуск укр. газет і підручників. Поступово укр. спільнота К. русифікувалася. Сприятл. умови для нац.-культур. розвитку українців почали створюватися лише у 2-й пол. 1980-х рр. Однак чимало вихідців з України виїхало з К. у перші роки його незалежності (понад 120 тис. осіб за 1989–97).

Дипломат. відносини між Україною і К. встановлені 23 грудня 1992. У травні 1994 в Алмати відкрито Посольство України, у січні 2001 — в Астані. Від 1994 діє Посольство К. в Україні, від 1996 — укр.-казах. Міждерж. комісія з екон. співробітництва. Нині укр. діаспора у К. посідає 4-е м. за чисельністю серед укр. громад світу: станом на 1998 проживало бл. 796 тис. вихідців з України. Найбільші скупчення українців у Караґанді, Астані, Павлодарі, Семеї, Талди-Курґані, Шортанди, Алмати. Діють Товариство української мови (при ньому — укр. бібліотека й дит. ансамбль «Галушки»), Ліга укр. жінок (при ній — неділ. школа, театр пісні «Світанок»), обл. об’єдн. «Ватра» (при ньому — неділ. школа, вокал. ансамбль «Червона калина»; усі — Астана), асоц. «Українці Казахстану», Товариство укр. культури (при ньому — неділ. школа, хор. колектив, драм., дит. фольклор., укр. вишиванки та дит. малюнка гуртки, укр. б-ка; обидва — Павлодар), Укр. громада (Кустанай, при ній — 3 неділ. школи, 12 хор. колективів, 20 вокал.-інструм. і 1 фольклор. ансамбль, 3 танц. колективи), Нац.-культур. центр ім. Т. Шевченка (Актау, при ньому — вокал. ансамбль «Смерічка»), Нац.-культур. центр (Алмати, при ньому — неділ. школа, хор. колектив, ансамбль танцю «Марічка») та ін. Створ. мережа укр. неділ. шкіл і класів, в Астані діє перший у Центр. Азії Астанинський український навчальний комплекс. 1994–98 в Алмати виходив уряд. тижневик «Українські новини» (від 1998 редакція працює в Астані). Від 1996 двічі на місяць на нац. телебаченні транслюють програму «Україна сьогодні». Спорудж. пам’ятники Т. Шевченку в Алмати, містах Актау, Форт-Шевченко (тут діє Музей Т. Шевченка). У фондах Держ. музею мистецтв К. ім. А. Кастєєва (Алмати) зберігаються оригін. живописні полотна Кобзаря. 1964–91 м. Актау мало назву Шевченко.

О. В. Гладкий

Казахсько-українські літературні зв’язки починаються від майже 7-річ. перебування Т. Шевченка на засланні в К. У повістях «Близнецы», «Варнак», «Прогулка с удовольствием и не без морали», у поезіях «Сон» («Гори мої високії»), «У бога за дверима лежала сокира» та у низці маляр. робіт укр. поет змалював образи казахів і картини казах. природи. Творчості Т. Шевченка присвятили свої розвідки С. Сейфуллін, А. Тажибаєв, Т. Жароков, М. Ауезов, Г. Мустафін, К. Нурмаханов та ін. Його образ оспівано в казах. нар. легендах, змальовано у творах Джамбули Джабаєва, С. Мауленова, М. Алімбаєва, Ф. Унгарсинової та ін. Казах. мовою видано твори Т. Шевченка у перекл. А. Тажибаєва, С. Муканова, К. Аманжолова, Б. Іскакова та ін. Окрім «Кобзаря» (1935), у К. опубл. вибрані твори поета (1939, 1949, 1954, 1961, 1964, 1968). Зміцненню культур. зв’язків сприяли декади укр. літ-ри і мистецтва в К. (1962, 1966, 1989) та казах. літ-ри і мистецтва в Україні (1972, 1988). Казах. мовою опубл. також твори І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, П. Тичини, М. Бажана, В. Василевської, О. Гончара, М. Стельмаха та ін. Видано українською мовою перекл. окремих творів Абая, М. Ауезова, Джамбули Джабаєва, Х. Єргалієва, С. Сеїтова, К. Кайсенова та ін. 1989 опубл. зб. сучас. малої прози «Біля світлого джерела» і поезії «Степові ритми Казахстану». Серед перекладачів казах. літ-ри — Ф. Моргун, Т. Масенко, А. Іщук, Г. Книш, З. Гончарук, П. Сингаївський, С. Литвин. К. присвятили твори укр. письменники О. Десняк, О. Донченко, Ю. Смолич, Н. Забіла.

