Какало Олексій Васильович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Какало Олексій Васильович

КАКА́ЛО Олексій Васильович (27. 01. 1942, с. Держанівка Носів. р-ну Черніг. обл.) – живописець. Засл. художник України (2001). Чл. НСХУ (1977). Закін. Київ. худож. ін-т (1971; викл. П. Басанець, В. Пузирков, К. Трохименко). Працював у Чернігові: у худож.-вироб. майстернях (1971–97): гол. художником (1974–75); від 1997 – в орг-ції НСХУ: відп. секр., від 2000 – головою. 1997–98 реставрував та розписував надалтарну частину Новгород-Сівер. Спасо-Преображен. собору (Черніг. обл.). Учасник обл., всеукр., всесоюз., міжнар. мист. виставок від 1971. Персон. – у Чернігові (1993, 2003), Києві (1993, 2006), Славутичі (Київ. обл., 1994). Осн. жанр – темат. картина; створює також портрети, пейзажі, натюрморти у реаліст. манері. Окремі полотна зберігаються у музеях Чернігова, Новгорода-Сіверського, Чугуєва (Харків. обл.), міст Мозир, Могильов, Галереї ім. Г. Ващенка (Гомель; усі – Білорусь).

Тв.: «Натюрморт із ромашками» (1973), «П. Богомолов», «Мати» (обидва – 1974), «На дорогах війни», «В. Корж» (обидва – 1976), «Українка» (1983), «Розвідники підземних надр» (1984), «Спадщина» (1987), «Весна іде» (1991), «Фієста» (1992), «Голод. 33-й рік» (1993), «Чернігівська Десна» (1994), «А. Мордовець», «Автопортрет» (обидва – 1995), «Повінь на Десні» (1998), «Чернігів старовинний» (1999), «Материнська пісня» (2001), «Сонячне мереживо» (2002), «Волошки в житі» (2004), «І. Круш» (2005), «Чернігівські весілля», «Півонії на підвіконні» (обидва – 2006), «На Спаса» (2008), «Від храму до храму» (2009); цикли – «По Білому морю» (1977), «По Середземному морю» (1981).

Літ.: Олексій Какало. Живопис: Каталог. К., 2006.

С. В. Ключник

Стаття оновлена: 2011