Казнадій Іван Васильович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Казнадій Іван Васильович

КАЗНАДІ́Й Іван Васильович (07. 07. 1925, с. Рогова, нині Уман. р-ну Черкас. обл. – 26. 05. 2006, Кіровоград) – режисер, актор. Чоловік С. Мартинової. Засл. діяч мист-в УРСР (1965). Учасник 2-ї світ. війни. Закін. Харків. театр. ін-т (1956; викл. М. Крушельницький). Працював у Кіровогр. укр. муз.-драм. театрі ім. М. Кропивницького (1956–59, худож. кер. – 1968–76, 1996–97), Київ. укр. драм. театрі ім. І. Франка (1959–61); гол. реж. Дніпроп. укр. муз.-драм. театру ім. Т. Шевченка (1962–66) та Київ. муз.-драм. театру ім. П. Саксаганського (м. Біла Церква Київ. обл., 1976–83); кер. худож. самодіяльності у Кіровограді (1983–96). К. притаманні самобут. почерк і стиль, що характеризується створенням великих масштаб. полотен, образ. вирішенням усіх вистав. Послідовник школи М. Кропивницького.

Вистави: «Для домашнього вогнища» за І. Франком (1956), «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, «Соло на флейті» І. Микитенка (обидві – 1957), «Замулені джерела» (1959, роль Сотника), «Дай серцю волю, заведе в неволю» (1968), «По ревізії» (1970) М. Кропивницького, «Варшавська мелодія» Л. Зоріна (1968), «Фараони» О. Коломійця (1972, роль Оверка), «Майська ніч» (1974), «Лиха доля» (1975) М. Старицького, «В степах України» (1978), «Платон Кречет» (1979), «Богдан Хмельницький» (1982) О. Корнійчука, «Без вини винні» О. Островського (1980), «Дума про незалежність України» І. Казнадія (1996).

Літ.: Орел С. «Бути послідовником корифеїв дуже важко, а інколи й небезпечно…» // ДТ. 2006, 8–14 лип.

В. П. Шурапов

Стаття оновлена: 2011