Казахсько-українські музичні зв’язки. Зберігаючи і розвиваючи власні культурні традиції, українці сприяли становленню та піднесенню профес. муз. мистецтва К. Оскільки процес формування казах. нації розгорнувся лише наприкінці 19 — на поч. 20 ст., то й тодішнє муз. мистецтво було представлене на рівні усної нар. і нар.-профес. творчості. У процесі становлення нової казах. муз. культури, поліетніч. в основі, відчутніше виявлявся й укр. елемент. Так, 1919 у Вєрному (згодом Алма-Ата, нині Алмати) колективом напівпрофес. муз. театру поставлено українською мовою оперу «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Уродженець Харкова С. Щабельський 1930–56 працював у Алма-Аті як диригент, піаніст, композитор (зокрема автор обробок казах. нар. пісень), зав. муз. частини кіностудії «Казахфільм», викл. Консерваторії. Під час 2-ї світової війни та у повоєнні роки у Казах. театрі опери та балету ім. Абая (Алма-Ата) працювали відомі в Україні диригенти: В. Пірадов, Г. Столяров, І. Зак (зокрема брав учаcть у постановці балету «Дударай» Є. Брусиловського, 1953); співаки О. Козакевич, О. Благовидова, І. Воликівська, С. Данченко, П. Іванов, Н. Кукліна-Врана, М. Бевза, Д. Кириченко, О. Басенко, В. Яковенко; реж. Г. Юнгвальд-Хількевич. Натомість видат. казах. диригент Г. Дугашев, який тривалий час працював у цьому театрі (де 1970 поставили оперу «Брати Ульянови» Ю. Мейтуса), 1959–63 диригував виставами Київ. театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Деякий час у Казах. філармонії ім. Жамбила (Алма-Ата) співала Т. Сабецька. Під час війни композитором і зав. муз. частини Об’єднаного театру казах. і рос. драми в Алма-Аті працював О. Сандлер, Караґандин. муз.-драм. театру — Л. Соковнін, Уйгур. муз.-драм. театру в Алма-Атин. обл. — С. Ратнер, Драм. театру в м. Джамбул (нині Тараз) — Г. Фінаровський. 1955–70 Держ. ансамбль пісні і танцю Казах. РСР очолювала Л. Чернишова. У муз.-навч. закладах Алма-Ати викладали М. Скорульський, Н. Кукліна-Врана, О. Рудянський, О. Гейльфус, М. Копитман, А. Торибаєв працював диригентом у Києві, згодом — у Львові. Казах. тематику відображено у низці творів укр. композиторів: Фортепіан. квінтеті на теми Абая (перший фортепіан. квінтет у казах. музиці), «Степовій поемі» для симф. оркестру, присвяч. А. Іманову, обробці для жін. хору 3-х казах. нар. пісень М. Скорульського, опері «Хитрий Наса» С. Ратнера, «Казахській рапсодії» для цимбалів і фортепіано Л. Саксонського, Фортепіан. сюїті на казах. теми М. Гозенпуда, симф. поемі «Кос-Арал» О. Зноско-Боровського, відповід. епізодах у творах ін. композиторів, присвяч. Кобзареві (опери Г. Майбороди, Л. Колодуба, сюїта з музики до к/ф «Тарас Шевченко» Б. Лятошинського, симф. поема К. Данькевича). Мелодію казах. колискової використано у Фортепіан. концерті Б. Фільц. О. Рудянський під час перебування у К. написав балет «Цілина», Симф. увертюру на казах. теми, «Кюй-капричіо» для віолончелі з симф. оркестром, п’єси для оркестру казах. нар. інструментів. У К. виступали Держ. ансамбль танцю УРСР під керівництвом П. Вірського, Укр. нар. хор ім. Г. Верьовки; а також О. Криштальський, Г. Булибенко, С. Дайч, В. Дутчак, Ю. Кузнецов та ін. У 1960-х рр. у К. концертували В. Бесфамільнов і Т. Калустянц. 1973 проведено Тиждень обмін. гастролей: оперу «Євгеній Онєгін» П. Чайковського одночасно поставили в Одесі (в гол. ролях — Р. Джаманова і Є. Серкебаєв, диригував гол. диригент Казах. театру опери та балету ім. Абая В. Руттер) й Алма-Аті (в гол. ролях — Н. Ткаченко, М. Огренич, Г. Дранов). 1974 у К. відбувся фестиваль «Київські зорі» з концерт. програмою у виконанні 2-х груп арт. Київ. театру опери та балету ім. Т. Шевченка: до 1-ї групи увійшли співаки Д. Гнатюк (кер.), А. Іщенко, В. Река, до 2-ї — Ю. Гуляєв (кер.), К. Радченко, К. Огнєвой, В. Соколик, В. Мартиросова, Л. Семененко. Велика група виконавців брала участь у проведенні Днів укр. культури в К. У фестивалі «Золота осінь–84» взяв участь Держ. симф. оркестр Казах. РСР під керівництвом Т. Абдрашева, у фестивалі «Київська весна–87» — молодіж. естрад. ансамбль «Гульдер». На Всесоюз. конкурсі виконавців на мідних духових і ударних інструментах (Алма-Ата, 1984) 3-і премії здобули українці — вальторніст В. Таран, трубач В. Скляренко, тромбоніст І. Соколін; на Міжнар. конкурсі баяністів-акордеоністів «Шабит–2005» (Астана) перемогу здобув В. Олійник, до складу журі цього конкурсу ввійшли А. Семешко і його учень, 12-раз. лауреат міжнар. конкурсів Д. Султанов. 2007 у Києві виступав Молодіж. камер. хор Астани. Член журі 3-го Міжнар. муз. конкурсу ім. М. Лисенка в категорії «скрипка» (2007) був Д. Касеїнов (спец. представник президента К. із культурно-гуманітар. співробітництва в країнах СНД). Від 1990-х рр. у К. проводять фестивалі мистецтва українців К. 1991 його учасники — жін. ансамбль пісні з м. Форт-Шевченко і солістка І. Карабулатова — брали участь у фестивалі «Червона Рута» (Запоріжжя). Казах. колег приймали в СКУ, В. Клин був гостем 6-го з’їзду Казах. СК, В. Подвала й М. Сільванський — Тижня музики для дітей і юнацтва. У творчій зустрічі молодих композиторів СРСР і колиш. Югославії (Київ, 1984) взяла участь казах. композитор Т. Мухамеджанова. На фестивалі-презентації Міжнар. асоц. композитор. організацій (Київ, 1995) виконано твір Б. Джуманіязова.

А. І. Муха

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю